003-0094 (Факторы, влияющие на развитие малого бизнеса в Украине)

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Уже відсвяткували свій десятирічний ювілей перші в Україні малі підприємства (ті, що зуміли вижити), підросли діти перших українських підприємців, а суспільство ще й досі вагається і не може відповісти на запитання, чи потрібен Україні малий бізнес і чи можлива трансформація економіки України без підприємців малого бізнесу.
Та практичну відповідь на це запитання ми маємо, що засвідчується даними офіційної статистики, згідно з якими у сфері малого підприємництва в Україні діє:

• 151,4 тис. малих підприємств із загальною чисельністю працівників 1,032 млн. чол.;

• 4,7 тис. спільних підприємств із загальною чисельністю працівників 95 тис. чол.;

• 35,5 тис. фермерських господарств із загальною чисельністю працівників 67 тис. чол.;

• 930 тис. індивідуальних підприємців, що працюють без створення юридичної особи.

Отже, по Україні в сфері малого підприємництва зайнято понад 2,1 млн. чол., а виробляється в малому секторі економіки 7% ВВП. На 1000 чоловік населення маємо 3 малих підприємства. Це краплина в морі. В Україні мале підприємництво - це екзотика і хобі відчайдушних людей.

За станом розвитку малого підприємства Україна в десятки разів відстає від країн ЄС. Нас значно випереджають за всіма показниками розвитку малого підприємства Польща, Словенія, Чехія, Росія, Естонія та інші посткомуністичні держави.

Дослідження фахівців багатьох національних, міжнародних урядових і неурядових організацій, таких, наприклад, як Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародний центр перспективних досліджень, Координаційно-експертний центр об'єднань підприємців України, Український незалежний центр політичних досліджень, Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, Гарвардський університет міжнародного розвитку, а також науковців Національної академії України та вітчизняних вищих навчальних закладів, дають більш-менш узагальнюючу картину перешкод, котрі стримують і гальмують розвиток підприємництва в Україні.

За результатами соціологічних досліджень МФК та анкетування малих приватних підприємств, які проводив Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології, проблеми і перешкоди для розвитку малого бізнесу в Україні можуть бути розподілені на кілька категорій.

Законодавчі та адміністративні фактори.

Це фактори, пов'язані із законодавством України та податковою системою, або, іншими словами, перешкоди, створені державою, які включають:

• високі податки (на що вказали 97% респондентів);

• велика кількість різних податків (86% респондентів);

• часті зміни до вимог податкової звітності (77% респондентів);

• велика кількість видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню (42%) та заскладна процедура отримання ліцензій (16%);

• заскладна процедура реєстрації підприємства (41%);

• часті перевірки державними органами (38% респондентів);

Ринкові умови

Фактори, пов'язані з підприємницькою діяльністю взагалі: - низький попит на продукцію (57% респондентів);

• неплатежі з боку клієнтів (57% опитаних);

• труднощі з отриманням кредиту (52%);

• тиск з боку кримінальних елементів (30%);

• труднощі з конвертацією валюти (28%);

• нестача ділової інформації (24%) та брак управлінських знань (19%).

Результати опитування показують, що незважаючи на загальну важку макроекономічну ситуацію та фінансову кризу 1998 року серед чотирьох найчастіше згадуваних проблем найсерйознішими залишаються саме проблеми бюрократичного характеру та ті, що пов'язані з державним управлінням. Такі результати і висновки наводять дослідники Міжнародного центру перспективних досліджень (графіки 1 і 2).

Не додає оптимизму і прогноз змін у динаміці розвитку малого підприємництва. Можна зробити висновок, що малі підприємства навряд чи зможуть вирішити такі проблеми власними силами і самостійно подолати перешкоди, що постають перед ними. Вони малі, вразливі і потребують підтримки, насамперед державної.

Звернувшись до словників щодо тлумачення слів "підтримати", "підтримка" можна зрадіти за наш малий бізнес, бо сподівання на державну підтримку поширюються на такі кроки держави:

• "підтримати, не дати впасти";

• "подати допомогу, посприяти";

• "схвалити, виступити на захист";

• "не дати припинитись, порушитись";

• "бути опорою".
  
  

Як бачимо, можливості тут неймовірні. Але ж чи є у держави для цього:

• бажання;

• необхідність;

• можливість;

• механізм підтримки малого бізнесу.

Виходячи з наявності в Україні певної кількості державних структур, до функцій яких належить сприяння розвитку приватного, насамперед малого, підприємництва, можна було б стверджувати, що держава має бажання, розуміє необхідність, знаходить можливості і формує механізми підтримки малого підприємництва. З прийняттям Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року й утворенням Державного комітету України із сприяння малим підприємствам і підприємництву (травень 1991 року) державна політика щодо малого підприємництва начебто логічно і цілеспрямовано розвивається в напрямку підтримки в Україні сектора малого бізнесу. З цією ж метою було створено і центральний орган виконавчої влади - Державний комітет України з питань розвитку підприємництва (29 лютого 1997 року), розроблено концепцію державної політики розвитку малого підприємництва, програми державної підтримки малого підприємництва і розвитку малого підприємництва на 1999--2000 роки. Опрацьовано також концепцію Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва, завдання до реалізації Національної програми розвитку малого підприємництва, концепцію Державної регуляторної політики. Формально зроблено достатньо, а реально "візок малого підприємства і досі там, де й був".

Чому так відбувається? Ось дві думки з цього приводу:

1. Держава повинна мати відповідальність перед МП.

2. МП повинні мати соціальну відповідальність.

Суспільство має право знати стратегічні задуми держави: чи буде сектор недержавного підприємництва обмежуватись і згортатись, чи розвиватись і зміцнюватись.

Вже неодноразово підкреслювалось, що малий бізнес поки що залишається екзотичним явищем в економіці України, а середній бізнес - явищем невизначеним. Отже, екзотика і невизначеність зумовлюють вихідні дані щодо теоретичного і практичного дослідження суті, ролі, місця підприємств малого і середнього бізнесу і можливостей державного регулювання їх діяльності. Як власник держава мусить опікуватись ефективністю діяльності власних малих і середніх підприємств, робити їх конкурентоспроможними, підтримувати підприємництво. Теоретично держава спроможна створювати рівні умови господарювання власним і невласним підприємствам, оскільки вона керується в управлінні не законами власності, а законами менеджменту. Практично ж, маючи владу і власність, держава змушена зберігати свою власність навіть за рахунок створення нерівних умов для інших власників за допомогою використання державної влади.

Складається парадоксальна для економіки ситуація:

• держава зберігає власні підприємства, котрі не в змозі її підтримати;

• водночас держава губить недержавні підприємства надмірним податковим тиском, корупцією і цим сама себе позбавляє джерел наповнення державного бюджету, створення нових робочих місць, своєчасної сплати заробітної платні, зменшення соціальної напруги у суспільстві тощо.

Отже, необхідні кардинальні зміни в концепції і механізмі державного регулювання підприємницької діяльності підприємств малого і середнього бізнесу. На думку дослідників і практиків, такі зміни полягають в наступному:

• слід усвідомити, що підприємницькі структури малого і середнього бізнесу - це не ворожа сила, а реальний сектор економіки України, і докорінно змінити державну політику щодо цього сектора;

• потрібно розробити концепцію становлення, розвитку і зміцнення сектора малого і середнього бізнесу, оскільки ринкова економіка без нього існувати не може;

• необхідно створити відповідний ринковий механізм регулювання підприємницької діяльності підприємств малого і середнього бізнесу.

Формально держава в Україні опікується малим і середнім бізнесом. Реально ж держава жодним чином не довела підприємцям, що вони потрібні не лише в невизначеному економічному сьогоденні, а є складовою довгострокової економічної стратегії держави. Підприємці повинні мати впевненість у майбутньому і в тому, що держава не посягне на їх власність силою державної влади. Однак, як здається, підприємці мають своє бачення щодо державної підтримки їх діяльності.
І, можливо, найголовніше - державні службовці повинні стати провідниками ринкової державної політики, а не використовувати державні посади задля задоволення власних потреб. Механізм державного регулювання має бути ринковим, а не корумпованим. Держава мусить нести відповідальність перед підприємництвом за виконання державних функцій підтримки підприємництва. А мале підприємництво повинно відповідати за виконання своєї економічної і соціальної місії в суспільстві.