102250 (Розвиток менеджменту в Україні: спочатку і до сьогодення), страница 3

Ця група науковців своєю працею сприяла зміцненню адміністративно-командної системи, усуваючи її часткові недоліки керування в межах підприємств. Критику неефективності існуючої системи керування без посилання на праці "теоретиків" марксизму, рішень партійних з'їздів, виступів вищих партійно-державних чиновників взагалі не дозволяли. Роздуми, які виходили за межі партійної доктрини, вважали неприйнятними, а їхніх авторів зараховували до розряду носіїв буржуазної ідеології В умовах господарської розрухи та відбудови господарства наука керування була зорієнтована тільки на вирішення практичних питань, зокрема на організацію робочих місць, нормування трудових операцій тощо.

На початку 20-х років у колишньому СРСР розпочато активну розробку тієї частини теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (НОП). Під прапором НОП розпочали широкі дослідження управлінської тематики.

Розроблена колективом Центрального інституту праці (ЩП) (м. Москва) концепція трудових установок охоплювала три головні взаємопов'язані напрями: теорію трудових рухів у виробничих процесах і організацію робочого місця, методику раціонального виробничого навчання, теорію управлінських процесів. Концепція ЦІП стосувалася сфери техніки і технології, біології, психофізіології, економіки, історії, педагогіки. Окрім того, вона містила у зародку основи таких наук, що одержали згодом широке визнання, а саме: кібернетики, інженерної психології, ергономіки, праксеології. Не випадково самі автори називали цю концепцію "технобіосоціальною."

На відміну від Тейлора, який зосереджував увагу переважно на питаннях організації роботи цеху і підприємства, ЦІП узяв за основу окреме робоче місце і на базі радикальної реконструкції цієї первинної клітинки підприємства побудував модель раціональної організації цеху, підприємства та інших структур вищих рівнів ієрархії. Схема наукового пошуку вибудовувалася в такій послідовності: від мікроаналізу рухів, прийомів, операцій, виконуваних працівником на робочому місці, до макроаналізу підприємства в цілому. Головним задумом концепції були не просто пошуки раціональних трудових рухів, раціональної організації робочого місця, цеху та підприємства. Важливо було віднайти методи активізації здібностей працівника. Ключ до впровадження цього завдання полягав у розробці спеціальної методики виробничого навчання, яка стала наріжним каменем усієї техно-соціальної концепції ЦІП.

Концепцію трудових установок поширювали не тільки на виробничі процеси. Вона охоплювала загальну культуру людей, зокрема працівників сіл, які повинні були поповнити ряди робітників на новобудовах заводів, фабрик. Усі положення концепції ЦІП і передусім його індустріальний метод навчання отримали офіційне визнання. Проблемами НОП займалося багато науково-дослідних інститутів.

В Україні наукові дослідження проблем управління того часу тісно пов'язані з іменем Ф.Дунаєвського, засновника і директора Харківського всеукраїнського інституту праці (ХВІП). Центральною у теоретико-методологічних узагальненнях Ф.Дунаєвського стала концепція "адміністративної ємності", під якою вчений розумів здатність керувати певною кількістю осіб. Зі зростанням і ускладненням суспільного виробництва між центральними органами та низовими керівниками катастрофічне розросталася проміжна ланка керівних органів, яка покликана була компенсувати перевищення "адміністративної ємності" центру. Виникла величезна ієрархія, кожний наступний щабель якої розширював "адміністративну ємність" вищого щабля. Проте водночас між центром і периферією утворився інформаційний вакуум, який негативно впливав на діяльність об'єкта керування та ефективність керування в цілому. На думку Ф.Дунаєвського, були два шляхи вирішення проблеми проміжної ланки керування. Перший полягав у прискіпливому доборі персоналу, його підготовці, нових методах планування і стимулювання; другий - у розширенні межі "адміністративної ємності" за допомогою техніки. Підхід Ф.Дунаєвського до проблеми розширення "адміністративної ємності" багато в чому подібний до пізнішої концепції "другого інформаційного бар'єру" академіка В. Глушкова.

Ф. Дунаєвський та його учні висунули також концепцію особливої науки організації та управління, яку назвали організаційною технологією. На засадах інтегрального підходу до управління вони виділили низку технічних, економічних, фізіологічних та психологічних проблем, що їх, на їхню думку, повинні розробляти відповідні науки. Це одна з перших концепцій, у якій досить чітко простежується ідея системи наук про управління та ідея самостійної науки управління зі своїми власними проблемами. В цій науці важливе місце посідало мистецтво керівника. Співробітники ХВІП також теоретично обґрунтували і розробили методику професійного відбору й оптимального розставлення людей, яку високо оцінили за кордоном.

Отже, українські вчені, використавши інтеграційний підхід у формуванні науки керування, випередили за часом американських учених щодо формування системного підходу в керуванні, який став основою для інтеграції концепцій, розроблених раніше.

Іншим визначним представником української науки керування був В. Підгаєцький. Він один з перших чітко розмежував поняття наукова організація праці й керування та науки організації й керування.

У другій половині 20-х років намітилася стійка тенденція до трансформації нопівського руху. Термін НОП, наукове керування, наукова організація виробництва та інші щораз частіше почали замінювати словом раціоналізація.

Наприкінці 20-х років в управлінській науці сформувався напрям, який увійшов у літературу як виробниче трактування управлінських процесів. Методологічним підґрунтям цього наукового напряму стало положення про наявність загальних рис у виробничому й управлінському процесах. Згідно з ним, по-перше, діяльність виробнича і діяльність управлінська складається з одних і тих самих елементів (сировини, знарядь праці, робочої сили) і , по-друге, побудова як виробничих, так і керівних структур Ґрунтується на тих самих принципах. На думку прихильників цього напряму, в організації фізичної та розумової праці є багато однорідного. Творці "виробничого трактування" розуміли керування як суто технічний процес, що складається із розпорядницьких , контролюючих, регулювальних у широкому розумінні слова дій, який треба розглядати як такий, що не відрізняється від процесу власне виробничого. Ця аналогія, у якій сконцентрована ідея "виробничого трактування", випливає з уявлень про характер діяльності органів управління. В цей період закладені основи наукової організації управлінської праці (НОУП), які багато в чому перекликалися з поглядами М.Вебера. Однак адміністративно-командна система керування економікою спотворила обґрунтовані погляди вчених, ігноруючи пріоритети людського чинника, роль керівників у справі організації ефективної праці кожної виробничої ланки.

Період 30-х років був характерний для України тим, що центр ваги в дослідженнях управлінських проблем перемістився з керівної на керовану систему. Жорстке централізоване керування, запроваджене в ці роки Сталіним, не передбачало яких-небудь теоретичних побудов, що не випливали б із вказівок "вождя народів". Репресії 1933-1937 рр. не оминули і вчених-управлінців, багатьом з яких пригадали захоплення тейлоризмом та приписали космополітизм.

У цей час самостійним об'єктом дослідження стали методи керування, зокрема адміністративно-розпорядчі та економічні: внутрішньозаводське планування, диспетчеризація й облік виробництва, організація робочих місць, дільниць, цехів. Пізніше почали розробляти принципи соціально-психологічних методів. Обґрунтування складу методів керування є визначним досягненням колективних пошуків учених-управлінців. Зарубіжні вчені того часу розглядали лише методи тільки окремих функцій керування.

Розвиток управлінської науки дещо активізувався після смерті Сталіна, особливо в період так званої хрущовської відлиги. Пошуки концентрувалися на формуванні нових засад функціонування і взаємодії державних органів керування шляхом посилення ролі товарно-грошових важелів, упорядкування цін, удосконалення оплати праці та матеріального стимулювання. Проте перехід до територіально-галузевої системи керування не порушив фундаментальних основ системи, створеної Сталіним. У результаті цього поглибилося адміністрування, управлінський апарат кількісно збільшився, низові кадри не були готові до самостійного керування. Це стимулювало наукові пошуки вчених-управлінців і вилилося в розробку концепції економічної реформи народного господарства, яку почали втілювати в 1965 р.

Для наступного десятиріччя характерною є спроба запровадити економічну реформу в господарстві. Ядром заходів з реформування економіки повинно було стати запровадження господарського розрахунку підприємств. Нова модель госпрозрахунку передбачала зменшення кількості централізовано-планових показників, створення умов для самостійного вирішення питань удосконалення виробництва і керування, підвищення ролі прибутку як мети діяльності й оцінного показника роботи. Одночасно обмежено безповоротне фінансування капітальних вкладень і розширено кредитні основи їхнього фінансування. Розробляли різноманітні форми госпрозрахунку: повну, часткову, бригадну. Підприємствам дозволено створювати нові фонди економічного і матеріального стимулювання: фонди розвитку виробництва, науки і техніки, заробітної платні і матеріального стимулювання, соціального розвитку.

Серед українських учених-управлінців цього часу провідне місце посідав В. Глушков. Технічні розробки під його керівництвом в Інституті кібернетики привели до ідеї запровадження безперервної технології в керуванні. В. Глушков обґрунтував цю ідею на підставі розробленої ним теорії інформаційних бар'єрів, яка теоретично обґрунтовувала безперспективність та нездійсненність планово-командної господарської системи, керівництво економікою з одного (московського) центру.

Період запровадження економічної реформи характеризувався розвитком математизації наукових досліджень у галузі управління народним господарством, розвитком економіко-математичного моделювання. Загальновизнаним лідерами у цій галузі стали вчені Інституту кібернетики АН України. Наукові пошуки в галузі комп'ютерної техніки та її застосування, розвиток ймовірнісних методів в економіко-математичному моделюванні виконані на світовому рівні. Однак спроби використати методи дослідження операцій в умовах тоталітарної системи не дали успіху. Плідні дослідження в галузі економіко-математичного моделювання дають підставу твердити про формування Київської школи математичної економіки².

У той же період активно публікують В. Тсрещенка. Після повернення в 1960 р. зі США В.Терещенко намагався передати теоретичні засади і практичний досвід керування в умовах ринку вченим та практикам-управлінцям України. Однак його праці були лише предметом наукового вивчення та інколи - голослівної критики.

Різнопланові наукові пошуки в галузі управлінської діяльності сформували в Україні наукову школу з проблем системного підходу до управління. Цей напрям започаткував в Україні академік С. Ямпольський (1906-1998), який присвятив свої дослідження різним аспектам прискорення науково-технічного прогресу, механізму комплексного керування, наскрізного комплексного проектування нової техніки та ін.

У Західній Україні активно заявив про себе колектив філії Інституту економіки АН України (нині Інститут регіональних досліджень НАН). Дослідження вчених цього інституту мають як теоретичний, так і конкретно-прикладний характер. Важливим напрямом досліджень була трудо-ресурсна проблематика. У 60-ті роки тут започатковано дослідження соціальних проблем керування. Очолив цей напрям один з піонерів соціологічної науки в Україні Л. Олесневич. Уже 1967 р. опубліковано Львівську методику розробки комплексного перспективного плану колективу промислового підприємства, яку визнано в межах офіційної управлінської доктрини. Згодом розроблено методичні рекомендації і плани економічного і соціального розвитку адміністративних районів, міст, що започаткувало цілісну систему соціального планування.

Період другої половини 1970-х та першої половини 80-х років характерний подальшими спробами реформування економіки. У науковій літературі та періодичних виданнях цього часу почали обговорювати раніше заборонені теми — падіння темпів економічного розвитку, інфляційні процеси, приховане безробіття, наявність тіньової економіки тощо. Суспільство жило в очікуванні змін. Такі зміни започаткував 1985 р. М. Горбачов, який висунув ідею перебудови всієї соціально-економічної системи, передусім керування економікою.

У цей період зробили спроби запровадити нові моделі керування підприємствами. Першою з них була модель госпрозрахунку, побудована на нормативному розподілі прибутку. Дещо пізніше запроваджено другу модель госпрозрахунку, що ґрунтувалася на нормативному розподілі доходу і розвиткові орендних відносин. Використання цих моделей за логікою речей потребувало збільшення економічної свободи суб'єктів господарювання, розвитку підприємств, заснованих на недержавній формі власності.

У розробці теоретичних основ реформування економіки активну участь узяли й українські вчені. Їхні праці цього періоду присвячені проблемам госпрозрахунку та розширенню економічної самостійності підприємств, регіонів та республіки в цілому, обмеження функцій централізованого економічного і соціального планування, мистецтву керування та інших проблем майбутніх реформ. Послідовні спроби втілення названих ідей привели до логічних висновків про потребу запровадження ринкових відносин у господарстві.

Дослідження українських вчених з названої проблематики було втілено у "Програмі переходу Української РСР до ринкової економіки", затвердженої Верховною Радою УРСР 1990 р'⁸. Втілення в життя її положень триває у суверенній Україні.