КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Розвиток підприємницької діяльності в Україні”

Зміст

1. Вступ.

1.2. Сутність і види підприємництва.

1.1. Підприємницька діяльність як фактор виробництва.

1.2. Сутність, види і суб'єкти підприємництва.

2. Особливості розвитку підприємництва на Україні.

2.1. Етапи розвитку підприємництва на території сучасної України.

2.2. Основні труднощі становлення вітчизняного підприємництва.

2.3. Основні напрямки оздоровлення підприємництва в Україні.

3. Місце підприємницької діяльності в системі менеджменту.

3.1. Поняття менеджменту підприємницької діяльності.

3.2. Напрямки діяльності діяльності менеджмент-маркетинга.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додаток 1

Додаток 2

Вступ

Ні за кордоном, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала досить насущно. "Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції - так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була пов'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику.

"Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва пов'язана з виділенням іноваційності як його основної відмітної риси.

"Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих особистісних якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в економічній системі, що врівноважує.

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до "четвертої хвилі", поява якої пов'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже - з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

Розвиток підприємництва є необхідною умовою розвитку держави.

Все вищесказане обумовлює актуальність теми, яка має назву: “Розвиток підприємницької діяльності в Україні та її місце в системі менеджменту”.

Мета роботи – дослідити розвиток підприємницької діяльності в Україні, проаналізувати вплив на неї різних факторів.

1. Сутність і види підприємництва

1.1. Підприємницька діяльність як фактор виробництва

Феномен підприємництва виступає як невід'ємний атрибут ринкового господарства. Хоча історія підприємництва іде всередину століть, сучасне його розуміння склалося в період становлення і розвитку капіталізму.

В економічній теорії поняття «підприємець» з'явилося в XVIII в. і часто асоціювалося з поняттям «власник». У його джерел стояв англійський економіст Р. Кантільон, який уперше вніс термін «підприємець» в економічну теорію. По Кантільону, підприємець - це людина з невизначеними, нефіксованими доходами (селянин, ремісник, торговець, розбійник, жебрак і т.д.). Він купує чужі товари за відомою ціною, а продавати свої буде за ціною, йому поки невідомою. Звідси випливає, що ризик - головна відмітна риса підприємця, а його основна економічна функція складається в приведенні пропозиції у відповідність з попитом на різних товарних ринках [16, c.5].

А. Сміт також характеризував підприємця як власника, що йде на економічний ризик заради реалізації якоїсь комерційної ідеї й одержання прибутку. Він сам планує й організує виробництво, розпоряджається його результатами і т.п.

Аналогічного погляду на функцію підприємця в ринковій економіці дотримував і великий французький економіст кінця XVIII - поч. XIX ст.Ж. -Б. Сей, який характеризував його як особу, що береться за свій рахунок і ризик і у свою користь зробити який-небудь продукт. Він підкреслював активну роль підприємця як економічного агента, що комбінує фактори виробництва як посередника, власника знань і досвіду. Сей досить докладно описав специфічні властивості підприємця і характер його доходів, частина яких є платою за його рідкі підприємницькі здібності.

Великий внесок у розробку теорії підприємництва внесли німецький економіст В. Зомбарт і австрійський економіст И. Шумпетер. Підприємець по Зомбарту - це «завойовник» (готовність до ризику, духовна воля, багатство ідей, воля і наполегливість)" організатор» (уміння об'єднувати багатьох людей для спільної роботи) і «торговець» (уміння переконувати людей купити свої товари, будити їхній інтерес, завойовувати довіру). Описуючи мети підприємця, Зомбарт головної серед них виділяє прагнення до процвітання і росту своєї справи, а підлеглої - зростання прибутку, оскільки без нього неможливе процвітання.

И. Шумпетер називає підприємцем людини, що береться за здійснення нових комбінацій факторів виробництва і тим самим забезпечуючого економічний розвиток. При цьому Шумпетер вважав, що підприємець не обов'язково є власником виробництва, індивідуальним капіталістом - їм може бути і управляючий банку або акціонерного товариства.

Власне кажучи, об'єднання в одному обличчі власника і підприємця стало руйнуватися саме в період появи кредиту [5, с.21]. Будь-який комерційний банк не є власником усього капіталу, що він пускає в обіг. Як правило, його власність поширюється на статутний фонд, що може являти собою відносно невелику величину.

Найбільш зриме відділення підприємництва від власності виявляється в акціонерних товариствах. В умовах акціонерної, корпоративної економіки власність як юридичний факт втрачає свої розпорядницькі прерогативи. Влада на виробництві переміщається від власності до організації, роль власності стає усе більш пасивною. Замість реальних фізичних предметів, з якими традиційно зв'язувалося поняття власності, акціонер володіє лише клаптиком папера, титулом власності. Над самими підприємцями він, власник акції, має досить умовний контроль. Однак він і не несе відповідальності за результати діяльності корпорації. Таку відповідальність несуть менеджери.

Таким чином, розвиток кредитних відносин і перехід національного багатства з форми індивідуальної приватної власності у форму власності корпорацій спричиняє відділення власності від розпорядження підприємництва.

Отже, між підприємцем і власником немає твердого зв'язку, підприємництво у своїй основі не є функцією тільки власника, у ньому можуть брати участь особи, що безпосередньо не є суб'єктами права власності.

Що ж являє собою підприємництво з погляду економічної визначеності? У науковій літературі пропонується його розглядати в трьох аспектах: як економічну категорію; як метод господарювання; як тип економічного мислення».

Для характеристики підприємництва як економічної категорії центральною проблемою є встановлення його суб'єктів і об'єктів. Суб'єктами підприємництва можуть бути насамперед приватні особи (організатори одноособового, сімейного, а також більш великого виробництва). Діяльність таких підприємців здійснюється як на основі власної праці, так і з залученням найманої. Підприємницька діяльність може здійснюватися також групою осіб, пов'язаних між собою договірними відносинами й економічним інтересом. Суб'єктами колективного підприємництва виступають акціонерні товариства, орендні колективи, кооперативи і т.д. В окремих випадках до суб'єктів підприємництва відносять і державу в особі її відповідних органів. Таким чином, у ринковій економіці існують три форми підприємницької діяльності: державна, колективна, приватна, кожна з яких знаходить свої «ніші» у господарській системі.

Об'єктом підприємництва є здійснення найбільш ефективної комбінації факторів виробництва з метою максимізації доходу. Усілякі нові способи комбінації економічних ресурсів, на думку І. Шумпетера, є головною справою підприємця і відрізняють його від звичайного господарника. Підприємці комбінують ресурси з метою виготовлення нового, невідомого споживачам блага; відкриття нових способів виробництва (технологій) і комерційного використання вже існуючого товару; освоєння нового ринку збуту; освоєння нового джерела сировини; проведення реорганізації в галузі для створення своєї монополії або підриву чужої (Шумпетер І. Теорія економічного розвитку. М., 1982. С.169-170)

Для підприємництва, як методу ведення господарства головною умовою є самостійність і незалежність суб'єктів господарювання, наявність у них визначеної сукупності свобод і прав - на вибір виду підприємницької діяльності, по формуванню виробничої програми, на вибір джерел фінансування, доступу до ресурсів, по збуті продукції, установленню на неї цін, розпорядження прибутком і т.д. Самостійність підприємця варто розуміти в тому змісті, що над їм немає керівного органа, що вказує, що робити, скільки витрачати, кому й але якій ціні продавати і т.д. Але підприємець увесь час знаходиться в залежності від ринку, від динаміки попиту та пропозиції, від рівня цін, тобто від сформованої системи товарно-грошових відносин.

Другою умовою підприємництва є відповідальність за прийняті рішення, їхнього наслідку і пов'язаний з цим ризик. Ризик завжди пов'язаний з невизначеністю, непередбачуваністю. Навіть самий ретельний розрахунок і прогноз не можуть усунути фактор непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Третьою ознакою підприємництва є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутку. Але така установка не є самодостатньою в сучасному бізнесі. Діяльність багатьох підприємницьких структур виходить за рамки чисто економічних задач, вони беруть участь у рішенні соціальних проблем суспільства, жертвують свої засоби на розвиток культури, утворення, охорони здоров'я, охорону навколишнього середовища і т.д.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності. Центральну роль тут грає особистість підприємця. Підприємництво - це не рід занять, а склад розуму і властивість натури. Бути підприємцем - виходить, робити не те, що роблять інші, - вважав І. Шумпетер. «Потрібно мати особливе уявлення, дар передбачення, постійно протистояти тискові рутини. Потрібно бути здатним знайти нове і використовувати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти не в залежності від процесів, що відбуваються - самому ці процеси визначати»

Підприємцем у його діяльності керує воля до перемоги, бажання боротьби, особливий творчий характер його праці.

Що стосується інтелекту підприємця, то він, на думку І. Шумпетера, сильно обмежений. Він спрямований на досить вузьке коло явищ, що підприємець вивчає досконально. Обмеженість кругозору не дозволяє підприємцеві порівнювати багато різних варіантів досягнення своєї мети і віддаватися довгим коливанням.

У нашій вітчизняній літературі підприємництво також розглядається через призму господарського мистецтва, економічної й організаційної творчості, вільного прояву ініціативи, новаторства, готовності до ризику і т.д. заради одержання прибутку. І це цілком природно: адже управління є свого роду «мистецтво можливого». Тим більше, що мова йде про управління й організацію виробництва в умовах відродження ринкового, конкурентного господарства, де індивідуальні схильності, навичка, кмітливість грають не останню роль.

1.2. Сутність, види і суб'єкти підприємництва

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Англійський професор Алан Хоскінг стверджує: "Індивідуальним підприємцем є особа, що веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він випробує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства.

В даний час у теоретичних дослідженнях приділяється увага не тільки підприємництву як способові ведення справ на самостійній, незалежній основі, але і внутріфірмовому підприємництву, або інтрапартнерству. Термін "інтрапартнер" був введений в обіг американським дослідником Г. Піншо. Він же вперше використовував і інший термін, похідний від першого, - "інтракапітал".

Поява інтерпартнерства пов'язана з тим фактором, що багато великих виробничих структур переходять на підприємницьку форму організації виробництва. Оскільки підприємництво припускає обов'язкову наявність свободи творчості, то підрозділи цілісних виробничих структур отримують право на волю дій, що має на увазі і наявність інтракапіталу - капіталу, необхідного для реалізації ідей, що лежать в основі внутріфірмового підприємництва.

Підприємництво - це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на отримання прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.