(ref) Division of Power! (Принципы раcпределения власти, его необходимость и механизм реализации (Принципи поділу Влади, його необхідність і механізм реалізації)), страница 4

Такий розподіл повноважень щодо Кабінету Міністрів між Президентом i Верховною Радою, за якого уряд формується главою держави, а участь парламенту в цьому пpoцeci зводиться до надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, визначає впроваджену в Україні форму державного правління як змішану, причому саме як президентсько-парламентарну, а не навпаки – парламентарно-президентську.

Відповідно до цієї форми правління в Україні впроваджена подвійна політична відповідальність уряду: Кабінет Міністрів несе політичну відповідальність i перед Президентом, i перед Верховною Радою, які можуть відправити його у відставку. Проте Президент ніяким чином не відповідає за дії виконавчої влади, оскільки формально не визнається її главою, а Кабінет Miнicтpiв не має ніяких засобів впливу на Верховну Раду, оскільки формується позапарламентським шляхом i не спирається на партійну більшість у парламенті. Це спричинило нестабільність уряду, яка виявилася, зокрема, в тому, що за роки незалежності в Україні діє вже дев'ятий за складом уряд. Впроваджуючи президентсько-парламентарну форму правлінння, в Україні не вдалося реалізувати основну перевагу – забезпечення стабільності уряду.

Завдяки змішаній формі правління Президент України має досить широкі повноваження. Окрім наявних у глави держави в президентській республіці повноважень, Конституція надала йому право законодавчої ініціативи у Верховній раді, причому «законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово» (ст. 93), а також право розпуску парламенту: «Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової ceciї пленарні засідання не можуть розпочатися» (ст. 90).

Організація державної влади в Україні нині нагадує ситуацію, описану російським конституціоналістом С. Ю. Кашкіним: «У більшості країн, які скинули в недавньому минулому тоталітарні режими (Португалія, Польща, Болгарія, Хорватія, Словенія, Македонія), встановилася змішана республіканська форма правління, за якої уряд спирається на парламентську більшість, а всенародно обраний президент, який нерідко є харизматичним лідером нації, тобто маючи загальновизнану популярність i народну довіру, не втручаючись у поточне управління, спрямовує політичний курс. А коли з‘ясовується, що цей курс є нікчемним, то причина, як виявляється, не в президенті, а в поганому проведенні цього курсу урядом.

Становище в Україні відрізняється від описаної ситуації не в кращий бік, тому що уряд в ній не спирається на парламентську більшість, а це лише додатково погіршує умови його функціонування. Чітко визначеної i стабільної більшості у Верховній Раді взагалі немає, що пов'язано з умовами її формування та функціонування. Оскільки представлені у Верховній Раді політичні партії не беруть участі у створенні уряду, який формується позапарламентським шляхом, то їм немає потреби об’єднуватися в більшість з метою створення урядової коаліції, на яку міг би спиратися Кабінет Міністрів.

Створення стійкої та ефективно діючої більшості у Верховній Раді утруднюється також порядком її формування.

За чинним виборчим законодавством одна половина з 450 народних депутатів обирається в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної більшості, а друга – у єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі за пропорційною системою. Такий порядок трапляється в демократичних державах. На відміну від інших держав в Україні народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою, не зв'язані у Верховній Раді ні партійною, ні фракційною дисципліною, поводяться там на власний розсуд i відстоюють не стільки суспільні, скільки вузькогрупові й персональні інтереси.

Не краще стоїть справа i з тими народними депутатами, які обрані до Верховної Ради за партійними списками. Хоч потрапили вони до парламенту завдяки партіям, проте не несуть ніякої відповідальності ні перед самими партіями, ні перед їхніми парламентськими фракціями i можуть вільно переходити з однієї фракції в іншу, шукаючи вигоди. Така практика неприйнятна для демократичних держав, у деяких із них в разі залишення партійної фракції обраний за партійним списком депутат втрачає мандат. Навіть депутати-мажоритарники там зв'язані партійною дисципліною, бо без партійної підтримки вони мали б незначні шанси перемогти на виборах i нічого б не змогли вирішувати в самому парламенті.

Парламент, депутати якого не зв'язані партійною дисципліною, є поєднанням різноспрямованих групових i персональних інтересів i відстоює не стільки загальнонаціональні, скільки групові інтереси. Він є некерованим i фактично неструктурованим. У ньому важко сформувати постійну більшість, тому рішення приймаються ситуативною більшістю. Керівництво фракцій стає заручником членів фракцій, оскільки ті можуть вільно їx залишати, ставлячи під загрозу саме існування фракції.

Організація державної влади в Україні, особливо законодавчої гілки, потребує серйозного вдосконалення. Важливим кроком у цьому напрямі було б формування Кабінету Міністрів на основі парламентської більшості, що надавало б сенсу її створенню.

Необхідність створення більшості й забезпечення стабільності уряду, у свою чергу, вимагатиме посилення партійно-політичної структурованості парламенту, а у зв'язку з цим – змін у виборчому законодавстві, найімовірнішим варіантом яких є перехід до суто пропорційної виборчої системи. Можна буде очікувати змін у бік парламентарної форми правління. Однак самі по собі такі зміни не гарантуватимуть підвищення ефективності державної влади. Важливе значення тут матимуть навіть найдрібніші деталі механізму здійснення державної влади, у тому числі виборчої системи.

За формою державного устрою Україна є унітарною Державою. Систему її адміністративно-територіального устрою складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою України i в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, що належать до її відання. АРК має власну Конституцію, яку приймає Верховна Рада АРК та затверджує Верховна Рада України. Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Міністрів АРК не можуть суперечити Конституції i законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України i кабінету Міністрів України та на їx виконання.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Біологічний факультет

Реферат на тему:

“Принципи поділу Влади, його необхідність і механізм реалізації”

Студент ІІІ курсу

Група біохімії

Фролов Артем

Київ 2002

Зміст:

І. Сутність і види влади

1. Характеристика основних видів влади

2. Політична влада

а) Поняття політичної влади

б) Форми та механізм політичної влади

в) Аксіоми державної влади, як найважливішої форми політичної влади

г) Основні особливості політичної влади

д) Ресурси й легітимність політичної влади

3. Концепції влади

ІІ. Поділ державної влади

ІІІ. Організація державної влади в Україні

Використана література:

1.Конституція України, К., 1996.

2.Ладиченко В. В.

Поділ влади: Теорія i практика. К., 1998.

3.Рябов С. Г.

Державна влада: проблеми авторитету й легітимності К., 1996.

4.Журнал “Зеркало недели”

5. Шаповал В. М.

Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. К., 1995.

6.Шаповал В. М.

Президент у механізмі здійснення державної влади. К., 1995.

7. Джерела Internet