117866 (Мистецтво спілкування у політиці), страница 3

Оскільки подарунки і сувеніри мають засвідчити певну повагу до людини, організації, структури, то варто подбати про те, щоб вони не були надто дорогими, краще з доречною символікою. Простежте за тим, щоб подарунок чи сувенір виявився до смаку тому, кому він адресований, не був непотрібним натяком, аналогією для адресата або ж зайвою, непотрібною річчю. Наприклад, ви подарували дорогу книгу, але без ілюстрацій і мовою, якою той, кому вона дісталася, абсолютно не володіє.

Для цього у коректній формі потрібно поцікавитися смаками, уподобаннями адресата, а ще краще дізнатися про це заздалегідь.

Подарунок чи сувенір повинен бути красиво упакований. Всередину кладуть свою візитівку або листівку — поздоровлення, привітання.

За подарунок чи сувенір можуть правити красиві квіти. Найдоречніші — троянди, гладіолуси, гербери, тюльпани, гіацинти, хризантеми, гвоздики. Не бажано дарувати як офіційний подарунок польові квіти, жоржини, іриси.

Не варто дарувати також квітів темних кольорів.

Квіти (парна кількість — траурні події, непарна — святкові, врочисті) треба красиво оформити. На вулиці дарують загорнуті квіти, у приміщенні — розпаковані.

Якщо подарунок чи сувенір вручили вам, потрібно обов'язково розпакувати їх, квіти — поставити у вазу, подякувати тому, хто приніс подарунок, висловити своє задоволення типу: "Я давно мріяв (мріяла) мати таку чудову річ", "Мені дуже до вподоби ваш сувенір, спасибі" тощо.

Як вести бесіду, дискусію, розв'язувати конфлікти

Кожний політик має вчитися мистецтву ведення рівноправного, культурного діалогу, оскільки саме діалог є конкретним засобом спілкування з іншими людьми, взаємодії з ними.

Діалог як засіб уточнення позицій, вирішення проблем, досягнення домовленостей може мати різний характер:

діалог-торг (коли ставиться завдання отримати від спілкування якомога більше зиску для себе особисто);

• діалог-компроміс (коли одна із сторін певною мірою поступається іншій);

• діалог-рівність (ідеальний варіант діалогу, коли обидві сторони мають після його завершення фактично однаковий зиск).

Загальний рівень участі будь-якої сторони (якщо йдеться про конкретних осіб) у діалозі значною мірою визначається рівнем загальної культури в цілому та політичної культури дискутантів зокрема. Вміння розмовляти з іншими людьми не є вродженим. Для успішної бесіди треба відпрацювати вміння бути контактною, уважною до співрозмовника людиною та багато іншого. Зрештою — це мистецтво.

Зазначимо якості і навички, які мають бути притаманні досвідченому співрозмовнику.

• Динамічність, гнучкість поведінки під час ведення бесіди, вміння легко переключатися з однієї проблеми на іншу, зберігаючи загальну канву розмови, обстоюючи свою точку зору, виходити із складних ситуацій, що виникають.

• Вміння вислухати, зрозуміти, заспокоїти співрозмовника. Часто, уважно вислухавши співрозмовника, ви зможете поступово, методично довести свою точку зору, навіть використовуючи аргументи протилежної сторони. Неважко помітити, що найкращими співрозмовниками є люди, які вміють слухати.

• Здатність стримувати себе, уникати радикальних висновків, пропозицій, різких висловлювань (демонструвати повагу до співрозмовника, зберігаючи водночас самоповагу).

• Уникання розмов, що стосуються інтимних сторін життя співрозмовника. Таке можна допускати лише за умови, якщо, образно кажучи, це дозволяє робити ваш співрозмовник.

• Уміння вибудувати і витримати до кінця свою лінію поведінки у бесіді. Це непросто, але досить часто вкрай необхідно.

• Здатність чітко усвідомити мету співрозмовника. Це дасть змогу не лише зрозуміти його, а й вибудувати власну стратегію бесіди, скоригувати її вже у процесі спілкування.

Важливо усвідомити мету бесіди. Вона може бути різною:

• бесіда як потреба засвідчити своє шанобливе ставлення до співрозмовника, зміцнити, продовжити свої ділові відносини з ним;

• бесіда з метою отримати потрібну вам інформацію;

• бесіда з метою врегулювати стосунки, а то й конфлікт з протилежною стороною;

• бесіда, ініціатором якої є не ви, а ваш співрозмовник;

• бесіда, яка ні до чого конкретно вас особисто не зобов'язує (у вагоні поїзда, на відпочинку тощо).

Бесіди можуть різнитися не лише змістом, характером, а й складністю. Щоб не ускладнювати бесіду зі свого боку, варто дотримуватися таких правил:

• не поспішайте робити висновків з того, що говорить ваш співрозмовник;

• не перебивайте без потреби співрозмовника, дайте йому можливість висловитися;

• покажіть своєму співрозмовнику, що ви справді уважно його слухаєте;

• стежте за своїми жестами (щоб вони не були надто різкими і динамічними), постійно підтримуйте візуальний контакт зі співрозмовником;

• намагайтеся зрозуміти не лише те, про що вам говорить, а й те, що відчуває співрозмовник;

• стежте за жестами, мімікою співрозмовника, намагаючись зрозуміти, чи вони справді відповідають тому, про що він говорить;

• дотримуйтеся загалом схвальної реакції стосовно того, про що говорить співрозмовник, коли це якоюсь мірою збігається з вашою думкою, точкою зору, позицією;

• не вважайте, що будь-яке мовчання співрозмовника є згодою з вашими думками, точкою зору;

• уникайте поспішних висновків;

• намагайтесь якомога менше ставити уточнювальних запитань, оскільки це може дратувати співрозмовника;

• весь час вдумуйтесь у суть того, про що йдеться у розмові, не акцентуючи уваги навіть на неприємних, різкуватих висловлюваннях співрозмовника;

• не вдавайтеся до мовчання як засобу уникнути загострення розмови;

• намагайтеся, щоб вас "не спіймали" під час розмови на суперечностях, тобто будьте логічними і уважними у бесіді.

Іноді бесіда переходить у суперечку або навіть починається з неї. Суперечка виникає тоді, коли сторони мають надто різні, а то й діаметрально протилежні погляди, точки зору, оцінки певних явищ, ситуацій, вчинків тощо. У будь-якій суперечці є ініціатор і опонент. Зрозуміло, що їх поведінка під час суперечки також різна. Жоден політик не уникає і фактично не може уникнути дискусій як їх організатор, учасник, спостерігач. Вирізняють дискусії "вільні" і "прогресивні".

"Вільною" називається дискусія, метою якої є не пошук будь-якого рішення, більш-менш єдиної точки зору, а просто обмін думками.

"Прогресивна " дискусія — групове вирішення (або принаймні знаходження способу вирішення) певної, у тому числі політичної проблеми.

Якщо політик має брати участь у дискусії або ж він є її організатором, насамперед треба знати мету, приблизний зміст майбутньої дискусії. Далі слід здійснити підготовчі міжособистісні контакти з окремими учасниками дискусії, щоб уточнити її мету, можливості реалізації плану дискусії, на який розраховує політик. Головне — безпосередньо сама дискусія (участь або управління нею). Важливий етап дискусії — її завершення, аналіз і підбиття підсумків.

Метою дискусії для політика часто є прагнення довести правильність власної точки зору і хибність точки зору опонента чи опонентів. Щоб досягти цього, треба використати в дискусії як мінімум два основних елементи:

• тезу, тобто предмет дискусії, або на чому ми зосереджуємо свої докази, які обґрунтовуємо як найсуттєвіше, найвагоміше;

• аргументи — судження, думки, які мають підтверджувати одну точку зору і спростовувати іншу. Треба при цьому обов'язково дотримуватися культури аргументації, тобто використовувати реальні аргументи і факти.

Між окремими людьми виникають і міжособистісні гострі ситуації або конфлікти. Вони мають різні причини, але здебільшого конфлікти поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Зрозуміло, що в разі виникнення конфліктів (а вони є досить поширеним явищем) варто спочатку розібратися у самому собі, визначити об'єктивні і суб'єктивні причини, суть конфлікту, проаналізувати можливі шляхи його розв'язання, виробити власну стратегію поведінки у конфлікті.

Конфлікт може мати як негативні, так і позитивні наслідки для подальших відносин, спілкування конфліктуючих сторін. Часто він призводить не лише до погіршення відносин між людьми, а й до їх припинення. Спеціалісти вважають, що загрозу становлять не конфлікти як такі, а їх наслідки. Тому профілактика конфліктів, спроба усунути причини, що можуть їх спричинити, набагато важливіші, ніж навіть конструктивне розв'язання конфліктів.

Найчастіше розв'язати конфлікт можна в результаті певного діалогу з іншою стороною. Психологи радять вдаватися до таких прийомів:

• визнайте, в чому має рацію ваш співрозмовник, а в чому ви;

• спробуйте перевести розмову в русло питань, з яких у вас немає суттєвих суперечностей з протилежною стороною;

• дещо поступіться у суперечці протилежній стороні, якщо предмет такої суперечки не має особливо принципового значення (поступіться бодай на словах);

• спробуйте пом'якшити дискусію за рахунок жарту, спокійного, розважливого тону бесіди;

• визнайте, що ви не зовсім глибоко розібралися в окремих питаннях, навколо яких виникла суперечка, запропонуйте ще раз (з часом) повернутися до спільного їх обговорення.

Неважко зрозуміти, що найважливішою передумовою запобігання конфлікту або успішного його розв'язання є вміння зрозуміти іншу сторону. Слід терпляче ставитися до того, що хтось думає інакше, ніж ви. Будьте завжди готові погодитися, що ваші аргументи, позиція — малодоказові або навіть хибні. Пригадайте вислів відомого французького філософа-гуманіста М. Монтеня про те, що ніхто не убезпечений від можливості сказати нісенітницю. Біда, коли її висловлюють свідомо.

Насамкінець нагадаємо основні способи розв'язання конфліктів тоді, коли їх неможливо уникнути взагалі:

• мінімізація взаємодії з іншою стороною, тобто зведення до мінімуму спілкування з людиною, яка конфліктує з вами, сподіваючись, що настане сприятливіший час для позитивного розв'язання конфлікту;

• відкрита розмова з іншою стороною. До цього прийому вдаються нечасто, оскільки така розмова — справа нелегка. До того ж треба бути досить впевненим у тому, що правда й аргументи — на вашому боці і на вашу користь;

• одностороння поступка не в головному для вас. Це робиться тоді, коли ви змушені поступитися або бачите безперспективність конфлікту особисто для себе, готовність протилежної сторони також дещо поступитися;

• оприлюднення конфлікту, залучення до нього впливових осіб, винесення його на їх суд. Йдеться про третіх осіб, спроможних допомогти своїм авторитетом, впливовістю, умінням розв'язати конфлікт. Слід хіба що остерігатися, щоб такі особи не скористалися ситуацією у власних інтересах;

• співробітництво, за певних обставин, — найефективніший спосіб розв'язання конфлікту, коли у виграші залишаються обидві сторони. Розмірковуйте у такий спосіб: "Я бажаю мати позитивні результати від розв'язання конфлікту і бажаю, щоб інша сторона їх також мала";

• уникнення активних дій у конфлікті. Проаналізуйте, можливо, відсутність активності вам вигідніша, ніж її надмірність, інакше конфлікт буде розв'язаний за ініціативи протилежної сторони або ж взагалі сам собою;

• вибір розумної послідовності особистих дій. Не варто поспішати, ставити за мету воднораз вирішити конфлікт. Спробуйте розділити свою стратегію на окремі дії тактичного характеру або на кілька можливих варіантів розв'язання конфлікту, які ви потім послідовно використаєте.

Використана література

1. Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть. — К., 1996.

2. Бебик В.М. Політологія і теорія, методологія, практика: Підручник. — К., 1997.

3. Блондель Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. — М., 1992.

4. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.

5. Гаджиев К.С. Политическая наука. — М., 1995.

6. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. — М., 1996.