101505 (Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств)

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту

Реферат

на тему: «Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств»

Виконала:

студентка V курсу

групи ЗМФЗ – 41

Дідаш Марина Анатоліївна

зал. кн. № 501

Перевірила:

викладач курсу

«Фінансовий менеджмент

у малому бізнесі»

Фролова Тетяна Борисівна

2008-2009

План

1. Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств.

2. Зарубіжний досвід фінансової підтримки розвитку малого бізнесу.

3. Практична частина (2 задачі).

4. Список використаної літератури.

2. Особливості управління формуванням основного капіталу малих підприємств

Основний капітал - являє собою вартість засобів праці, що багаторазово використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою матеріально-натуральну форму.

Особливості відтворення основного капіталу визначаються поруч характерних ознак, до яких відносяться:

• поступовий перенос вартості основного капіталу на вартість виготовленої продукції;

• рух споживацької вартості;

• оборот вартості капіталу;часткове відтворення вартості і готової продукції і її нагромадження в грошовій формі;

• поновлення основного капіталу в матеріально-натуральній формі через більш-менш тривалі періоди часу, що створює можливість маневрування засобами амортизаційного фонду.

Грошові кошти, авансовані на придбання основного капіталу, називаються основними засобами. У складі основного продуктивного капіталу розрізняються активна і пасивна частини. Активна частина основного капіталу безпосередньо впливає на продукт, визначає масштаби його виробництва і рівень продуктивності праці працівників. Пасивна частина основного капіталу охоплює будинку , спорудження , передатні пристрої і т.п. Розподіл основного капіталу на активній і пасивний у визначеній мері умовно і залежить від специфіки функцій, виконуваних галуззю.

Для виміру, оцінки й аналізу капіталу використовується безліч показників. У той же час необхідно відзначити, що капітал є категорією, що має складну економічну природу, і показники його не відбиваються прямо у фінансовій звітності підприємства. Тому одержання показників капіталу можливо тільки з застосуванням розрахункових і аналітичних методів. Дані обставини, у свою чергу, і визначають гостру необхідність у розробці і використанні при проведенні оцінки й аналізу капіталу системи показників, що найбільше повно характеризують його стан, рух і ефективність використання.

У цьому зв'язку актуальним є питання забезпечення чіткої класифікації цих показників по найбільш істотних ознаках з визначенням їхнього взаємного зв'язку і відображення в інформаційній моделі підприємства.

Система показників капіталу повинна формуватися в трьох основних напрямках:

1. Показники джерел формування капіталу.

2. Показники функціонуючого капіталу.

3. Показники результатів функціонування капіталу.

До числа найважливіших показників, що характеризують джерела формування капіталу, насамперед відносяться: величина, структура і вартість усіх джерел капіталу й окремих його складових.

Функціонуючий капітал визначається показниками іншого порядку: об'ємними показниками активів; структурою і ціною активів підприємства. Крім того, показники функціонуючого капіталу повинні включати об'ємні показники поточних активів і структуру поточного капіталу.

Таблиця 2.6

Джерела формування капіталу.

Далі при проведенні аналізу функціонуючого капіталу визначаються показники складу, стану, структури і динаміки основного й оборотного капіталу підприємства.

До показників оборотного капіталу відносяться: величина, склад, структура і динаміка, оборотність, динаміка оборотності, фактори, що впливають на оборотність. До показників поточного капіталу підприємства необхідно віднести: показник адекватності капіталу, рентабельності чистих активів, співвідношення статутного капіталу і поточного капіталу, частка чистих активів у власних джерелах капіталу.

До показників ефективності використання капіталу відносяться: прибуток, результат у виді поточного капіталу, прибутковість, рентабельність, капіталоємкість, використання амортизаційних відрахувань, зміна показників фінансового стану.

Показники використання основного капіталу.

Основний капітал є головною складовою сукупного капіталу і потребує у сучасних умовах вирішення проблеми формування оптимальних структурних пропорцій, що забезпечують життєздатність підприємства. Ріст обсягів основного капіталу носив переважно екстенсивний характер. Останні роки відбувалося безперервне нарощування обсягів основних виробничих фондів, в разі чого їх обсяг виріс у 1,7 рази. При цьому в промисловості темпи росту фізичного обсягу були вище, ніж в економіці в цілому. Сталось також стрімке зниження частки нового обладнання. У теперішній час рівень зносу активної частки основного капіталу складає близько 70 %. Середній термін служби устаткування у промисловості перевищує у 2,5 разів нормативний.

В останні роки виявилася інвестиційна та технологічна відсталість більшості промислових підприємств, згортання державних і власних вкладень у модернізацію основних виробничих фондів, освоєння нових виробів. На даний момент багато підприємств знаходяться в ситуації, коли капітальний ремонт не може врятувати положення, оскільки потрібні капіталовкладення в нове обладнання. Потрібно більш ефективно використовувати резерви, поширювати можливості технічного переоснащення та модернізації виробництва за рахунок внутрішніх джерел.

Джерела формування основного капіталу

Розв'язання цього завдання вимагає шляхом порівняльного аналізу вибрати метод формування основного капіталу, котрий був би прийнятним і найбільш ефективним. У межах цієї проблеми слід виявити можливі способи формування основонго капіталу. До них, зокрема, належать:

• перший — особисті заощадження (не лише у грошовій, а й у речовій, товарній формі);

• другий — позичкові кошти, тобто отримані в борг з певними зобов'язаннями (скажімо, сплата встановленого відсотка за рік).

2. Зарубіжний досвід державної фінансової підтримки розвитку малого бізнесу

З наукового погляду розвиток малого підприємництва розглядається як базовий процес, що має забезпечити реальні структурні зрушення, поглибити ринкові відносини, підвищити ефективність та соціальну орієнтованість виробництва.

Основні переваги, що визначають роль і місце малого підприємництва у структурі економіки України, полягають у можливості:

• реалізації суб'єктами підприємництва (юридичними та фізичними особами) своїх здібностей, власного майна, ініціативи, вільного ринкового вибору;

• підвищення рівня мотивації праці;

• швидкої окупності витрат та інвестицій;

• створення широких можливостей для швидкого й якомога повнішого насичення ринку товарами та послугами;

• збільшення кількості робочих місць;

• кращого використання потенціалу підприємств, місцевих ресурсів, фінансово-кредитної і технічної, зокрема зарубіжної, допомоги;

• гнучко та мобільно перебудовувати виробництво відповідно до вимог ринку, що змінюється, а також до завдань розвитку великих фінансово-промислових корпорацій, інноваційних і територіально-виробничих комплексів, у складі яких діють малі підприємства;

• розширення експортних можливостей України.

На державу покладено визначення загальних принципів, пріоритетних напрямків і методів державної підтримки малого підприємництва в Україні, встановлення порядку створення і діяльності органів державної влади щодо державної підтримки, розроблення і реалізацію державних програм розвитку та підтримки малого підприємництва, зокрема в тих випадках, коли вони фінансуються щонайменше на 50 % коштів державного бюджету і спеціалізованих позабюджетних фондів України, встановлення пільг для суб'єктів малого підприємництва щодо податків та інших платежів до державного бюджету і позабюджетних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть уживати додаткових заходів підтримки малого підприємництва.

Для організації керованого розвитку і підтримки малих форм господарювання важливого значення набувають їх класифікаційні ознаки, і, зокрема, розмір організацій за чисельністю працівників, вартістю основних фондів та ін.

Мале підприємництво — це будь-яка комерційна (господарська, виробнича, фінансово-кредитна, науково-дослідна, інноваційна, інвестиційна, інформаційна, торговельно-посередницька та ін.) діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів (малі підприємства — МП):

• у промисловості та будівництві — 100 осіб;

• на транспорті — 100 осіб;

• у сільському господарстві — 60 осіб;

• у науково-технічній сфері — 60 осіб;

• в оптовій торгівлі — 50 осіб;

• у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення — 50 осіб;

• в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності — 50 осіб. До суб'єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

На 2008 р. зареєстровано понад 150 тис. МП різних форм власності, у тому числі приватних — близько 50 тис, колективних — понад 96 тис, державних — понад 5 тис. Нові ринкові структури згідно із затвердженими статутами орієнтуються на здійснення 4—8, а деякі 14—15 видів діяльності, передусім на торговельну, посередницьку, виробництво товарів широкого вжитку.

Як наслідок, більшість МП займаються торговельно-посередницькою діяльністю, перепродажем товарів, вироблених державними підприємствами або куплених за кордоном, переводять кошти в тіньову економіку з метою уникнення сплати податків. За даними МВС України, чесно сплачують податки державі лише 10 % комерційних структур.

Для порівняння доцільно навести дані, що характеризують рівень розвитку малого підприємництва в зарубіжних країнах. У США, Німеччині, Франції, Італії, Японії, Угорщині, Чехії на МП припадає до 60—95 % загальної кількості підприємств, 40—60 % валового національного продукту, більше половини робочих місць. У розвинених країнах світу через МП часто набагато легше впроваджувати новітні технології у виробничо-промисловому комплексі, аерокосмічних дослідженнях, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

Успішно працюють МП у складі великих виробничо-промислових комплексів і фінансово-промислових груп, зокрема на основі франчайзингу. Швидко змінюючи пріоритети, малий бізнес вносить_істотні позитивні зміни до структури виробництва, розвиває нові наукові напрямки, створює власні робочі місця.

У розвинених країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлено сприятливі законодавчі умови, відповідне інсти-туціональне середовище.

Як показує досвід розвинених країн, малий бізнес там успішно розвивається тоді, коли він проводиться під патронатом держави: використовуються бюджетні кошти, політичні важелі, спроможні залучати кошти суб’єктів господарювання в малий бізнес.