113716 (Психолого–педагогічні проблеми спілкування викладача та студента), страница 2

Рівень формальності - неформальної яскраво виявляється при контролі знань студента. Так, використання письмових і машинних форм контролю означає посилення формальних аспектів; усний контроль, тобто “ очі в очі ”, в бесіді, наближає спілкування до неформального. Воно дається викладачеві важче — не лише за витратами часу, але і по психологічній напрузі; та зате, як правило, більш діюче. Оцінка письмового тексту (при поточному, рубежі, підсумковому контролі) без виявлення його сенсу в розмові із студентом знову - таки підсилює формальні моменти; бесіда (у тому числі — по написаному) з виявленням розуміння, рухи думки студента підсилює неформальні аспекти спілкування і, зрозуміло, приносить більше користі.

На перехід від спілкування формального до неформального (і навпаки) робить вплив навіть взаємне місце розташування спілкуються. Психологи вказують:

• розміщення за столом поруч сприяє співпраці, спільній роботі;

• розміщення по діагоналі через кут столу розташовує до досить невимушеної бесіди;

• розміщення лицем до лиця, через стіл підсилює напруженість і взаємоконтроль.

Викладач повинен постійно шукати (і знаходити) оптимум психологічної дистанції. На міру формальності - неформальної спілкування надає вплив і форма звернення викладача до студента. Звернення до студента на ім'я звичайний зрушує спілкування до неформального, хоча при щирій зацікавленості викладача в справах студента звернення до нього по прізвищу також не перешкоджає. Звернення до студента на “ти” допустимо лише при довірчих стосунках; до цього удаються, без збитку для контактів, літні викладачі; необхідною умовою в такому разі є гарантія, що у студента навіть думці не з'явиться, що викладач прагне таким зверненням підкреслити різницю в службовому положенні, ієрархію викладача і студента в сенсі місця на соціальних сходах. Мені особисто представляється, що студентові слід завжди говорити “Ви”. Звернення до учнів на “ти” з боку працівників деканату, адміністративних служб повинно бути повністю виключено.

Важливою передумовою природності є внутрішня цільова установка викладача, що спирається на зацікавленість в успіхах студентів, прагнення допомогти їм. Багато моментів, що заважають невимушеному спілкуванню, сприймаються викладачем (студентами — теж) як дрібниці, дурниці, не варті уваги порівняно з головним, — рухом до загальної мети. Буває і так, що викладач (по тих же причинах) постійно шукає і легше знаходить, як обійти рифи, що порушують органічність спілкування. Природність спілкування неможлива без щирості. Вона необхідна і при зіткненні думок викладача і студентів, при необхідності (на жаль, без цього не обходиться) з боку викладача демаршу, ведучого до санкцій по відношенню до студента. Можна говорити про умови, сприяючі (або що перешкоджають) встановленню природності. Тут і загальний клімат у вузі, і традиції кафедри, і вплив особи завідувача. Тут і соціально - психологічні особливості, ті або інші настрої в групі студентів. При цьому настрій в студентському колективі дуже часто залежить від образу дій викладача. Треба постаратися показати студентам (не повчаннями, звичайно, а самим характером, нюансами контактів в ході навчання), що природними і прийнятними вважаєте лише сповна певні форми і рамки взаємин. І ще. У етичних колізіях викладач і студент мають бути “ на рівних ”. Якщо викладач помилився у вислові по відношенню до студента (скажімо, пред'явив до нього необґрунтовану претензію за вчинок, який той не здійснював), то єдино правильним і природним виходом буде вибачення, а якщо претензія була висловлена публічно, то прилюдне вибачення. Відомо, що інші викладачі бояться студентів, з відомою тривогою сприймають кожен акт спілкування (особливо поза заняттями). У подібних випадках природного спілкування не виходить. Відмова з боку викладача від такого спілкування в цьому злучає є, по суті, психологічний самозахист. Буває, проходять роки, поки ця боязнь перестає діяти.

Важливу роль в процесі спілкування грає, як вже наголошувалося вище, установка — програма поведінки особи, готовність діяти певним чином у відповідь на ситуацію. Викладач по відношенню студентів до навчання, по певних рисах їх вдачі, по зовнішніх ознаках виробляє такого роду установки і потім нерідко “дозволяє собі діяти ” відповідно до них (інколи — стереотипно, наполегливо не вважаючи потрібним коректувати їх при зміні поведінки і дій студента і навіть при виявленні помилковості думки про нього). Установка викладача по відношенню до студента може бути негативною і позитивною.

В разі негативної установки (по відношенню до слабкого студента) йому дається менше часу на відповідь (“все одно не відповість”); при невірній спрямованості відповіді питання не повторюється і не уточнюється (“все одно не зрозуміє”); не дається і якого-небудь орієнтування. Викладач частіше лає студента за неправильну відповідь, чим хвалить за правильний; слабкому студентові приділяється значно менше уваги на заняттях.

В разі позитивної установки (по відношенню до сильного студента) можлива позитивна оцінка не зовсім вірної його відповіді; на заняттях в групі сильним студентам приділяється непропорційно багато уваги.

У обох випадках відношення викладача до студента — вибірково, значить, не цілком об'єктивно. З цієї причини слабкі студенти рідше (по дослідженнях — приблизно вчетверо) звертаються до викладача, чим сильні. Вибіркова поведінка, особливо, якщо викладач не маскує його (а буває, і не вважає потрібним маскувати), розшаровує колектив студентів і нерідко сприймається ними як несправедливе. Це — “ прокол ” в професійній діяльності педагога. Підкреслимо, що вибіркова поведінка викладача частенько тонко відчувається студентами і в тих випадках, коли викладач всіляко прагне його замаскувати.

Зрозуміло, у викладача (як у всякої людини) можуть виникнути симпатії і антипатії до студентів (усвідомлені — як результат навчання і поведінки студента, або неусвідомлені). І якщо ці пристрасті мають чіткі обґрунтування в діяльності студента, то вони сприймаються в групі як належне — у студентів не виникає сумнівів в об'єктивності викладача. Що стосується молодих викладачів, то вони нерідко точніше судять про студентів і їх взаємини, чим викладачі з великим досвідом роботи (досвід створює стереотипи, та і тимчасова дистанція грає свою роль).

Встановленню доброзичливих стосунків сприяє емпатія (співпереживання). Йдеться про людській участі, взаєморозумінні, здатності не лише раціонально знати, розуміти і враховувати обставини, що діють на партнера, але і співчувати йому, розділяти його радощі і засмучення, бути стурбованим його проблемами. Емпатія виховується оточенням, обстановкою, сім'єю; без неї немає щирості. За великим рахунком, людині без емпатії працювати викладачем не можна. На підтвердження ролі емпатії: за нашими спостереженнями, студенти більш всього цінують в лекторові: 1) зацікавленість в успіхах студентів; 2) педагогічна майстерність; 3) ерудицію, знання предмету. Чи буває, що викладач переживає радість, торжество від того, що він “ зловив ” студента з шпаргалкою, що зміг “ засипати ” його на іспиті? Я особисто не зустрічав таких викладачів, хоча студенти наполягають, що це, загалом, не рідкість. Блискучий педагог професор Н.І. Гельперін якось сказав, що такого роду викладачі “не представляють соціального інтересу, лише клінічний ”. Викладачеві повсякденно і постійно потрібно вступати в контакт із студентом (студентами). Його доля в цьому плані — безперервна адаптація і переадаптація до окремих студентів, студентських колективів, учбової обстановки, що змінюється. Дуже дієвим чинником спілкування (способом контакту) є гумор. Треба лише завжди пам'ятати, що гумор — надзвичайно потужна і гостра зброя; їм легко ранити, і тому використовувати його потрібно украй обачно. Жарт, іронія, направлена викладачем на самого себе, поза сумнівом, покращує контакт із студентами. При виникненні ситуації, коли викладач потрапляє в смішне положення, найкращий вихід — посміятися разом із студентами, найгірший — проявити незадоволеність, тим більше гнів. Гумор, іронія, дотепний вислів по відношенню до нейтрального об'єкту також дають позитивний ефект. Якщо викладач іронічно висловлюється одночасно по відношенню до колективу студентів і самому собі, це, як правило, не викликає негативної реакції студентів: їх запрошують посміятися над якимись моментами спільної діяльності. Іронія лише по відношенню до колективу студентів допустима за умов, якщо вона направлена на оцінку діяльності студентів, але не їх особових якостей або ж, якщо між викладачем і студентами встановилися досить довірчі стосунки, і студенти переконані в тому, що викладач зацікавлений в їх успіхах.

5. Проблеми спілкування викладача і студента на іспиті

Під спілкуванням в педагогічній науці розуміють взаємодію людей, вмістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації, а результатом - встановлення взаємин між людьми.

Спілкування - складний соціальний процес, що виконує цілий ряд важливих функцій. Перша з них - інформаційна. За підрахунками вчених, чотири п'ятих всій інформації люди отримують по каналах між особового спілкування. Виключно важливе значення для формування особи сучасного фахівця має спілкування викладача вузу і студента. Дослідженнями доведено, що в екстремальних умовах у людини виникає емоційна напруга, що нерідко виявляється як відчуття яскраво вираженої тривожності, тобто чекання можливої неприємності. Так, в очікуванні іспиту в частини студентів виникає стан занепокоєння, тривоги з приводу можливих його результатів.

За даними опитів (взятих з Internet [8]), на першому курсі фізичного і математичного факультетів близько 75 % студентів напередодні першої екзаменаційної сесії заявляли, що вони бояться "провалу". Навіть на 3 курсі математичного, фізичного і філологічного факультетів виявлене 17 % студентів, які не упевнені в тому, що успішно складуть іспити. Деякі студенти переживають почуття страху, перехідного в паніку. Були випадки, коли першокурсники, що "зрізалися" на першому іспиті, подавали заяву з проханням відрахувати їх з вузу; вони побоювалися, що не зможуть скласти і інші іспити.

Серед студентів, що проявляють загальне занепокоєння у зв'язку з майбутніми іспитами, виявлені і такі, про яких викладачі відгукувалися як про добросовісних студентів, що добре засвоїли учбовий матеріал. Проте стан тривоги у вказаних студентів негативно позначався на результатах іспитів; оцінка не відповідала рівню реальних знань студента, була нижчою. Відповідає виявлялися скутість, відчуття невпевненості в знаннях, "випадання" пам'яті. Це явище можна пояснити цілим рядом причин і обставин, у тому числі значним перевантаженням студентів.

Студенти вивчають програмний матеріал в такий спосіб, яким способом їх опитують. Якщо на семінарі або іспиті переважають питання, розраховані на запам'ятовування, студенти засвоюють учбовий матеріал на рівні сприйняття і пам'яті. Якщо від них добиваються засвоєння знань на рівні мислення і творчості, то вони також прагнуть пропрацювати учбовий матеріал відповідним чином. Поважно сформувати у студентів широкі соціальні мотиви учення (майбутній фахівець повинен використовувати всю систему засвоєних знань, добиватися високої професійної майстерності, творчо застосовувати знання з метою забезпечення високої ефективності праці і так далі). Цьому сприяє вирішення цілого ряду проблем спілкування викладача із студентами на іспиті.

Іспит - важлива форма підсумкової перевірки успішності студентів. Він сприяє регулюванню учбового процесу, спонуці молодих людей до учення. В той же час на іспиті вирішуються і інші педагогічні завдання, пов'язані з формуванням у молодих людей справжньої громадянськості. Ось чому надзвичайно важливого значення набуває проблема педагогічного такту на іспиті - дотримання наставником принципу міри в спілкуванні із студентами, уміння вибрати правильний підхід до хлопців і дівчат в системі виховних стосунків з ними.

Викладач на іспиті, як і в процесі повсякденного спілкування із студентами, покликаний показувати приклад доброзичливості, гуманізму, справжньої моральності, високої культури поведінки, а в той же час вимогливості і принциповості.

На жаль, у вузівській практиці до кінця не зжиті факти прояву грубого відношення окремих викладачів до студентів. Підготовка сучасного фахівця не має нічого спільного з діями, що принижують особу, що ображає студента. Педагогічний такт - один з найважливіших компонентів педагогічної майстерності, регулювальник поведінки викладача, вихователя, наставника. На іспиті він виявляється в коректному відношенні педагога до студента, в умінні терпляче і гранично уважно вислухати відповідь, поставити уточнюючі питання, ввічливо і точно висловити думки про якість відповіді (анотація).

Нерідкі факти, коли студент висловлює свою незгоду з оцінкою, що виставляється викладачем. На цьому грунті може виникнути конфлікт. Студент доводить, що він "вивчав", а викладач намагається переконати останнього, що той не знає певні проблеми курсу. У вузівській практиці доводиться стикатися з найнесподіванішим мотивуванням слабких відповідей студентами (хворів, виховую дитяти, пропустив тему, оскільки брав участь в спортивному змаганні за честь вузу і ін.). Викладач заперечує студентові, допускаючи нетактовність - немає поділа до всього цього, нічим допомогти не можу і так далі Точних педагогічних рецептів на всі випадки життя ніхто, зрозуміло, дати не зможе. Проте у вузівській практиці складається позитивний досвід в цьому відношенні.