114773 (Формування дискурсивної компетенції студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів), страница 3

Переважна більшість студентів перебувала на низькому рівні (52% КГ і 44% ЕГ), що характеризувався відсутністю знань з теорії тексту і дискурсу, невмінням будувати дискурс відповідно до поставленої комунікативної мети і комунікативної ситуації, співвідносити лінгвістичні й екстралінгвістичні аспекти текстової комунікації і використовувати комунікативні тактики і стратегії, засоби впливу на адресата, незнанням мовностилістичних особливостей структурування певного типу дискурсу, порушенням категорій зв’язності, цілісності і членування у структурі тексту.

Унаслідок аналізу творчих робіт студентів було укладено інвентар типових помилок: 1) невідповідність дискурсу (тексту) комунікативній меті і комунікативній ситуації, і як наслідок – порушення стильової єдності тексту; 2) недотримання канонів вибраного типу дискурсу, що негативно позначилось і на структурі, і на мовному оформленні текстів; 3) лексичні і граматичні помилки; 4) помилки, пов’язані з порушенням цілісності, зв’язності і членування тексту.

У третьому розділі “Методика формування дискурсивної компетенції студентів філологічних факультетів ВНЗ” подано теоретичне обґрунтування лінгводидактичної моделі формування дискурсивної компетенції студентів філологічних факультетів ВНЗ, методику проведення дискурсивного аналізу тексту у вищій школі, описано хід експериментального навчання та порівняльний аналіз результатів з перевірки його ефективності.

У зміст експериментально-дослідного навчання, крім загальних принципів дидактики вищої школи і власне методичних принципів розвитку зв’язного мовлення, було закладено теоретичні положення, які відображали, з одного боку, специфіку формування дискурсивної компетенції, а з іншого – особливості організації навчального процесу, як-от: когнітивно-дискурсивний підхід до аналізу тексту, функціональний підхід у вивченні дискурсивних явищ, взаємозв’язок між лінгвістичними й екстралінгвістичними компонентами текстової комунікації, спрямованість на типологічну різноманітність дискурсів і варіативність їх мовного оформлення, організація навчання на засадах кредитно-модульної системи.

З опорою на вимоги модульного навчання було розроблено експериментальну програму курсу “Дискурсивний аналіз тексту”, серію тестових завдань і рейтингову систему оцінювання, а також відібрано найбільш ефективні методи, прийоми і форми навчання, з-поміж яких особливе місце посідали настановчі, оглядові, проблемні лекції, практичні і семінарські заняття; ј частина від загальної кількості годин відводилася на самостійну та індивідуальну роботу студентів.

Робота з формування дискурсивної компетенції проводилась у двох напрямах: 1) засвоєння концептуальних положень теорії дискурсу й опанування прийомами дискурсивного аналізу тексту; 2) засвоєння мовностилістичних характеристик типологічних форм дискурсу.

З метою забезпечення студентів експериментальної групи опорними знаннями і вміннями в межах академічної дисципліни “Лінгвістичний аналіз тексту” проводилася попередня підготовча робота, що ґрунтувалася на реалізації системи міждисциплінарних зв’язків. Вона охоплювала курси “Сучасна українська літературна мова. Синтаксис”, “Культура української мови”, “Стилістика української мови” і була спрямована на ознайомлення студентів із базовим понятійним апаратом теорії тексту і мовленнєвої комунікації, а також на розвиток дискурсивних умінь.

Змістова лінія експериментальної роботи, побудованої за складеною програмою, була узгоджена з трьома етапами лінгводидактичної моделі: когнітивно-збагачувальним, операційно-аналітичним, комунікативно-дослідницьким. У підвалини лінгводидактичної моделі було закладено мету і зміст процесу формування дискурсивної компетенції у сфері писемної комунікації, а також такі педагогічні умови, як забезпечення практичної спрямованості у засвоєнні основних понять теорії тексту і дискурсу, здійснення лінгвістичного аналізу тексту в когнітивно-дискурсивному аспекті, занурення студентів в активну мовленнєво-комунікативну діяльність.

Когнітивно-збагачувальний етап відповідав змістовому модулю “Основи теорії дискурсу” і забезпечував організацію засвоєння й осмислення концептуальних положень теорії тексту і дискурсу під час опрацювання таких тем: “Загальна характеристика дискурсу”, “Граматика дискурсу”, “Прагматика дискурсу”, “Дискурсивні фактори мовних явищ” та формування вмінь виявляти й аналізувати семантико-прагматичні і граматичні аспекти та структуру дискурсу, встановлювати зв’язки між лінгвістичними й екстралінгвістичними компонентами дискурсу. У межах першого модуля перевага надавалась інформаційно-рецептивним і аналітичним вправам.

Інформаційно-рецептивні вправи були скеровані на засвоєння, поглиблення і розширення знань студентів із дискурсивної лінгвістики. Вони ґрунтувалися на роботі з теоретичним матеріалом і виступали фундаментом для вивчення дискурсивних явищ на практичних заняттях. Призначення аналітичних вправ полягало у відтворенні набутих знань, осмисленні зв’язків і відношень у дискурсивних явищах, відпрацюванні і закріпленні окремих операцій дискурсивної діяльності. Так, під час роботи зі структурою дискурсу, його граматичною і семантико-прагматичною організацією використовувалися такі типи завдань, як виділення і характеристика дискурсивних явищ, наприклад, охарактеризуйте зовнішній контекст творення дискурсу, опишіть пресупозиції, пов’язані з дискурсом, визначте комунікативну мету автора, наявну в тексті фактуальну і концептуальну інформацію тощо; класифікування дискурсивних явищ, наприклад, згрупуйте основні різновиди засобів зв’язності в тексті, лексичні і синтаксичні засоби відтворення художнього простору тощо; порівняння і зіставлення різних аспектів дискурсу, наприклад, простежте взаємозв’язок між лінгвістичними й екстралінгвістичними компонентами в дискурсі, порівняйте дискурси одного типу, але які різняться будовою, мовним оформленням. На цьому етапі реалізовувалася така педагогічна умова – забезпечення практичної спрямованості у засвоєнні основних понять теорії тексту і дискурсу, що вимагала від викладача-експериментатора звертати увагу на те, наскільки студенти усвідомлюють сутність основних понять текстової комунікації і вміють користуватися ними у практиці зв’язного мовлення.

Операційно-аналітичний етап узгоджувався зі змістовим модулем “Основи дискурсивного аналізу художнього тексту” і передбачав роботу з художньо-літературним типом дискурсу, зокрема оволодіння прийомами дискурсивного аналізу тексту, спостереження за особливостями побудови і сприймання художньо-літературного дискурсу, відпрацювання умінь аналізувати комунікативну ситуацію, визначати комунікативну мету, жанр тексту і т. ін. Причому художньо-літературний дискурс слугував основним ілюстративним матеріалом не лише другого, а й першого модуля, пропедевтичний характер якого визначив провідну роль самостійної навчально-практичної роботи студентів в оволодінні основами часткового і повного дискурсивного аналізів тексту. Отже, головним прийомом роботи виступив дискурсивний аналіз художнього тексту.

Дискурсивний аналіз тексту – це аналіз дискурсу як результату (текст) і процесу мовленнєво-мисленнєвої діяльності з метою виявлення екстралінгвістичних, семантичних, когнітивних і мовленнєвих аспектів його формування, з’ясування функціональної спрямованості і соціальної організації. Мета дискурсивного аналізу тексту полягала у виробленні навичок комплексного аналізу екстралінгвістичних факторів породження і сприймання дискурсу як головної передумови розуміння соціально-психологічного простору, у якому виникає і функціонує дискурс як соціальне явище, формуванні вмінь установлювати взаємозв’язок між лінгвістичними й екстралінгвістичними чинниками породження і сприймання дискурсу. Дискурсивний аналіз характеризувався подвійною спрямованістю: він охоплював аналіз мовного рівня тексту як продукту мовленнєвої діяльності і водночас досліджував текст у дискурсі, тобто в дієвому просторі з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів розгортання текстової комунікації.

Педагогічною умовою цього етапу виступило здійснення студентами експериментальної групи лінгвістичного аналізу тексту в когнітивно-дискурсивному аспекті. Реалізація означеної педагогічної умови передбачала: реконструкцію дискурсивного процесу під час аналізу, тобто вивчення тексту в екстралінгвістичному контексті (дискурс – комунікативне явище); тлумачення семантичного простору тексту, який разом із позатекстовими чинниками неодмінно пов'язаний з когнітивною системою автора, і виявлення взаємозв’язку між внутрішнім і зовнішнім світом людини (автора), індивідуальним і соціальним (дискурс – когнітивне явище); розгляд особливостей функціонування мовних одиниць у дискурсі, що сприяє формуванню комунікативно-дискурсивних умінь читача-реципієнта.

Під час експериментального навчання практикувався повний дискурсивний аналіз тексту, на прикладі таких творів, як “Зав'язь” Гр. Тютюнника, “Кіт у чоботях” М. Хвильового, “Intermezzo” М. Коцюбинського та інші, і частковий дискурсивний аналіз тексту, а саме семантико-прагматичний (І. Драч “Етюд про хліб”), формально-структурний (О.Довженко “Зачарована Десна”), лінгвістичний (О. Гончар “Собор”).

Комунікативно-дослідницький етап відповідав змістовому модулю “Мовностилістична характеристика типологічних форм дискурсу” і ґрунтувався на організації самостійної навчально-дослідницької і творчої діяльності студентів, сприяючи активізації дискурсивної діяльності студентів, опануванню різними типами дискурсів на основі самостійного дослідження їх типологічних ознак, формуванню умінь розпізнавати і вживати ключові маркери різних типів дискурсів, будувати та сприймати цілісні дискурси з урахуванням комунікативного наміру і параметрів комунікативної ситуації.

Провідною формою організації навчання виступили практичні і семінарські заняття, які ґрунтувались на роботі з різними типами дискурсів. Експериментальне навчання було обмежене науковим, публіцистичним, діловим, побутовим і художньо-літературним типами дискурсів, тобто інституційними та особистісно зорієнтованими.

Поглиблення і накопичення інформації про різножанровий писемний дискурс здійснювалися шляхом виконання комплексу реконструктивних і конструктивних вправ, що забезпечувало перенесення умінь, набутих під час роботи з художньо-літературним дискурсом, у нові комунікативні ситуації та сприяло реалізації такої педагогічної умови, як занурення студентів в активну мовленнєво-комунікативну діяльність. Виконання означеної умови передбачало створення на практичних заняттях таких ситуацій, які б спонукали студентів до спілкування, висловлювання власних думок у письмовій формі. Цьому якнайкраще сприяло використання системи реконструктивних і конструктивних вправ, які ґрунтувалися на необхідності підпорядковувати зміст і мовне оформлення висловлювання компонентам зовнішнього контексту, наближаючи студентів до реальних умов спілкування.

З-поміж реконструктивних вправ вагоме місце посідали завдання на перебудову, розширення і редагування дискурсів, наприклад, надати тексту рис певного типу дискурсу, знайти невідповідності і виправити їх, відредагувати текст, перебудувати дискурс відповідно до комунікативної ситуації, урізноманітнити засоби зв’язності тощо, причому всі вправи на реконструювання виконувалися з обов’язковою опорою на зовнішній контекст.

Конструктивні вправи, які було поділено на креативно-конструктивні і креативно-дослідницькі, забезпечували формування умінь будувати цілісні писемні дискурси з урахуванням їх типологічних ознак. Креативно-конструктивні вправи занурювали студентів у реальні умови комунікації і передбачали створення дискурсів за комунікативною ситуацією, за комунікативною метою, за поданою моделлю, з урахуванням фактора адресата тощо. Креативно-дослідницькі вправи передбачали дослідження дискурсивних явищ (обґрунтувати певні положення, спростувати твердження, довести тезу, запропонувати власний шлях розв’язання проблеми тощо) і використання отриманих результатів у комунікативній діяльності (оформити свою відповідь письмово, проілюструвати власними прикладами, написати есе тощо).

Процес засвоєння програмового матеріалу курсу завершувався виконанням студентами проекту індивідуального навчально-дослідного завдання, результати якого обговорювалися на семінарському занятті “Типи дискурсів та їх мовностилістична характеристика”. Мета семінарського заняття полягала в тому, щоби створити умови для поглиблення і систематизації знань студентів про різножанровий дискурс, засвоєння особливостей мовностилістичної характеристики різних типів дискурсів, закріплення умінь проводити повний дискурсивний аналіз тексту і будувати цілісні дискурси, відповідно, завдання проекту мали дослідницько-аналітичний і творчий характер.

З метою підтвердження висунутої гіпотези дослідження наприкінці дослідного навчання було проведено порівняльний контрольний зріз, результати якого довели ефективність експериментальної методики. Так, якщо на початку навчання жоден зі студентів не знаходився на високому рівні, то після навчання цього рівня спромоглися досягти 20% студентів ЕГ і лише 8% КГ. Зросла кількість студентів із достатнім рівнем сформованості дискурсивної компетенції: на початку навчання в ЕГ вона становила 16%, у КГ – 12%, а після навчання зросла в ЕГ до 40% і у КГ до 24%. Зазнали кількісного перерозподілу середній і низький рівні сформованості дискурсивної компетенції. Так, середній рівень до навчання був у 40% студентів ЕГ і 36% студентів КГ; після навчання ці показники в ЕГ зменшились у зв’язку із досягненням студентами високого і достатнього рівнів до 32%, а в КГ становили 48%, відповідно, зменшилася кількість студентів з низьким рівнем: в ЕГ з 44% до 8%, у КГ з 52% до 20%.