Планування праці

2. Задачі, зміст і показники плану з праці

План з праці – це один з розділів плану діяльності підприємства, його ціль – обґрунтувати показники з праці та забезпечити ефективне використання трудових ресурсів.

План з праці представляє собою систему кількісних і якісних показників, які відображають потребу підприємства у трудових ресурсах і заробітній платі і їх використання.

Найважливішими задачами планування соціально-трудових показників в умовах ринкової економіки є забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів, високої продуктивності праці, створення нормальних умов для роботи персоналу, підвищення рівня оплати праці, якості життя працівників.

Планування трудових показників дозволяє вирішувати такі задачі:

обґрунтування планової чисельності працівників;

розрахунок додаткової потреби кадрів, визначення джерел набору нових працівників, форм навчання і підвищення кваліфікації;

встановлення оптимальних пропорцій в чисельності персоналу, зайнятого у виробництві, сфері обслуговування і управлінні;

виявлення резервів росту продуктивності праці, посилення матеріальної зацікавленості кожного працівника і колективу в цілому в кінцевих результатах діяльності.

План з праці повинен розраховуватися на основі аналізу трудових показників за попередній період і враховувати виявлені резерви підвищення ефективності використання трудових ресурсів. План з праці розробляється на основі інших розділів плану: плану з виробництва продукції, інвестиційного плану, плану соціального розвитку і інших розділів.

В умовах ринкової економіки поряд з традиційними показниками плану з праці велике значення набувають і інші показники, і в першу чергу такий показник, як величина витрат на персонал, віднесена до одиниці виробу. Витрати на персонал – це інтегральний показник, який загальновизнаний в країнах ринкової економіки. Витрати на персонал містять в собі всі витрати, які пов’язані з функціонуванням людського фактору: витрати на заробітну плату, виплати роботодавця по різним соціального страхування, виплати підприємства на соціальні виплати і пільги на утримання соціальних служб, на навчання і підвищення кваліфікації персоналу, на виплату дивідендів.

1. Планування чисельності і складу кадрів

У ринкових умовах господарювання надзвичайно важливим є визначення оптимальної чисельності працівників, необхідних для виконання виробничої програми. Потреба у персоналі на підприємствах визначається попитом на продукцію (роботу чи послуги), що виготовляється на підприємстві. Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників є: виробнича програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку; трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника і деякі інші документи.

Існують різні методи планування чисельності працівників, основні з них такі:

на основі трудомісткості,

за нормами виробітку за одиницю часу,

за нормами обслуговування.

При обґрунтуванні чисельності працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт на основі планової трудомісткості виробничої програми. Планова трудомісткість виробничої програми визначається по плановому нормативу трудових затрат на одиницю продукції, помноженому на плановий випуск продукції планову чисельність працівників визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу:

Чпл = Т пл. / Фпл х Квн,

де Чпл – планова чисельність робітників-відрядників;

Тпл – планова трудомісткість виробничої, програми, нормо-годин;

Фпл – плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

Квн – плановий коефіцієнт виконання норм.

Планова трудомісткість виробничої програми визначається по плановим нормативам трудових затрат на одиницю продукції, помноженими на плановий випуск продукції.

Чисельність працівників для виконання заданого обсягу робіт в натуральному вираженні як правило, визначають по нормах виробітку. Для цього спочатку визначається необхідний фонд ресурсів праці, виходячи з норм виробітку:

Тв = Q /q,

де Тв – робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

Q – обсяг і-их робіт в прийнятих одиницях виміру;

q – планова норма виробітку і-тої продукції за одиницю часу (в прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого часу, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за формулою:

Чпл = Тв / Фпл х Квн,

де Чпл – чисельність працівників.

Чисельність працівників необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за відповідними нормативами за формулою:

Чпл = А х Ч х S х Те / Фдн,

де А – число робочих агрегатів;

Ч – число робітників, необхідне для обслуговування одного агрегату протягом зміни (норма обслуговування);

S – число змін на добу;

Tе – число діб роботи агрегату в плановому періоді;

Фдн – число днів роботи за плановим балансом робочого часу.

Планування чисельності працівників за числом робочих місць і нормами обслуговування. Планування чисельності працівників, які виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування:

Чсп = Q х S х Ксп / Нобс,

де Q – кількість об'єктів обслуговування;

Нобс – норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, розмір виробничих площ, тощо, що обслуговуються одним або групою працівників;

Ксп – коефіцієнт, середньоспикового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів.

Розрахунок кількості робочих місць застосовується під час планування чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслуговування. Робота їх виконується на певних робочих місцях і пов'язана з обслуговуванням конкретного об'єкту.

Розрахунок чисельності працівників за кількістю робочих місць полягає в складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них, що можна розрахувати за формулою:

Чсп = М х S х Ксп,

При плануванні загальної потреби керівників, спеціалістів і службовців на підприємствах використовується метод розрахунків по нормованим витратам праці.

Основою розрахунків планової чисельності служить схема управління підприємством, яка визначає необхідний штат керівників і робітників цехів і відділів. В залежності від обсягів робіт, що виконують керівники, спеціалісти і службовці при плануванні їх чисельності можливі розробки і використання нормативів чисельності.

Розробляючи нормативи чисельності для керівників необхідно враховувати норми управляє мості, для спеціалістів і службовців роботу яких можна про нормувати прямим шляхом – норми часу, для спеціалістів і службовців труд яких залежить від багатьох показників – норми обслуговування і норми чисельності.

На основі розрахунку потреби у персоналі розробляється штатний розклад підприємства, який затверджується керівником за згодою з профспілками.

Штатний розклад – це документ, який указує обов’язкову чисельність робітників по кількості, складу, професіям, спеціальностям, кваліфікації, розміру постійній частки заробітної плати на одиницю часу і на рік, а також доплати і надбавки відносно постійного характеру. Після визначення потреби в персоналі проводяться заходи по набору робітників необхідної кваліфікації. В обґрунтуванні розробки розрахунків чисельності персоналу підприємства і складається кадрова політика.

1. Планування зростання продуктивності праці

Основною метою планування продуктивності праці на підприємстві є пошук резервів, використання яких дозволило б досягти економії витрат на робочу силу і цим забезпечити собі конкурентноздатність. Планування зростання продуктивності праці здійснюється такими основними методами:

прямого розрахунку,

за техніко-економічними факторами,

аналітичним,

моделювання.

Метод прямого розрахунку припускає, що продуктивність праці розраховується діленням планового обсягу виробництва (ОВ_пл) на планову чисельність працівників (Ч_пл).

ПП _пл = ОВ_пл. / Ч_пл

Метод розрахунку зростання продуктивності праці за техніко-економічними факторами базується на показниках відносної економії чисельності працюючих за рахунок впливу окремих факторів на рівень виробітку продукції: структурних змін у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; рівня виконання норм виробітку; спеціалізації виробництва; використання робочого часу; скорочення форми тощо.

Вихідна чисельність працівників (Чв) на даний обсяг робіт може бути визначена таким чином:

1) при незмінній структурі виробництва

Чв = Ч_баз х Iов

де Ч_баз – чисельність працівників в базовому періоду;

Iов – індекс росту обсягів виробництва.

2) при наявності структурних зрушень

Ч в = Ч_{і *} Iов_і

де Ч_і – чисельність працівників і-го структурного підрозділу;

Iов_і – індекс росту обсягу виробництва і-го структурного підрозділу.

Економію чисельності робочої сили (ЕЧр) за рахунок модернізації або впровадження нового обладнання розраховують за формулою:

ЕЧр = (1 – М х 100 / (Мст х 100 + Мм х Пп.)) х Чв х Тд / Тк,

де М – загальна кількість одиниць обладнання;

Мст- – кількість немодернізованого обладнання;

Мм – кількість нового і модернізованого обладнання;

Пп – ріст продуктивності праці під час експлуатації нового або модернізованого обладнання, %;

Тд – число місяців дії нового або модернізованого обладнання;

Тк – календарна кількість місяців у розрахунковому періоді.

Економія чисельності працюючих (ЕЧпвп) визначається за формулою:

ЕЧпвп = Чпвпв х Ер х Уз / 100 х 100,

де Чпвпв – вихідна чисельність працюючих для виробництва планового обсягу продукції виходячи з виробітку базисного періоду;

Уз – частка працівників, зайнятих обслуговуванням обладнання, до чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Ер – відносна економія чисельності працівників, %:

ЕЧр = (1 – М х 100 /(Мст х 100 + Мм х Пп.) х Тд / Тк х 100,

Зростання продуктивності праці за рахунок підтягування працівників, які не виконують норми виробітку, визначається двома способами:

1. обчисленням безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок підтягування тих працівників, які не виконують норми до 100%-го або середнього проценту виробітку колективу:

Пп. = Чрі ((100 – Х1) + (100 – Х2)) х Д / (Чр1 + Чр2),

де Чр1, Чр1 – чисельність працівників по групах, у яких рівень виконання норм виробітку нижче 100%;

Х₁, Х₂ – середнє виконання норм відповідно по групах;

Д – питома вага працівників, які не виконують норми

загальної чисельності працівників;

2) виявленням економії чисельності працівників за рахунок заходів по виконанню норм виробітку працюючим

ЕЧр = Чрбаз х ПВрн х Ер х 0,5 / 100,

ЕЧр = Прн х У / 100,

де П_рн – планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою працівників, які не виконують норми виробітку, %;

ПВ_рн – питома «вага групи працівників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності працюючих, %;

У – питома вага працівників-відрядників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності робітників, %;

0,5 – коефіцієнт, який показує рівномірність підвищення рівня виконання норм протягом всього планового періоду.

Економія робочої сили за рахунок спеціалізації виробництва розраховується за формулами:

ЕЧр = (ПВпл – ПВбаз) х ОВпл / Вбаз х 100,

де ПВ_пл, ПВ_баз – питома вага кооперованих поставок відповідно до планового і базисного періодів, %;

ОВ_пл – обсяг виробництва в плановому періоді, грн;

В_баз – виробіток на одного працівника в базисному періоді, грн., а також за формулою:

ЕЧр = Чв х (1 – (100 – ПВпл) / 100 – ПВбаз),