118063 (Поняття, категорії, закони (закономірності) політології)

Поняття, категорії, закони (закономірності) політології

Політологія як самостійна сфера політичних знань має систему наукових понять та категорій. Своєрідність політології як науки полягає в тому, що ключовим питанням та основною її категорією є політична влада. Всі соціальні явища та процеси політологія розглядає крізь призму політичної влади. Політика існує там, де існує боротьба за владу, за її досягнення, застосування та утримання. Без влади не може бути політики, бо саме влада виступає засобом її реалізації.

Отже, до понять та категорій загальної теорії політики та політичних систем належать: політика, політична влада, суб'єкти політики, політичні відносини, політична система суспільства, політичні норми, політичні інститути, держава, політична партія, суспільне об’єднання, суспільний рух, політична ідеологія, політична культура.

Основними поняттями, що розкривають динамічний аспект політичної дійсності, є: політична діяльність, політична дія, політичне рішення, політичний процес, політичний конфлікт, політична соціалізація, політична поведінка, політична участь. Крім того, в політології широко використовуються поняття та категорії суміжних з нею наукових дисциплін.

Політологія як наука має систему закономірностей, які характеризують найбільш істотні та сталі тенденції розвитку та використання політичної влади. У політологічній літературі виділяють три групи закономірностей, в залежності від сфери їх прояву:

Політико-економічні закономірності, які відбивають співвідношення між економічним базисом суспільства та політичною владою як елементом надбудови. Найважливіші закономірності цієї групи були сформульовані К. Марксом та Ф. Енгельсом. З погляду марксизму, політична влада є лише породженням економічної влади. І політика, і вся система політичної, державної влади зумовлені об’єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів. Економічні інтереси є соціальною причиною політичних дій. Разом з тим політична влада має відносну самостійність, яка відкриває чималі можливості для політичного впливу на економічні процеси. Проте самостійність політичної влади не повинна породжувати культ політичної влади, ілюзій стосовно її реальних можливостей, бо намагання за допомогою адміністративного примусу "обійти" економічні закони не сприяють досягненню поставленої мети.

Політико-соціальні закономірності, які характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи, з власною внутрішньою логікою та структурою. Тут основною закономірністю є зміцнення стабільності політичної влади, причому в різних системах ця закономірність реалізується по-різному. Так, авторитарна система для зміцнення стабільності об’єктивно потребує максимальної концентрації влади, застосування насильства в усіх сферах суспільного життя. Демократична система передбачає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.

Політико-психологічні закономірності, що відбивають комплекс існуючих зв’язків та відносин між особистістю та владою. Найбільший інтерес з даної групи становлять закономірності, пов’язані з досягненням влади політичним лідером, вперше сформульовані ще Н. Макіавеллі.

У політологічній літературі існують і інші підходи до визначення закономірностей політології як науки та навчальної дисципліни. Так, слід виділити закони структури, функціонування та розвитку.

Закони структури визначають способи організації політичних систем, їх внутрішню визначеність та взаємообумовленість.

Закони функціонування – це істотні, необхідні зв’язки між політичними суб’єктами в процесі їх часових змін.

Закони розвитку – це закони переходу від одного порядку взаємовідносин у системі до іншого, від одного стану структури до іншого.

Г. Т. Тавадов у систему законів (закономірностей) політології включає:

а) закономірності виникнення та розвитку політичних інтересів, їх взаємодію та взаємообумовленість з економічними та іншими сферами життєдіяльності суспільства;

б) закономірності становлення, функціонування та розвиток політичної влади;

в) закономірності виникнення, функціонування та розвитку політичних відносин, процесів, явищ, подій;

г) закономірності взаємовідносин особистості і влади.

2. Роль та місце політології в системі суспільних наук. Воєнні питання в курсі політології

Наука про політику тісно взаємодіє і тісно зв’язана з соціально-політичними науками: історією, філософією, економічною теорією, політичною соціологією та ін. Головне призначення курсу науки про політику – формування політичної свідомості та політичної культури народу. Тим-то є багато спільного між наукою про політику та соціально-політичними і суспільними науками, але є і певні відмінності, що дають величезний матеріал про суть, місце і роль науки про політику у формуванні політичної свідомості та політичної культури всіх членів суспільства.

Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціального розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний процес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовуючи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ і процесів.

Якщо економічна теорія – наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгляду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обґрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політичних рішень - предмет вивчення правової науки. Соціальні норми і відносини без системи політичної влади не можуть стати загальнообов’язковими. Тісний зв’язок правової і політичної наук забезпечує процес поєднання соціальних норм і відносин політичної влади. Адже без правового оформлення не може нормально функціонувати політична влада.

Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Співвідношення науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з другого – історія і сучасна політична практика служить не лише визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків.

Найтісніше зв’язана наука про політику з політичною соціологією, що вивчає систему взаємодії політики з соціальним середовищем. В кореляції, тобто у співвідносинах, взаємозв’язку з вивченням свідомості, інтересів та мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп їх організації і розглядається розвиток політичних процесів. Основну увагу політична соціологія зосереджує на аналізі соціальної думки з точки зору їх впливу на політичні відносини. Дедалі частіше звертається політична соціологія до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соціальної природи політичної влади. Сучасна наука про політику швидко соціологізується внаслідок застосування запозичених у соціологів методів дослідження.

Наука про політику та політична соціологія мало чим відрізняються за об’єктом і методами, але принципові відмінності залишаються в предметі пізнання. Якщо політична соціологія розглядає політичні явища стосовно розвитку соціальних процесів, то наука про політику їх аналізує уже з позицій політичної влади. Соціолог, розглядаючи такі інститути, як громадські, суспільні організації, насамперед, звертає увагу на соціальні процеси, що тривають у них, їх зв’язок з іншими процесами, що відбуваються в суспільстві. Політолог бачить в громадських, суспільних організаціях знаряддя політичної влади, аналізує їх місце в системі владних інститутів, досліджує владні відносини, що проявляються в громадських, суспільних організаціях, впливають на їх розвиток.

Політична соціологія досліджує і проблеми влади, не обмежуючи суті владних відносин лише насиллям і примусом, що, на жаль, властиво марксистській традиції політичної думки. Відома думка про те, що насилля є повивальною бабою, повитухою всякого старого суспільства, коли суспільство вагітне новим, перетворилось згодом в імператив, тобто в повеління революційного мислення і дії. Звести владні відносини до насилля не дозволяє влада, що виявляється неповною, коли суб’єкт не досягає мети. Якщо бажані результати не досягнуті, то величезні труднощі, зв’язані з подоланням опору інших людей, свідчить не про тріумф влади, а про її неповноцінність. І, крім того, не ясно, чому мобілізація людей на досягнення поставленої суспільно значимої мети має здійснюватися на основі примусу і насилля.

Дуже важливим для становлення в Україні науки про політику є розробка питань про предмет і сфери поширення політичної науки, її понять і її змісту, тому що їх визначення допоможуть уникнути, з одного боку, розпилення сил в процесі наукових досліджень, а, з другого, – взаємної підміни, дублювання і певної невизначеності. Прагнучи змалювати коло політичних питань, якими займається в сучасних умовах теорія держави і права, філософія, соціологія, економічна теорія та наука про політику в Україні, вчені, не без підстав, насамперед, виділяють такі: політична система суспільства, роль і взаємовідносини держави, політичних партій, громадських організацій, суспільно-політичних об’єднань, зміст політичної влади, способи розробки і здійснення державної політики, форми та методи управління, участь різноманітних соціальних спільностей (класів, верств) в політиці, політична свідомість людей і їх виховання, становище особи в питанні демократії (народовладдя, рівність, свобода, соціальна справедливість), зовнішня політика держав, діяльність різних міжнародних рухів та ін. В процесі здійснення радикальної економічної, політичної і правової реформ в Україні гостро стоїть питання про актуалізацію і поглиблення наукових політико-правових досліджень Явний дефіцит політичної культури виявляється не тільки у громадян, не залучених в політичні події та явища, але і в тих, хто бере участь у них активно. Політика в різних видах і формах – єдина, заради чого і існує. Ось чому зростає роль науки про політику в сучасних політичних процесах і явищах в Україні. Політика справді вказує напрям, впливає на темпи економічного розвитку. Наука про політику вивчає саме політику, як процес, що підпорядкований певним закономірностям, що реалізує на практиці певні принципи – стратегію та тактику.

Зміст будь-якої політики – державної, економічної, соціальної, духовної – відображає певний предмет, під яким розуміється все те, що має властивості, які перебувають у відносинах між собою. Кожна наука, а зокрема наука про політику, має свій предмет вивчення: політичні процеси, явища, події, політичні відносини, і важливо при вивченні політики знати саме зміст і напрямки її розвитку, розкрити рушійні сили її реалізації. Необхідно в таких умовах з’ясувати в чому ж суть специфічності політичних процесів і політичних відносин в суспільстві, з тим, щоб знайти шляхи вирішення проблем, досягти консенсусу. А це дуже важливо для забезпечення стабільності суспільства.

Воєнні питання в курсі політології

В курсі політології вивчаються наступні воєнні питання (проблеми):

• воєнна політика;

• роль армії у вирішенні політичних конфліктів у зовнішній політиці;

• оцінка воєнно-політичної обстановки;

• роль і місце армії в політичній системі суспільства;

• воєнно-політичне прогнозування тощо.

А взагалі – є така наука, як воєнна політологія, де центральне місце посідає воєнна політика держави.

Воєнна політологія вивчає наступні проблеми:

• об’єктивні закони виникнення і розвитку конфліктних ситуацій, закони війни і воєнної політики, мистецтво їхнього використання дипломатичними і військово-командними колами в інтересах політики свого класу і держави. Іншими словами, мова йде про воєнну політику держави;

• поняття воєнної могутності (військової сили) держави та інших суб’єктів політики (партій, суспільних рухів тощо). У центрі уваги тут знаходяться армія, її взаємини із суспільством, а також потенціали, що характеризують воєнну могутність країни;

• міжнародну і внутрішню політичну обстановку, суперечності і ситуації, у яких з’являється необхідність використання військової сили. Центральною проблемою тут є категорія воєнно-політичних ситуацій і передбачення їхньої еволюції, розкриття джерел війни, воєнних конфліктів, "вузлів напруги", що можуть виникнути;

• види і форми застосування військової сили – війни внутрішні (громадянські), зовнішні (міждержавні, коаліційні, воєнні конфлікти), а також інші види застосування воєнного насильства (інтервенція, демонстрація сили, "каральні" заходи, перевороти і т.п.).

Перераховані проблеми у першу чергу є предметами спостереження та аналізу власне воєнної науки. Однак межу між воєнною політикою і мирною політикою неможливо провести, виходячи тільки із засобів насильства (армії) та форм їх застосування (війн і воєнних конфліктів). Справа в тому, що війна народжується в протиріччях мирного співіснування держав і народів. І у свою чергу, якою б не була війна (аж до її світового масштабу), кінцевою метою її є встановлення миру (у тій його формі, що вигідна державі-переможцю або більшості із воюючих сторін). Тому війну неможливо зрозуміти, пояснити й оцінити, не розглянувши характеру передуючого їй миру. В той же час і мир неможливо зрозуміти, не оцінивши наслідків війн, що передували йому. Виходячи з таких роздумів, мир є якщо і не прямим, то все ж таки обов’язковим предметом дослідження військової політології.

Підсумовуючи наведені аргументи, ми можемо визначити воєнну політологію як науку про роль військової сили у зовнішньо- та внутрішньополітичних відносинах та про особливості її використання суб’єктами політики (влади) для відстоювання своїх інтересів.

Дослідження вищеперелічених завдань воєнної політології виводить на необхідність вивчення інтегральної для них проблеми – національної безпеки країни. Справа у тому, що аналіз воєнної політики, проблем війни і миру, воєнної могутності, воєнно-політичної обстановки цікавий для суб’єкта політики з того погляду, наскільки забезпечена його безпека, що немислимо поза межами національних вимірів. Як співвідносяться національна і воєнна безпеки, обороноздатність і воєнна могутність, яка роль армії в забезпеченні воєнної безпеки – усе це входить в коло питань, що досліджуються воєнною політологією.