117608 (Вибори та їх роль у політичному житті України)

План.

Вступ

1. Вибори. Їх роль у політичному житті держави.

2. Виборча система України.

Висновок

Список використаної літератури .

Вступ.

У будь-якому демократичному суспільстві присутній інститут виборів, який відіграє важливу роль у політичному житті держави. Вибори являють собою механізм за допомогою якого відбувається формування і оновлення політичної еліти будь-якої цивілізованої країни.

Хотілося б відмітити, що вибори на території України існували досить давно. Вони виникли ще в первісному суспільстві, де перемагав сильніший. Але кожен історичний етап розвитку нашої держави приносив нові особливості у проведення виборів, тим самим удосконалюючи і роблячи їх справді життєво важливим інститутом політичного життя суспільства, який виконує досить важливу роль сьогодні. Адже вибори є найосновнішою формою безпосередньої демократії.

1. Вибори. Їх роль у політичному житті держави. Вибори - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення резуль­татів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата ма­ють право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє ві­докремити вибори від призначення на посаду, яке здійсню­ється колегіальним органом.

Роль виборів у житті будь-якої держави, в тому числі України, полягає в наступному:

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх до­помогою, зокрема, формуються парламент — Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демократичній державі з респу­бліканською формою правління взагалі не може бути орга­нів, які б набували владних повноважень іншим, ніж пряме або опосередковане волевиявлення народу, шляхом.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхід­ним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, на­діляє їх мандатом на здійснення у визначених Конститу­цією межах своїх суверенних прав. Як підкреслює Г. Майєр, вибори - це «єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визнача­ти, до того ж в обов'язковій з позиції права формі, держа­вну волю».

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадя­ни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави, вважають гідними здійсню­вати керівні функції.

Також вибори відіграють важливу роль у формуванні партійної системи держави.

Партійна система України на початку 90 років 20 століття була не стільки багатопартійна, скільки дрібнопартійна. Цьому сприяла в певній мірі чинна раніше виборча система. Спочатку в незалежній Україні, як і в багатьох колишніх соціалістичних країнах та більшості республік колишнього СРСР, зберігалася тради­ційна мажоритарна виборча система. Вона не сприяла становленню впливових політичних партій, підвищенню їх ролі в суспільстві, політичній структурованості парламенту, у складі якого були представники десятків політичних партій. У них не було потреби об'єднуватися в парламент­ську більшість з метою формування уряду, оскільки останній утворювався на позапартійній і позапарламентській основі. За цих умов партійна система України була атомізованою, з усіма притаманними такій системі недоліками. До того ж за чинною мажоритарною системою абсолютної більшості вибори здебільшого проводилися у два тури, а нерідко вони взагалі не відбувалися через низьку явку виборців. Гострою була проблема формування кількісного складу Верховної Ради України.

З метою уникнення цих негативних явищ у політичному житті суспільства Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. натомість мажо­ритарної виборчої системи була введена змішана — мажоритарно-пропорційна виборча система. За цим законом з 450 народних депутатів України 225 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної більшості, а ще 225 депутатів — за списками кандидатів у депутати від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Партії, що отримали менш як 4 відсотки голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не мають права на участь у розподілі депутат­ських мандатів. Якщо попередній закон визнавав вибори такими, що відбулися, за умови участі в них не менш як 50 відсотків виборців, то новий закон не передбачає вста­новлення обов'язкової мінімальної кількості учасників виборів, що означає проведення їх за будь-якої явки виборців.

29 березня 1998 р. за новим законом відбулися чергові вибори до Верховної Ради. З 51 наявної в країні на кінець жовтня 1997 р., коли закінчувалося висування до списків кандидатів у депутати, політичної партії до виборчого бюле­теня для голосування в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі було занесено 30 партій і виборчих блоків партій. За результатами виборів подолали 4-відсотковий бар'єр і пройшли до Верховної Ради лише 8 претендентів: Комуністична партія (24,7 відсотка голосів виборців), Народний рух (9,4 відсотка), виборчий блок Соціалістичної і Селянської партій (8,6 відсотка), Партія зелених (5,4 від­сотка), Народно-демократична партія (5 відсотків), Все­українське об'єднання «Громада» (4,7 відсотка), Прогресивна соціалістична партія (4 відсотки), Соціал-демократична партія (об'єднана) (4 відсотки).

Вибори змінили партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему скла­дають лише ті політичні партії, котрі увійшли до Верховної Ради як такі, що справляють істотний вплив на здійснення державної влади. Решта політичних партій не відіграють більш-менш помітної ролі в українській політиці, хоча декотрі з них є досить активними, а швидше — галасливими.

2. Виборча система України. Розглядаючи поняття виборів, хотілося б зупинитися на такому явищі, як виборча система. Адже вона встановлює порядок проведення виборів, порядок підрахунку голосів та визначення результатів тощо.

В юридичній літературі виборча система розглядається як система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням представницьких органів держави.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана.

В даному рефераті під словом “вибори” буде розумітися вибори до парламенту. Адже саме цей орган є колегіальним органом, повноважним представляти інтереси усього народу.

Змішана система виборів народних депутатів України, що встановлена, має такі особливості: по-перше, застосовується принцип так званого «паралельного комбінування», тобто і за мажоритарною системою відносної більшості, і за пропорційною системою обирається однакова кількість народних депутатів України – 225, по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний виборчий округ, по-третє, використовується принцип «жорстких» списків, коли до виборчого бюлетеня заноситься лише 5 перших прізвищ кандидатів у депутати, і виборець віддає свій голос за той чи інший виборчий список партії, виборчого блоку партій у цілому, по-четверте, при застосуванні пропорційної виборчої системи використовується відповідний «загороджувальний бар'єр», тобто для того, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів, партія (блок) повинна набрати не менше ніж 4% голосів виборців від тих, які взяли участь у голосуванні.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні складу парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем¹.

Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні. У той же час вона не завжди адекватно відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті іноді значної кількості виборців.

Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори – до виборчих списків партій ймовірно можуть бути включені маловідомі, некомпетентні, непопулярні політики, яких, так би мовити, «витягає» за собою перша п'ятірка кандидатів, по-друге, обтяжливою обставиною запровадження пропорційної системи є досить складний порядок підрахунку голосів виборців.

Разом з тим пропорційна система стимулює розвиток багатопартійності, оскільки при її запровадженні виборець обирає політичну платформу і програму майбутньої діяльності політичних партій і блоків².

Використання «загороджувального бар'єра» не суперечить Конституції України. Розглядаючи справу про вибори народних депутатів України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 1 рп/98 відзначив, що позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України. 4 – відсотковий загороджувальний бар'єр, який стримує фрагментацію парламенту. Однак, використання загороджувального бар’єра веде до недопредставленості у парламенті значної частини електорату, адже більшість партій не можуть його подолати, і подані за них голоси не враховуються при розподілі місць у парламенті.

Застосування змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства та парламенту, формуванню сильних політичних партій та їх коаліцій, з іншого – саме ця система дозволяє зберегти певний зв'язок між депутатами та виборцями відповідного округу, регіону.

Розподіл мандатів за нинішньої виборчої системи відбувається наступним чином. Пропорційна система передбачає, що депутатські мандати розподіляються між політичними партіями пропорційно до кількості голосів, отриманих на виборах виборчими списками цих партій, з урахуванням загороджувального бар'єра (або виборчого порога).

Загороджувальний бар'єр, як відомо – це правило, згідно з яким політичні партії, виборчі списки яких не отримали встановленого відсотка голосів виборців, відсторонюються від участі у розподілі депутатських мандатів. Відповідно до частини 2 статті 76 цього Закону України “Про вибори народних депутатів України” загороджувальний бар'єр при виборах народних депутатів України за пропорційною системою становить чотири відсотки. Це означає, що до участі у розподілі депутатських мандатів допускаються лише ті кандидати у депутати, які включені до виборчих списків партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Як вже зазначалося вище, для пропорційного розподілу депутатських мандатів у світовій практиці найчастіше застосовується метод виборчої квоти (виборчого метра) та метод дільника. Відповідно до частини 5 статті 79 Закону України “Про вибори народних депутатів України” для встановлення результатів виборів народних депутатів України у багатомандатному окрузі застосовується метод виборчої квоти, що вимагає дотримання такої послідовності дій:

І. Спочатку обчислюється виборча квота.

Виборча квота (або виборчий метр), тобто мінімальна кількість голосів виборців, необхідна для обрання одного депутата. У частині 5 статті 76 Закону України “Про вибори народних депутатів України” передбачено, що для обчислення виборчої квоти має застосовуватися метод Т. Хейра. Стосовно виборів народних депутатів України за пропорційною системою ця формула набуває такого вигляду:

q0=V : 225.

При цьому V - це сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій, що подолали чотиривідсотковий загороджувальний бар'єр. Тобто голоси виборців, подані за виборчі списки партій, що не подолали загороджувального бар'єра, взагалі не враховуються при розподілі депутатських мандатів.

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що подолала загороджувальний бар'єр, у першому наближенні. Для цього застосовується формула:

К. М. П. = К. Г. П.: В. К.,

де К. М. П.- кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати відповідної партії, К. Г. П.- кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку цієї партії.

Перше наближення практично ніколи не дозволяє повністю розподілити всі депутатські мандати, оскільки завжди (чи майже завжди) після ділення залишаються дробові залишки.

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що подолала загороджу­вальний бар'єр, у другому наближенні, шляхом врахування дробових залишків, не розподілених у першому наближенні.

При цьому діє правило найбільшого залишку: по одному додатковому депутатському мандату отримують партії, кандидати у депутати від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення у першому наближенні (частина 7 статті 79 Закону України “Про вибори народних депутатів України”). У разі, якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій однакові, першим додатковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії, за кандидатів у депутати від якої віддано більшу кількість голосів виборців.

Розподіл депутатських мандатів всередині виборчого списку політичної партії (блоку) здійснюється в порядку черговості таким чином: обраними депутатами від партій (блоків) вважаються ті кандидати у депутати, порядковий номер яких у виборчому списку партії (блоку) менший або дорівнює кількості мандатів, отриманих виборчим списком цієї партії (блоку).

За мажоритарною виборчою системою мандати отримують ті кандидати, які набрали найбільшу кількість у своєму виборчому окрузі.

Висновок.