101606 (Персонал як об’єкт управління організації)

Персонал як об’єкт управління організації

1. Сутнісна характеристика персоналу підприємства

Управління (менеджмент) визначається як наукова дисципліна, що має своїм практичним вираженням створення організованих груп людей і спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації (рис. 1.1).

Англійське слово «менеджмент » походить від кореня латинського слова «манус» – рука [5]. Спочатку термін вживався для позначення керування тваринами й означав «мистецтво керування кіньми». В Оксфордському словнику англійської мови зміст поняття «менеджмент» розкривається широко і багатоаспектно: як спосіб управління, керівництва, напрямку або контролю; як мистецтво управління й керівництва; це також особи, що контролюють і спрямовують роботу організацій, та управлінський персонал. У той самий час менеджмент – це ефективне використання і координація таких ресурсів, як капітал, будинки, матеріали і праця, для досягнення визначених цілей з максимальною ефективністю.

Поняття «управління» і «менеджмент» використовують як ідентичні, взаємозамінні. Підставою для цього є однаковий зміст категорій, що виражаються українським словом «управління» і англійським «менеджмент». Це відбивається у визначення даних понять у фундаментальних роботах вітчизняних і зарубіжних авторів.

Рисунок 1.1 – Рівні управління (менеджменту)

Людина в організації виконує роль суб’єкта управління та об’єкта управління. Працівники організації виступають об’єктом управління тому, що вони є головним складником будь-якого виробничого процесу. Планування, формування, розподіл, перерозподіл і раціональне використання людських джерел становить основний зміст менеджменту персоналу.

Персонал (від лат. personalis – особистий) – це особистий склад організації, який працює за наймом і має певну компетенцію, що поєднує здібності і мотивацію кожного співробітника та визначає його поведінку в рамках організації [5].

Персонал характеризується складним комплексом індивідуальних якостей, серед яких соціально-психологічні відіграють основну роль [8]. Властивість персоналу одночасно бути об’єктом та суб’єктом управління визначається специфічною особливістю менеджменту персоналу.

Поняття «менеджмент персоналу» охоплює: підбір, підготовку, оцінку і розміщення керівних кадрів, розроблення системи заробітної плати, підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Предметом менеджменту персоналу є управління працівниками у процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного використання їх потенціалу.

Основною метою менеджменту персоналу є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та стимулювання його до високоефективної праці.

Для досягнення цієї мети, насамперед, потрібно чітко з’ясувати особливості управлінської праці.

Управлінська праця – це особливий вид людської діяльності, в якій відображається реальна взаємодія об’єктивних і суб’єктивних факторів діяльності людей.

Термін «персонал» об’єднує весь трудовий колектив підприємства. До персоналу належать усі працівники, які виконують виробничі та управлінські операції. Якщо виходити з такого визначення персоналу, то воно є синонімом поняття «працівники» [16].

2. Класифікація персоналу підприємства

У теорії управління існують різноманітні підходи до класифікації персоналу залежно від професії або посади працівника, рівня управління, категорії працівників. Загальну класифікацію персоналу підприємства подано на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 – Класифікація персоналу підприємства [16]

До складу персоналу входять постійні й тимчасові працівники, які уособлюють кваліфіковану і некваліфіковану працю.

Виробничий персонал, або робітники, здійснюють трудову діяльність у матеріальному виробництві з переважною фізичною працею. Вони безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з надання різноманітних виробничих послуг, переміщення вантажів тощо.

Робітники умовно поділяються на основних і допоміжних, співвідношення яких є важливим аналітичним показником ефективності виробництва, оскільки в міру автоматизації та механізації виробничих процесів роль допоміжних зростає.

Управлінський персонал здійснює трудову діяльність у процесі управління виробництвом з переважною часткою розумової праці. Він зайнятий переробкою інформації з використанням технічних засобів управління. Основним результатом його трудової діяльності є вивчення проблем управління, створення нової інформації, зміна її змісту або форм, підготовка управлінських рішень, а після їх ухвалення – реалізація та контроль за виконанням рішень. Отже, до кадрів управління належать працівники, які виконують або сприяють виконанню конкретних управлінських функцій.

Серед кадрів управління виділяють керівників, фахівців та спеціалістів. Принципова їх відмінність полягає в юридичному праві ухвалення рішень та наявності підлеглих. Залежно від масштабу управління розрізняють лінійних керівників, які відповідають за ухвалення рішень за всіма функціями управління, і функціональних керівників, що реалізують окремі функції управління.

Фахівців підприємства поділяють на три основні групи залежно від результатів їхньої праці:

1. функціональні фахівці управління, результатом діяльності яких є управлінська інформація (економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи та ін.);

2. спеціалісти, результатом діяльності яких є конструкторсько-технологічна або проектна інформація в галузі техніки і технології виробництва (технологи, інженери, конструктори, проектувальники тощо);

3. службовці – технічні спеціалісти, які виконують допоміжні роботи в управлінському процесі (оператори, кур’єри, креслярі, офіціанти тощо).

Процес менеджменту персоналу передбачає, по-перше, визначення мети та основних напрямків роботи з кадрами і постійне вдосконалення системи кадрової роботи в організації; по-друге, визначення засобів, форм і методів здійснення поставленої мети, організацію роботи з виконання прийнятих рішень, координацію і контроль виконання намічених заходів.

Головними елементами системи управління персоналом є підсистеми (табл. 1.1), що забезпечують основні напрямки, етапи, принципи, види і форми кадрової роботи.

Таблиця 1.1 – Функції підсистем системи менеджменту персоналу [16]

Управління персоналом здійснюється за допомогою наукових методів впливу на колектив або окремого працівника для досягнення поставленої цілі, координації його діяльності в процесі виробництва. В теорії і практиці управління застосовують три групи методів: адміністративні, економічні і соціально-психологічні [4] (рис. 2.1).

Адміністративні методи ґрунтуються на владі, дисципліні та покаранні, відомі в історії як «метод кнута». Вони опираються на адміністративну підпорядкованість об’єкта суб’єкту, на основі існуючої ієрархії управління. Адміністративні методи орієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність трудової дисципліни, почуття обов’язку, бажання людини працювати в певній організації, культура трудової діяльності. Вони досить різноманітні і реалізуються за допомогою таких інструментів:

• правові норми і акти – державні закони, укази, положення, стандарти, інструкції, затверджені державними органами, які є обов’язковими для виконання;

• інструкції, організаційні схеми, нормування;

• накази, розпорядження, які використовуються в процесі оперативного управління.

Основні функції адміністративних методів – це забезпечення стабільного юридичного середовища для діяльності організації, захисту конкретного середовища, гарантування прав і свобод.

Ці методи відрізняє прямий характер впливу: будь-який регламентуючий і адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню.

Економічні й соціально-психологічні методи носять непрямий характер управлінського впливу. Не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів, досить важко визначити чинність їхнього впливу та кінцевий ефект.

Економічні методи базуються на використанні економічних стимулів і відомі як «метод пряника». За їх допомогою здійснюється матеріальне стимулювання колективу і окремих працівників.

Рисунок 2.1 – Система методів управління персоналом

Інструментами економічних методів на рівні держави є: податкова, кредитно-фінансова система, система цін, розмір мінімальної заробітної плати, плани економічного розвитку.

В умовах підприємств це – економічні нормативи діяльності, система матеріального заохочення, участь у прибутках і капіталі, премії тощо.

Соціально-психологічні методи засновані на використанні нематеріальних стимулів до праці і впливають на персонал за допомогою психологічних механізмів з метою переведення адміністративного завдання в усвідомлений обов’язок, внутрішню потребу людини. Інструментами їх реалізації є:

• формування колективу, створення нормального психологічного клімату й творчої атмосфери;

• особистий приклад;

• задоволення культурних і духовних потреб працівників;

• встановлення соціальних норм поведінки і соціального стимулювання розвитку колективу;

• встановлення моральних санкцій і заохочення;

• соціальний захист.

Всі види методів органічно зв'язані між собою.

Для реалізації поданих методів управління персоналом, використовують систему методів аналізу стану системи менеджменту персоналу, що наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 – Система методів аналізу стану системи управління персоналом

3. Модель управління персоналом

На рис. 2.2 наведено модель управління персоналом, яка реалізує цілеспрямований інформаційний вплив однієї системи на іншу з метою зміни її поведінки у певному напрямку [5].

Ця модель – це комплекс елементів, призначений для розв’язання складного організаційного, економічного, соціального і технічного завдання управління кадрами (при цьому система та її окремі частини не тільки виділяються із середовища, але й створюються; система є реальним об’єктом і одночасно абстрактним відображенням зв’язків діяльності).

У процесі управління персоналом за допомогою різних методів «переробляються» вхідні ресурси (головний з яких – інформація про людей) у проміжний результат – поведінку персоналу, а потім у конкретний результат – ціль усієї діяльності в галузі управління персоналом, що підпорядкована загальній меті організації.