111874 (Формування духовності учнів у навчальному процесі), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Формування духовності учнів у навчальному процесі", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "педагогика" из 6 семестр, которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "педагогика" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "111874"
Текст 2 страницы из документа "111874"
Духовність – це пізнання світу, себе, змісту призначення себе в світі [40; 103]
Психологічний словник подає нам таке визначення духовності:
Духовність – це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, діяти “для інших”[40; 105].
Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є почуття.
На сучасному етапі проблемою духовності займаються І.Зеліченко і Б.С.Братусь. Ці вчені – психологи вважають, що основним поняттям духовності є дух. І визначають дух – як джерело енергії і саму енергію психологічної діяльності. Дух прагне піднести світ, а психологічним органом рефлексії духу виступає свідомість. [40; 50]
В свою чергу за їх визначенням “духовність - це тяжіння до любові, гармонії, до прекрасного”. [54; 102]
О.І.Зеліченко подає оригінальну концепцію духовного світу, який є вищим щаблем у ієрархії. Духовну кризу автор розуміє як нездатність зробити наступний крок у своєму розвиткові, який виявляється перш за все у дезорієнтації та спустошенні.
Психічними проявами духовності, на думку О.І.Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток.
Б.С.Братусь правомірно визнає, що духовність – це сутнісна якість людини, яка втілює в собі активне прагнення знайти найвищий смисл свого існування, співвіднести своє життя з абсолютними цінностями, до духовного універсалу загальнолюдської культури.
Проблема духовності є однією з головних проблем сучасної педагогіки. Це питання висвітлено у працях таких вчених: С.Соловейчика, І.А.Зязюна, Г.М.Сагача, В.М.Сагоновського. Але розуміння цієї проблеми подають кожен по-різному.
С.Соловейчик стверджує, що складовою частиною “духовності” є “дух”. І зазначає, що дух, це:
- основа всього найкращого, що є в людині;
- людське в людині;
- сутність людини, прагнення до правди, добра й краси.
Педагог зазначає, що духа немає поза людиною, дух існує лише в кожній людині. І з цього основною поняття про дух ми можемо конкретно визначити, що таке духовність.
Духовність – це одна з характеристик людини, а головне, вона визначає усі його матеріальні якості, її цінність [32; 13].
Якщо сучасний педагог С.Соловейчик обов`язково пов`язує поняття “духовність” з поняттям “духу”, то такі сучасні педагоги І.А.Зязюн, Г.М.Салач пов`язують духовну людину з розумною. На їхню думку, “людина розумна” на сучасному етапі виявилася нездатною подолати усякі кризи життя , а тому загострився інтерес до людини духовної, яка по-новому ставиться до цих проблем; усвідомлюючи необхідність абсолютних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи.
На думку цих же науковців, без культу духовності людство загине. То що ж таке духовність?
Духовність - це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустрічі з самим собою - своєю душею, внутрішнім "я" [30; 87].
Духовність - це вихід до цих інстанцій формування, конструювання особистості та її менталітету [30; 8]
В сучасній педагогіці виникло таке поняття, як "духовний потенціал особистості". Це поняття треба розуміти, як здатність інтегрувати дії, спрямовані на внесення гармонійної впорядкованості в оточуючий світ.
У своїй подальшій роботі ми будемо користуватись таким визначенням духовності.
Духовність - це індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб; ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших [39; 104].
З визначення можна зробити висновок про структуру духовності. Структурними компонентами духовності ми вважаємо:
-
індивідуальну вираженість людини;
-
духовні потреби людини;
-
пізнавальні потреби людини;
-
соціальні потреби людини;
-
потреба самоактуалізації людини;
-
потреба діяльності людини
Розкриємо суть кожного компонента духовності. Для цього треба визначити, що ж ми розуміємо під поняттям "потреба".
Потреба - це стан нужди в об`єктивних умовах, предметах, без якої неможливий розвиток та існування живих організмів, їх життєдіяльності [33; 102]
Потреби людини треба розглядати як особливий психологічний стан індивіда, як не співвіднесеність в психіці особистості внутрішніх і зовнішніх умов діяльності. Потреба - це джерело активності людини.
-
Індивідуальна вираженість - це життєвий шлях людини у суспільстві, це свідомість і самопізнання людини, це коли особистість, як свідомий суб`єкт розуміє не тільки оточуючих, але й себе у своєму ставленні до оточуючих.
-
Духовна потреба людини - це внутрішній світ людини, її морально-етичні цінності. Це пошук істини і сенсу життя людиною. Це пізнання людиною свого "я", потреба людини слухати класичну музику, читати книги, ходити до театру. Вміння людини оцінювати навколишній світ, людське оточення.
-
Пізнавальні потреби - це рівень розумового розвитку особистості, її жага до пізнання, підвищення свого інтелекту. Потреба людини у навчанні.
-
Соціальні потреби - це соціальний успіх людини, а звідси впевненість в собі у суспільстві. Це ще й потреба у аффіліації, тобто прагнення людини допомогти іншим. Це вміння людини жити в суспільстві за його законами і водночас проявляти інтерес чуйність, допомогу іншим.
-
Потреба самоактуалізації - це потреба в розумінні особистого шляху, це реалізація своїх можливостей і здібностей. Людина, яка досягає рівня самоактуалізації, повністю реалізувавши свої здібності і можливості, постає як свідома особистість. Потреба самоактуалізації це і розуміння людиною своєї мети в житті і шляхів її досягнення.
-
Потреба діяльності - це потреба в організаційній роботі, розуміння задач, які ставить перед людиною суспільство, і в свою чергу виконання обов`язків, які постають перед людиною.
Таким чином, критерії духовності, це:
-
орієнтація людини на вищі естетичні цінності, вчинки по совісті;
-
ставлення людини до громадської діяльності;
-
прагнення особи до пізнання;
-
розуміння людиною сенсу буття
Для характеристики критеріїв, об`єднуємо їх у табл. 1.1
Таблиця 1.1
Критерії духовності
Критерії | Показники |
Морально-етична культура | Моральні норми, моральний ідеал. Любов і повага до ближнього |
Соціальний | Ставлення до громадської діяльності, громадських доручень. Ставлення до Батьківщини, відчуття людини в собі справжнього громадянина своєї держави |
Пізнання | Творча спрямованість, пошуковий інтерес, жага до знань, рівень інтелектуального розвитку учня. |
Розуміння сенсу буття | Життєва позиція учня, своєї мети, і свого призначення в житті |
Тож з`ясуємо, що ж притаманно для кожного рівня сформованості духовності учнів.
Якщо людина з високим рівнем сформованості духовності, то вона володіє системою умовностей та регламентацій поведінки, має такий рівень культури, при якому спрямовує свою власну природу, свої думки, дії й діяльність на збереження. створення добра, гармонії, прекрасного в житті інших людей ( тобто високий рівень сформованості).
Якщо людина з середнім рівнем сформованості духовності, то вона теж озброєна і системою регламентацій, і високим рівнем звичних потреб у їх дотриманні, але спрямовує все це та породження й реалізацію злого духу, негативної духовності (антидуховності).
І лише та людина, котра не володіє ні певною системою ні бодай мізерною кількістю умовних регламентацій, ні системою будь-яких потреб дотримуватися хоча б яких-небудь приписів в цілому (тобто людина не культурна зовсім), ні поняттям про добро та зло, про ідеал та антиідеал, прекрасне й огидне, може вважати повністю бездуховною (низький рівень сформованості).
Навіть особа, коли в арсеналі своєї свідомості й змінить певну кількість регламентації своєї поведінки (тобто, якоюсь мірою ця людина культурна), але вона діє за всіма правилами й законами на користь чи задоволення лише своїх фізичних та фізіологічних потреб, не може вважатися духовною особою. Це також по-своєму бездуховна людина.
Тобто, спираючись на попередні визначення, зрозуміло, що людина може багато читати, ходити до театру, спілкуватися з розумними людьми, мати тактовність, але її не можна назвати духовно вихованою. Тому що, весь її розум та вади свідомо направлені на користь собі, а не на альтруїстичні вчинки.
Відомий психолог, професор Московського університету Б.С.Братусь пропонує розрізняти чотири рівні сформованості духовності у старшокласників - принципові рівні в структурі особистості, які характеризують ступінь її моральності, духовності:
-
егоцентричний - особа прагне до власної значущості, вигоди, престижу.(Ставлення до себе є самоцінним, а до інших суто прагматичним, залежить від понять "вигідно-не вигідно".) Тут йдеться не про моральність особи, а про наявність егоцентричної моралі;
-
групоцентричний - особа ототожнює себе з певною групою (родина, народ, нація, клас, партія тощо), які є для неї цінними приналежністю до неї. Усі інші можуть сприйматися як "вороги", "опоненти", "чужі", які не варті поваги, співчуття, допомоги, любові. Тут діє не моральність, а групова мораль;
-
просоціальний (гуманістичний) - кожна людина виступає самоцінною, рівною з точки зору прав, свобод, обов`язків. Ця людина спрямована на досягнення таких результатів (продуктів праці, спілкування, пізнання), які принесуть рівне благо іншим, навіть "чужим", "далеким", "незнайомим". Лише з цього боку можна говорити, що ця особа виконує "золоте правило" етики: чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою;
-
духовний - людина починає усвідомлювати себе та інших не як кінцеві, смертні істоти, а як істоти особливого роду, пов`язані між собою, співвідносні з духовним світом. У цих рамках людина встановлює суб`єктивні стосунки з Богом через пошуки особистої формули зв`язку з Ним.
Усі ці рівні тим чи іншим способом властиві кожній особі, а в якісь моменти ситуативно перемагає якийсь із цих рівнів "сформування духовності". Тож не можна чітко віднести певний рівень до кожної окремої особистості [11; 87].
Згідно наших спостережень щодо сформованості духовності у старшокласників та концепції Б.С.Братуся, ми уклали таблицю, яка є результуючим фактором існуючих поглядів на цю проблему. У педагогіці є традиційним розглядати три рівні сформованості: високий, середній, низький. Для характеристики рівнів сформованості духовності об`єднуємо їх в табл. 1.2
Таблиця 1.2
Рівні сформованості духовності старшокласників
РІВНІ | ПОКАЗНИКИ |
Високий | Сформований моральний ідеал: доброта, порядність, чесність, правдивість, справедливість, працелюбність, вміння давати морально-етичну оцінку оточуючим явищам і вчинкам, активність, любов до Батьківщини, наявність мети життя, творчі здібності, рівень розумового розвитку, патріотизм,творчі здібності учнів |
Середній | Сформований моральний ідеал добра, порядність, чесність, правдивість, працелюбність, активність, рівень розумового розвитку. |
Низький | Не має сформованого морального ідеалу, злість, зрада, підступність, егоїзм, жорстокість, низький розумовий розвиток, не має пізнавального інтересу, патріотичних почуттів, чуйності, мети життя |
Таким чином, проведена нами робота забезпечила теоретичне обґрунтування оціночної системи, без якої неможливим було б проведення практичного дослідження.
Однак, перш ніж вдатися до цього, нам необхідно визначити сукупність виховних можливостей навчальних дисциплін, щоб підвищити ефективність роботи духовного виховання, які вже утвердилися у практиці і стали надбанням наукової теорії. Саме цьому і буде присвячено нами наступний етап дослідження.
1.2. Література - як важливий засіб формування духовності у старшокласників.
Українська література вивчається в усіх школах нашої держави. І саме література є одним з найдоступніших для школярів видів мистецтва, а тому вчителі літератури мають чи не найбільшу можливість вплинути на формування духовного світу кожної дитини, вплинути на її емоційну сферу, а й відповідно й формування системи цінностей підростаючого покоління.
Як зазначає Є.А.Пасічник, література як шкільний предмет ”...є багато функціональним, інтегральним за своїм призначенням, одним з найважливіших завдань, які необхідно розв`язати у процесі вивчення літератури, є забезпечення ідейно-естетичного впливу художніх творів на учнів, використання їх високого потенціалу з метою формування всебічно розвиненої особистості, громадянина України, якому притаманна висока культура, широкий кругозір, творчі здібності, загальнолюдські цінності, високі моральні ідеали .
Література здатна пробуджувати в людині художника, розвивати в неї вміння естетично освоювати світ” [36; 31].
Звичайно, люди далеко не завжди усвідомлюють значення того чи іншого твору у своєму духовному розвитку, але мистецтво в цілому і література як один з його видів відкриває перед читачем унікальні можливості для виховання культури почуттів і переживань, що є основою здорової людської поведінки.