МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного і дистанційного навчання

Контрольна робота

Основи права

Виконав: ---------------------------

-------------------------------------

------------------

м. Київ

2003 рік

Завдання №3

1. Функції науки загальної теорії держави і права.

2. Вибори в конституційному праві. Види виборів. Виборча система України.

3. Директор підприємства “Оболонь” підписав наказ про прийняття на роботу Квіткаєва І. слюсарем, з випробувальним строком 3 місяці. Чи передбачено законодавством України встановлення строку випробування при прийомі на роботу? Якщо так, то поясніть порядок прийняття на роботу працівників з випробувальним терміном.

1. Функції науки загальної теорії держави і права.

Предметом теорії держави і права є найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, а також система основних правових понять і категорій.

Теорія держави і права як фундаментальна теоретична наука виконує ряд специфічних функцій:

Онтологічна функція.

Виконуючи цю функцію, теорія держави і права відповідає на запитання, що таке держава й право, як вони виникли і що являють собою в даний час.

Методологічна функція.

Будучи фундаментальною наукою, теорія права й держави виконує стосовно галузевих юридичних наук методологічну функцію, задаючи їм визначений рівень, теоретичну й логічну цілісність. Узагальнюючи державно-правову практику, теорія держави і права формулює ідеї й висновки, що мають принципове значення для юриспруденції у цілому. Вони є "несучими конструкціями" галузевих і спеціальних юридичних наук, наприклад, категорії "система права", "система законодавства", "правовий інститут", "норма права" і т.д. При цьому методологія теорії права й держави формується в результаті застосування законів діалектики, філософських категорій, соціологічних закономірностей до аналізу права й держави, державно-правових явищ.

Ідеологічна функція.

Під ідеологією розуміється система поглядів і принципів тієї чи іншої групи населення, суспільства, соціального шару. Іноді для великої групи чи населення нації існує єдина ідеологія. Як приклад можна привести колишній СРСР, де існувала тільки одна ідеологія - марксистко-ленінська. Якщо взяти день сьогоднішній, то як приклад можна привести США, де існує так називана американська мрія, де кожен американець вірить, що в нього їсти шанс стати процвітаючим людиною. При втраті суспільством ідеологічного орієнтира в державі починають відбуватися смути й хвилювання, різко виростає крива злочинності. Тому теорія держави і права виробляє свого роду рекомендації, які варто застосовувати для вироблення в суспільства визначеної правової й політичної культури, не суперечній політиці, що проводиться державою. Для цієї мети держава може використовувати різні засоби й методи.

Евристична функція (від грецького слова "еврика" - відкриття).

Теорія держави і права досліджує не тільки відомі вже закономірності понять держави і права і зв'язаних із ними явищ, але і знаходить нові закономірності, породжені реаліями громадського життя.

Практично-прикладна функція.

Будь-яка держава, яким би розвитим воно ні було, чи рано пізно зіштовхується з проблемами, на які відразу відповідь важко знайти. Тоді теорія держави і права, ґрунтуючись на наявному практичному й теоретичному матеріалі, дає рекомендації як вирішити ту чи іншу виниклу проблему.

Прогностична функція.

Як нам відомо, предметом теорії держави і права є загальні закономірності виникнення, функціонування й розвитку держави і права, їхнього місця в житті суспільства і політичній системі. Вивчаючи ці закономірності, теорія держави і права прогнозує подальший розвиток цих понять, зміна державно-правової сфери, що у свою чергу дозволяє уникнути непоправних помилок.

Слід зазначити, що усі функції теорії держави і права тісно переплетені й взаємне доповнюють один одного. Лише у своїй сукупності вони дають нам повне представлення про призначення теорії держави і права.

Гносеологічна функція (функція пізнання).

Виконуючи цю функцію, теорія держави і права виробляє теоретичні прийоми й способи пізнання, що в остаточному підсумку приводить до розвитку правового пізнання.

Виявляється в тім, що в її рамках пізнаються всі державно-правові явища, у першу чергу, право й держава, процес їхнього функціонування. Важливе місце в пізнавальній діяльності належить концепціям, тобто визначеним способам розуміння, трактування державно-правових явищ. Процес пізнання права й держави лише тоді плідна, коли є не одна, а ряд концепцій по однойменних проблемах. Творчий аналіз різних концепцій, дискусії по актуальних питаннях права й держави збагачують і розвивають юридичну науку, дозволяють виробити визначений варіант по тому чи іншому питанню.

Політико-управлінська функція.

Держава і право - це політичні поняття, вони необхідні для утримання політичної влади в руках того чи іншого соціального прошарку. Для того щоб знати, як керувати державою, як користатися таким могутнім засобом впливу на маси, як право, необхідно мати наукові основи внутрішньої й зовнішньої політики, що і покликано робити теорія держави і права.

Інформаційна функція.

Виражається в передачі зведень, їхньої трансформації у знання про право й державу, правові почуття і духовні цінності на основі узагальнення отриманих даних про зміст і сутність права й держави. У свою чергу це сприяє упорядкуванню знань, приведенню їх у визначену систему по конкретних юридичних дисциплінах.

Аналітична функція.

Полягає в дослідженні діючого законодавства, у його систематичному викладі. Функція ця складається насамперед у з'ясуванні змісту закону, ретельному вивченні його змісту. Задача теорії права й держави - вивчити практику застосування закону, ефективність його впливу на ті чи інші суспільні відносини, що дозволяє з'ясувати як достоїнства, так і недоліки законодавства.

2. Вибори в конституційному праві. Види виборів. Виборча система України.

Вибори є найважливішим інститутом сучасної демократії, однієї з головних форм вираження волі народу і його участі в керуванні державними й суспільними справами, через їхнє посередництво народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав по реалізації влади.

Вибори можуть бути парламентськими і президентськими; органів держави і місцевого самоврядування; черговими, повторними й позачерговими (достроковими); на альтернативній основі і безальтернативними (якщо висувається тільки один кандидат) і т. д

Вибори зв'язані зі складним комплексом суспільних відносин, учасниками яких є державу в особі уповноважених на те органів державної влади, виборчі комісії, політичні партії, виборчі блоки, громадські організації, збори виборців, трудові колективи, кандидати в депутати, їхні довірені особи, виборці й ін.

Стаття 2. Види виборів

Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, а також замість депутатів, що вибули.

Виборча система - це сукупність упорядкованих суспільних відносин, зв'язаних із виборами органів держави і місцевого самоврядування.

У своїй основі ця система регулюється нормами конституційного права, але не зводиться лише до конституційних правовідносин. Вона регулюється і не правовими нормами - корпоративними, моральними й ін.

Поняття «виборча система» уживається також і в іншім значенні як спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування. Основними виборчими системами в цьому змісті є мажоритарна, пропорційна і змішана.

Мажоритарна виборча система (від французького majore - більшість) передбачає голосування за персонального кандидата. Перемагає той, хто одержить більш 50% голосів виборців (мажоритарна система абсолютної більшості), чи той, хто набере голосів більше, ніж кожний з його конкурентів окремо (мажоритарна система відносної більшості).

Пропорційна (від лат. prorportio - співвідношення, визначена частина) виборча система передбачає вибори депутатів по партійних списках у багатомандатних округах. Виборці голосують за список тієї чи іншої партії. Але для проходження партії у парламент установлюється процентний бар'єр голосів виборців – 3-5%.

Змішана система передбачає сполучення мажоритарної й пропорційної систем.

В Україні змішана система виборів. Вона передбачена Законом «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. з наступними змінами й доповненнями.

Депутати обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування по змішаній (мажоритарно-пропорційної) системі. Виборчий процес здійснюється на засадах вільного, рівного висування кандидатів у депутати, гласності й відкритості, рівних можливостей для всіх кандидатів.

Участь громадян України у виборах є добровільним. Вважається, що виборці, що не прийняли участь у голосуванні, підтримують волевиявлення виборців, що прийняли участь у голосуванні.

Усього обирається 450 депутатів. З них 225 по одномандатних округах і 225 по списках кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій по багатомандатному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Одномандатні округи утворяться Центральною виборчою комісією з приблизно рівним числом виборців у кожнім виборчому окрузі. Територією багатомандатного виборчого округу є територія України, а його центром - місто Київ. Виборцями цього округу є всі громадяни України, що мають виборче право.

Виборче право - це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, зв'язані з виборами органів державної влади і місцевого самоврядування.

Виборче право - один з інститутів конституційного права.

Джерелами виборчого права України, що закріплюють порядок організації й проведення виборів в Україні є Конституція, Закон України «Про вибори народних депутатів України», Закон України «Про вибори Президента України», Закон України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад».

Поняття «виборче право» також може використовуватися в іншім значенні (у суб'єктивному змісті) як суб'єктивне право громадянина обирати (активне виборче право) і бути обраним (пасивне виборче право) у державні органи й органи місцевого самоврядування. Активне виборче право виникає з 18 років (ст. 70), а пасивне - з 21 року (ст. 76).

При цьому виділяється активне виборче право - право обирати, тобто брати участь у виборах; і пасивне виборче право - право бути обраним в органи державної влади і місцевого самоврядування.

Основою виборчого права України є демократичні принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Законом України «Про вибори народних депутатів України» передбачені етапи організації й проведення виборів:

- висування й реєстрація кандидатів у депутати;

- передвиборна агітація;

- голосування;

- підрахунок голосів і визначення результатів виборів.

Кожен виборець одержує два бюлетені: один для голосування по виборам в одномандатному і другій для голосування по виборам у багатомандатному загальнодержавному виборчих округах.

У бюлетень для голосування по одномандатному виборчому окрузі вносяться за абеткою всі зареєстровані в цьому окрузі кандидати в депутати з указівкою прізвища, імені, по батькові, року народження, посади (заняття), місця роботи й проживання, партійності.

У бюлетень для голосування по багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі вносяться назви політичних партій, виборчих блоків партій у порядку, визначеному жеребкуванням, що проводить центральна виборча комісія після реєстрації списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій з обов'язковим переліком політичних партій, що утворили виборчий блок, а також з указівкою прізвища з ініціалами перших п'яти кандидатів із внесеного кожною політичною партією, виборчим блоком партій списку кандидатів у депутати.

Обраним по одномандатному виборчому окрузі вважається кандидат у депутати, що одержала більшість голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, щодо інших кандидатів, що балотувалися в даному виборчому окрузі.

Право бути обраним по багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі одержують кандидати в депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що перебороли 4 % бар'єр голосів виборців. Депутатські мандати між ними розподіляються пропорційно числу отриманих ними голосів.

Списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що одержали менш 4% голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні, не одержують право на участь у розподілі депутатських мандатів.

Депутатом місцевої ради може бути обраний громадянин України, що на день виборів досяг 18 років, має виборчі права і постійно чи проживає працює на території відповідного ради

Народним депутатом України може бути громадянин України, що досяг на день виборів 21 року, що має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років

Прямі чи непрямі чи пільги обмеження виборчих прав громадян України в залежності від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, підлоги, утворення, мови, відносини до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені чинним законодавством, заборонені.

Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Здійснення виборчого права припиняється на відповідний період для облич, що містяться по вироку суду в місцях позбавлення волі, а також обличчя, що знаходяться за рішенням суду в місцях примусового лікування.

Принцип рівного виборчого права означає, що кожен виборець в Україні має, на виборах Президента України і на виборах народних депутатів України один голос. Під час виборів депутатів і голів місцевих Рад виборець має один голос по виборам депутатів відповідних місцевих рад і один голос на виборах голови відповідного ради.

Усі виборці беруть участь у виборах на рівних підставах, тобто голос кожного виборця дорівнює голосу будь-якого іншого виборця і жоден виборець не має ніяких переваг перед іншими виборцями.