118040 (Політичні партії, організації и рухи)

1. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І РУХИ

Політичні партії на громадські об’єднання займають важливе місце в політичній системі сучасного суспільства. Вони активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, міждержавні відносини. Їхнє значення в Україні зумовлене потребами вдосконалення новітньої державності та формування громадського суспільства. Право на свободу, об’єднання громадян у політичні партії та громадські організації здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення своїх інтересів закріплене в новій Конституції України.

Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і соціально-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві.

Слово "партія" латинського походження воно означає частини більшої спільноти або цілісності. Існує думка, що партії виникли тоді, коли з’явилася політика, тобто в рабовласницькому суспільстві.

Формування політичних партій у сучасному розумінні відбувається наприкінці XVIII - XIX ст. , з виникненням і в результаті буржуазних революцій в Європі та Америці парламентів і парламентаризму як форми і принципу організації та здійснення державної влади.

Масові партії виникають у другій половині XIX ст. Виникнення масових партій сприяли два основних чинники: розширення виборчих прав і розвиток робітничого руху. Останнім часом з’явились універсальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали перспективними у Європі і Америці. Наприкінці XIX ст. сталися великі зміни в соціальному і політичному житті суспільства в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення.

У 80 - ті роки стали з’являтися партії "рухівського" типу. Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів. Наприклад партія "Зелених" ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризуються повною відкритістю і власністю внутріпартійного життя, скорочення до мінімуму партійного апарату, відсутність постійного членства. Така полегшена не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з виборцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця ХІХ століття масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 році Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 році виникла перша масова робітнича партія – Всезагальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демократична партія Німеччини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії – в боротьбі проти соціал-демократії.

Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних політичних партій, альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально класових, національних, релігійних, регіональних інтересів, потреба ведення виборчої боротьби.

Політичні партії утворюються:

внаслідок об’єднання гуртків і груп одного ідейно - політичного спрямування, які виникли та існували розрізнено в різних місцях країни;

через розкол однієї партії на дві та більше, чи об’єднання двох чи більше партій в одну;

в надрах масових рухів;

під впливом міжнародної партійної системи;

як своєрідне відродження партії, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію;

як наслідок діяльності лідерів, які організували партії "під себе";

на базі регіональних організацій партій;

ініціативи профспілок.

Політична партія - це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.

Найважливіші риси, що характеризують суть партії виділив американський політолог Дж. Ла Паломбара. Будь - яка партія, вважає він, по - перше, є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу і людини, по - друге, є організацією, тобто відносна тривалим у часі об’єднань людей, по - третє, ставить за мету завоювання влади, по - четверте, прагне забезпечити собі підтримку народу.

Політичні партії забезпечують необхідний зв’язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної системи.

Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:

виявлення, формування та обґрунтування інтересів суспільних груп;

активізація та об’єднання великих суспільних груп;

формування ідеології та політичних доктрин;

участь у формуванні політичних систем, їхніх суспільних принципів, компонентів;

участь у боротьбі за владу в державі формування програм її діяльності;

участь у здійсненні державної влади;

формування громадської думки;

політичне виховання всього суспільства або його частини;

рекрутування й соціалізація нових членів партії;

підготовка й висунення кадрів для апарату держави професійних спілок.

Давно помічено, що політичним партіям властиві й істотно негативні риси; вони можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визначенням одного із засновників теорій політичних партій – Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її структури й діяльності. Суть її полягає в тому, що в партії, як і вбудь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.

Найбільш ефективним і плідним є комплексний аналіз політичної партії як соціально-політичного феномена та інституту у вигляді такої теоретичної моделі:

наявність соціальної бази;

оснащеність ідеологією (ідеологія, доктрина, концепція розвитку суспільства на певному етапі);

організаційна структура;

конституційний статус;

соціальна роль;

політична традиція;

технологія політичної дії;

соціальний вік; функції посередника між громадянським суспільством і політичною сферою (державою).

Ефективність впливу партій на суспільство і масштаби представництва соціальних груп у політичній сфері обумовлені об’єктивними характеристиками партій. До них у першу чергу слід віднести певні показники. По-перше, наявність теоретично несуперечливої моделі соціального розвитку, тобто наявність антикризової програми дій на найближчий період. По-друге, відчутний прогресивний рух у соціально-економічній політиці. По-третє, узгодження політичних інтересів різних соціальних груп, політична культура консенсусу, компромісу, консолідації. По-четверте, вміння використовувати потенціал масових політичних рухів і організацій. По-п’яте, постійна інноваційна творчість, урахування соціальної динаміки і зростання соціальних потреб.

У демократичному суспільстві роль партії визначається її впливом і популярністю серед населення. Потенція партії залежить не лише від уміння залучати на свій бік традиційно «свій» електорат, але й здатністю рекрутувати своїх прибічників з числа виборців, які раніше надавали перевагу іншим партіям. Для будь-якої сучасної партії зовсім не погано звучить ленінська рекомендація про необхідність тримати руку на пульсі народних мас.

2. ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Для всіх партій існують ознаки які визначають їхню сутність і відбиваються у відрізняються за своєю соціальною основою, організаційною побудовою, характером членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями. Методами й засобами діяльності тощо. Типологія політичних партій за цими та іншими ознаками є одним з найважливіших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити сутність і структуру партії, їхнє місце в політичній системі суспільства.

Існує кілька класифікацій політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, та й класифікувати їх можна за різними підставами.

Традиційно поділяють на лівих і правих. Такий поділ започатковано в часи Французької революції 1789 р., коли на засіданнях Національної асамблеї праворуч від спікера розташувались консерватори, які виступали за збереження монархії, а ліворуч - радикали, котрі обстоювали ідеї загальної рівності, помірковані ж займали місця в центрі залу. Після цього правими стали називати послідовників збереження існуючого ладу, а лівими - прихильників радикальних змін.

За класовою визначеністю:

буржуазні; селянські; робітничі; зокрема комуністичні; соціалістичні; соціал-демократичні.

За ставленням до суспільного прогресу:

радикальні; реформіські; консервативні; реакційні; контрреволюційні.

За ставленням до влади:

правлячі; опозиційні; нейтральні або центриські.

За формами методами правління:

ліберальні; демократичні; диктаторські.

За принципом організації та членства:

кадрові; масові.

За місцем у системі влади:

моральні; неморальні.

За ідеологічним спрямуванням:

комуністичні; соціалістичні; фашистські; неофашистські;

ліберально – демократичні; націоналістичні; анархістські.

За віросповіданням:

християнські; мусульманські.

За певними критеріями можна класифікувати і політичні партії в Україні. Такими критеріями можуть бути:

ставлення до державного суверенітету;

соціально - економічні пріоритети;

і ідейно - політичні засади.

За ідейно - політичним спрямуванням в Україні можна вирізнити такі типи партій:

національно - радикальні;

національно - демократичні;

загально - демократичні;

соціалістичного спрямування;

національних меншин.

3. СУТНІСТЬ ТА ТИПИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

Залежно від багатьох обставин, а надто від характеру наявного політичного режиму, в кожній країні складається певна партійна система.

Партійна система — це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Під терміном «партійна система» розуміють:

- право партій на формування власної системи правління;

- сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;

- сукупність відносин між легальне діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;

- сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.

Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій» — проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються.

Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:

1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:

- існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;

- зрощення партійного апарату з державним;

- тоталітарний політичний режим.

Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.

Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.

Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:

- наявністю кількох політичних партій;

- існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;

- формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;

- впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;

- демократичним політичним режимом.

5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:

- наявність у країні багатьох політичних партій;

- репрезентація в парламенті лише кількох партій;

- репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;

- відсутність позасистемної опозиції;

- демократичний політичний устрій.