118275 (Суспільна думка та політична філософія), страница 2

Не можна не віддати лібералам належного, принаймні, у тім, що вони широко обговорюють питання, хто є тим особою, що наділена суверенітетом. У принципі, консерватори й соціалісти теж повинні були б обговорювати цю проблему, оскільки як ті, так і інші, висували інших «суб'єктів» суверенітету, ніж особистість, однак їхнього обговорення були істотно менш повними. Якщо «суб'єкт» не є особистістю, хто ж він тоді? Визначити це досить складно. Подивимося, наприклад, що писав про цьому Едмунд Берк в «Міркуваннях про Французьку революцію»:

Природа людська непроста; об'єкти, що становлять суспільство, являють собою надзвичайно складні явища; тому жоден простий спосіб наділення владою або її застосування не може не відповідати природі людської, не визначати якість його вчинків.

Якби не було відомо, що цей текст спрямований проти французьких революціонерів, можна було б припустити, що він покликаний засудити абсолютних монархів. Ситуація злегка проясниться, якщо ми звернемося до іншого виречення Берка, зробленому їм за десять років до того в його «Мові по питанню про економічну реформу»: «Особистості Проходять мимо як тіні, але держава залишається незмінним і стабільним».

Підхід Бональда істотно відрізняється, оскільки він наголошує на визначальній ролі церкви. Проте, у його поглядах знайшов відбиття один істотний елемент, властивим всім різновидам консервативної ідеології, - значення, що вони приділяють таким соціальним групам, як родина, корпоративні об'єднання, церква, традиційні «суспільства», - які стають для них «суб'єктами», наділеними правом політичної дії. Інакше кажучи, консерватори віддають пріоритет всім цим групам, які можуть розглядатися в якості «традиційних» (і в чинність цього безперервність), заперечуючи при цьому зв'язок консерватизму з якою-небудь «сукупністю», що виступає як політичний фактор. З висловлень консервативних мислителів ніколи не було ясно, на основі чого варто ухвалювати рішення щодо тім, чому та або інша група втілює в собі безперервність. Адже, так чи інакше, завжди виникали якісь доводи, що заперечували королівський родовід.

Як уважав Бональд, більшою оманою Руссо й Монтеск'є було саме те, що вони «уявили собі... природний стан природи, що передувало виникненню суспільства...» Зовсім навпаки, «щира природа суспільства... становить те, чим це суспільство, цивільне суспільство, є в цей час...». Але таке визначення з'явилося пасткою для самого автора, оскільки воно надавало законну чинність тому сьогоденню, що всіма чинностями перешкоджало «реставрації». Однак чітка логіка ніколи не становила ні сильну сторону, ні головний інтерес тієї полеміки, що вели консерватори. Вони, скоріше, були стурбовані тим, як стане поводитися та більшість, що виникло завдяки тому, що окремі особистості одержали виборче право. Їхній історичний суб'єкт був набагато менш активним, чим у лібералів. Вони думали, що гарні рішення приймаються повільно й рідко, і більшість таких рішень уже було прийнято раніше.

Якщо консерватори відмовлялися віддавати пріоритет особистості як суб'єкт історії, виступаючи на захист невеликих, так званих традиційних угруповань, то соціалісти відмовляли особистостей у пріоритеті на користь набагато більше численної групи людей, що становлять народ у цілому. Аналізуючи соціалістичну думку раннього періоду, Г.Д.Х. Коул відзначав:

До числа «соціалістів» належали ті, хто на відміну від основного акценту, що ставився на інтересах особистості, приділяв увагу соціальному аспекту людських відносин і прагнув винести соціальне питання на загальне обговорення, присвячене правам людини, звільненого Французькою революцією й який підтримував революцією в області економічних перетворень.

Але якщо важко визначити, які саме особистості становлять проблему, ще сутужніше зрозуміти, які «групи» становлять «народ», те самим важким завданням з усіх є питання про те, як можна з'ясувати волю всього народу в цілому. Як довідатися, у чому вона укладається? Для початку треба з'ясувати, чиї погляди ми будемо взяти до уваги - громадян або всіх людей, що проживають у даній країні? І чому людей варто ділити саме за цією ознакою? Чому б не взяти до уваги погляди всього людства? Якою логікою може бути виправдане таке обмеження? У якому співвідношенні при нинішній практиці перебувають загальна воля й воля всіх? Саме в цьому наборі заплутаних питань укладається джерело всіх тих труднощів, з якими зіштовхуються соціалістичні уряди після приходу до влади.

Коротше кажучи, те, що всі три ідеологічні плини нам пропонують, не може нам допомогти в пошуках відповіді на питання про те, хто є суб'єктом історії. Всі вони представляють лише якісь крапки відліку при спробі дати відповідь на питання про те, хто втілює в собі суверенітет народу: так звані вільні особистості, як уважають ліберали; так звані традиційні групи, як уважають консерватори; або всі члени «суспільства», як думають соціалісти.

Література

1.Чичерин Б. История политических учений. – М., 2007

2.Мандел Е. Влада й гроші. - К., 2004

3.Бро Ф. Політологія. - К., 2005

4.Бернштейн Э. Возможен ли научный социализм // Политические исследования. 1991. №4. С174

5.Токвіль А. Демократія в Америці. - К., 2004