103236 (Фактори і резерви росту продуктивності праці)

Предмет: Менеджмент персонала

Тема: ФАКТОРИ І РЕЗЕРВИ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

1. Фактори та умови зміни продуктивності праці

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності праці. Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці нині в народному господарстві та промисловості досить низький. І, згідно з розрахунками, він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці у США.

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності представлена моделлю "пастки" низької продуктивності (рис.1). Модель відображає причинний зв’язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність.

Поліпшення економічної ситуації можливе не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й за рахунок створення рівноваги між економікою, соціальною та політичною структурами суспільства.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу при незмінній її якості або підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшення затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці.

На різних ступенях розвитку суспільства темпи зростання продуктивності праці неоднакові. Спочатку провідну роль відігравали природні фактори. Пізніше все більшої ролі набуває ступінь майстерності робітника, вміння ефективно використовувати свій професійний досвід та трудові навички. Промислова революція піднесла роль знаряддя праці, технології, загальних та професійних знань. Поступово все більше значення набуває не тільки характер і розмір засобів виробництва, але й ефективність їх застосування, наукова організація праці. Тепер уже від цих факторів залежить продуктивність праці. Науково-технічна революція підвищує роль інформації і науки, їх застосування у виробництві. Підвищення продуктивності праці - це об’єктивний економічний закон розвитку людського суспільства, який характеризує економію сукупної праці.

Продуктивність праці - показник динамічний, що постійно змінюється під впливом безлічі факторів.

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище, яке змінює рівень і динаміку продуктивності. Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і соціально економічних умов, у яких відбувається процес праці. Вони або підсилюють дію того чи іншого фактора (якщо вони сприятливі), або послабляють його. Наприклад, природно-кліматичні умови істотно впливають на результати праці і її продуктивність у сільському господарстві: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості. Суспільно-економічні умови, зв'язані з формами власності на засоби виробництва, з виробничими та ринковими відносинами, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя, також можуть певним чином відбитися на продуктивності праці. На рис 2. приведена деталізована класифікація факторів для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві.

Усі фактори, що впливають на продуктивність праці, можна розділити на дві групи.

Перша група включає фактори, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва, соціальних умов життя трудящих. Другу групу представляють фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці. До них відносяться несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

На рівні окремого підприємства та організації усі фактори можна розділити на внутрішні і зовнішні. Перші включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність застосовуваної технології, енергооснащеність праці, організацію праці і виробництва, дієвість застосовуваних систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів тощо, тобто все те, що залежить від колективу підприємства і його керівників. До зовнішніх факторів варто віднести зміни асортименту продукції і її трудомісткості в зв'язку зі зміною державних замовлень чи попиту та пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; рівень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови.

За своїм внутрішнім змістом і сутністю усі фактори прийнято поєднувати в три основні групи:

Рис.2. Класифікація факторів продуктивності праці

1) матеріально-технічні, зв'язані з рівнем розвитку техніки і технології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розробок, удосконалюванням знарядь і засобів праці;

2) організаційні, обумовлені організацією виробництва, праці і керування;

3) соціально-економічні, зв'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівників до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленістю в кінцевих результатах виробництва, тобто з усім, що стосується людини і її відношення до праці.

Матеріальною основою підвищення продуктивної сили праці і її продуктивності є розвиток науки, техніки і технології, впровадження у виробництво їхніх досягнень, тому група матеріально-технічних факторів звичайно розглядається як ведуча і визначальна.

До матеріально-технічних факторів росту продуктивності праці відноситься підвищення технічної й енергетичної озброєності праці на основі безупинного розвитку науково-технічного прогресу. Головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації, збільшення одиничних потужностей машин і устаткування з підвищенням енергооснащеності праці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва в ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скорочення витрат живої праці; зниження матеріаломісткості продукції й економія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і їх устаткування, т. ін. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії - атомної, внутрішньоядерної, геотермальної, космічної.

У результаті дії матеріально-технічних факторів у багато разів зростає продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткість продукції (т). Ріст продуктивності праці по показнику зниження трудомісткості визначається за формулами

чи , (1)

де П_Т - підвищення продуктивності праці,%;

П_ЗН - зниження трудомісткості одиниці продукції,%;

С_Т - зниження трудомісткості одиниці продукції, люд. - год.;

Т_ВИХ - вихідна трудомісткість, необхідна для виконання робіт з виготовлення одиниці продукції до впровадження заходу, люд. - год.

Наприклад, якщо внаслідок упровадження нового обладнання трудомісткість одиниці продукції знизиться на 12%, то продуктивність праці зросте на 13,6% (12 - 100/ (100 - 12)).

Якщо вихідна трудомісткість виготовлення деталі була, наприклад, 42 люд. - год., а за рахунок упровадження нової технології вона зменшилася на 5 люд. - год., то продуктивність праці зросте на 13,5% [5 (100/ (42 - 5)].

За такою же формулою може бути розрахований ріст продуктивності праці всієї чи частини виробничої програми по ряду заходів, що забезпечили визначене сумарне зниження трудомісткості. Так, якщо за рахунок заходів щодо удосконалювання техніки і технології загальна трудомісткість знижена на 225 тис. люд. - годин, а вихідна трудомісткість фактичного обсягу робіт з умов базового періоду (до впровадження заходів) була 1 560 тис. люд. - год., то продуктивність праці зросла на 16,85% [225100/ (1560 - 225)].

Аналогічно розраховується ріст продуктивності праці і за показниками відносного вивільнення чисельності працівників.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників. Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів, визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вимірі до середньорічної (без урахування зносу) валової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма

П_П = Ф_О. Ф_В, (2)

де П_П - продуктивність праці;

Ф_О - фондоозброєність праці;

Ф_В - фондовіддача.

До організаційних факторів росту продуктивності праці відноситься організація виробництва на рівні підприємств, галузей і національного господарства в цілому. Велике значення тут мають розміщення підприємств по території, організація транспортних зв'язків як усередині країни, так і з зарубіжжям; спеціалізація підприємств і їхня надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування і т.д. Усередині підприємств найважливішими задачами поліпшення організації виробництва є: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку, що розвивається; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури, а також чітка організація внутрішньозаводського матеріально-технічного постачання.

Особливе місце серед організаційних факторів займає організація праці. Вона тісно зв'язана з організацією виробництва і включає наступні напрямки: раціональний поділ і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і між окремими виконавцями; організацію й обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всякого роду виробничих небезпек; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне поширення передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної й інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багатоагрегатного обслуговування в умовах автоматизованого і напівавтоматизованого виробництва. Усі ці напрямки зводяться в систему наукової організації праці.

Організація управління виробництвом також включає ряд важливих напрямків. На рівні керування господарством країни в її задачі входить створення галузевих і територіальних органів керування підприємствами, забезпечення їхньої ефективної взаємодії, координація роботи підприємств як усередині країни, так і з зарубіжжям. На підприємствах задачами організації керування є створення економічної і діючої управлінської структури, укомплектування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їхнє правильне розміщення і використання; в економічній області - організація внутрішньогосподарського госпрозрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіх економічних показників.

Всі організаційні фактори тісно взаємозалежні і являють собою єдину систему організації виробництва, праці і керування. Неповне використання організаційних факторів, наявність організаційних недоліків відбиваються на використанні робочого часу і через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Усі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а скорочення втрат забезпечує її ріст.