100924 (Напрями стратегічного зростання підприємства)

Напрями стратегічного зростання підприємств

1.Зниження економічних ризиків

Економічний ризик - непередбачена суб'єктом господарської діяльності небезпека, яка спричиняє можливість втрат, загрожує реалізації поставленої мети і зумовлена передусім випадковим характером прийнятих ним рішень.

Основними видами економічних ризиків є матеріально-технічні, профільно-технологічні, постачальницько-збутові, виробничі, інвестиційні, кредитні, відсоткові, валютні, комерційні, політичні, економіко-правові, управлінські, маркетингові та ін.

Матеріально-технічний ризик - ризик, пов'язаний з недостатнім або низьким рівнем матеріально-технічної бази підприємства, яка може не забезпечити випуск високоякісної конкурентоспроможної продукції.

Профільно-технологічний ризик - ризик, зумовлений переходом основних традиційних постачальників до випуску іншої продукції, неможливістю закупівлі найважливіших комплектуючих виробів ні в межах країни, ні на світовому ринку (через відсутність валюти, а також відмови традиційних постачальників від укладання угод або неприйнятність умов цих угод).

Постачальницько-збутовий ризик - ризик, зумовлений постачанням неякісних матеріалів, комплектуючих виробів або зривом чи зміною умов укладених договорів і своєчасної поставки; несвоєчасним постачанням товарів споживачу, їх недостатньою якістю, несвоєчасним наданням післяпродажних послуг та ін.

Серед постачальницько-збутових ризиків важливими є ризики нереалізації виготовленої продукції (через зміну структури та скорочення потреби в даній продукції, заміну даного виду продукції товарами інших підприємств тощо), ризик несвоєчасного отримання оплати за реалізовану продукцію, ризик відмови покупців від отриманої продукції та ін.

Виробничий ризик - ризик, безпосередньо пов'язаний з процесом виробничої діяльності, зокрема з можливістю аварій, технічних неполадок тощо.

Інвестиційний ризик - ризик, зумовлений порушенням матеріально-речової структури інвестицій, несвоєчасною виплатою здійснених капіталовкладень, незбалансованістю прямих (забезпечують володіння контрольним пакетом акцій) і портфельних (такого володіння не забезпечують) інвестицій та ін.

Кредитний ризик - ризик, пов'язаний з небезпекою неповернення, часткового або несвоєчасного повернення кредитів.

Серед кредитних ризиків розрізняють коротко-, середньо - і довготермінові; незабезпечені (бланкові) і забезпечені; дрібні, середні й великі; за формами кредитів (банківські, комерційні та ін); за сферами використання (промисловість, придбання товарів і послуг, інвестиції та ін).

Відсотковий ризик - ризик, зумовлений непередбаченою зміною відсоткових ставок.

Валютний ризик - ризик, зумовлений непередбаченою зміною курсів іноземних валют, а також курсу національної валюти.

Політичний ризик - ризик, пов'язаний з революціями, переворотами (які змінюють природу економічної системи), війнами та ін.

Економіко-правовий ризик - ризик, зумовлений змінами в законодавстві (або його недосконалістю) щодо економічної діяльності, неправильним застосуванням державою чинного законодавства тощо.

Управлінський ризик - ризик, пов'язаний з нераціональним характером прийнятих менеджерами різних ланок (особливо вищої ланки - президентами, віце-президентами компаній) рішень.

Маркетинговий ризик - ризик, спричинений неточними прогнозуваннями обсягів досліджуваного ринку.

Деякі з названих видів ризиків можуть бути згруповані у певні типи. Наприклад, кредитний, відсотковий, інвестиційний можна об'єднати у фінансовий; матеріально-технічний, постачальницько-збутовий, виробничий, управлінський, маркетинговий - у підприємницький тип ризику.

Оскільки економічні ризики об'єктивно неминучі, то першою умовою управління ними є вміння їх передбачити і знизити до максимально можливого рівня. Для цього потрібно знати загальні та конкретні причини певного виду ризику, оцінити його ступінь, визначити обставини, за яких він виникає, з'ясувати альтернативні напрями діяльності підприємства, зіставити вигоду і ризик, притаманні кожному з них.

З'ясування причин та обставин економічних ризиків передбачає розмежування об'єктивних факторів, які не залежать від діяльності підприємців (наявність конкурентів, інфляції, якість чинного законодавства та ін), і суб'єктивних (рівень організації виробництва і праці, якість форм і систем заробітної плати тощо). Лише після цього можна обрати найоптимальніші напрями діяльності, а отже, раціонально контролювати ризик.

Управління економічними ризиками - діяльність підприємства, банку, установи чи організації, спрямована на подолання невизначеності альтернативного вибору, скорочення можливих втрат, зумовлених ризиком.

За ступенем ризику розрізняють: допустимий рівень, критичний і абсолютний (або катастрофічний).

Допустимий економічний ризик - загроза втрати більшої частини прибутку від певного виду діяльності підприємства або діяльності загалом.

Критичний економічний ризик - загроза втрати усього прибутку й усієї очікуваної виручки.

Абсолютний економічний ризик - загроза банкрутства підприємства і втрати всього майна.

Для визначення ступеня економічного ризику необхідно ретельно стежити за динамікою витрат і отримуваного прибутку, вивчати досвід підприємців і менеджерів з найактуальніших для підприємства проблем.

На основі зазначеного вище формується ризикова політика підприємства.

Ризикова політика - комплекс захисних заходів проти основних форм ризиків (передусім проти критичного та абсолютного).

Найважливішими з них є:

1) страхування ризику;

2) вивчення ринку;

3) вивчення клієнтів, зокрема перевірка їх платоспроможності;

4) поточний контроль;

5) використання застави;

6) диверсифікація ризику, тобто наявність кількох торговельних компаній (ринків збуту), або поділ загальної суми кредитів з боку банківських установ на кілька банків;

7) вивчення конкурентів;

8) ефективне стимулювання діяльності працівників, від яких найбільшою мірою залежить зниження ступеня ризиків.

Враховуючи неминучість економічних ризиків, підприємство, компанія повинні створювати спеціальні резерви для їх часткового покриття, здійснювати активний пошук додаткових джерел та інші заходи.

З метою зниження матеріально-технічних ризиків слід створювати спільні підприємства із зарубіжними фірмами, об'єднуватися з потужними і передовими вітчизняними компаніями, домагатися державної підтримки (у разі стабільного попиту на певний вид продукції), перетворюватись на філію великих вітчизняних підприємств та ін.

Для зниження, а відтак і унеможливлення профільно-технологічних ризиків необхідно:

1) здійснювати диверсифікацію виробництва шляхом розширення нових технологій і видів продукції;

2) проводити диверсифікацію постачання;

3) постійно збирати економічну інформацію про можливих постачальників, зокрема про освоєння нових техніки і технологій;

4) встановлювати некомерційні зв'язки із реальними та потенційними постачальниками, розширювати та підтримувати особисті контакти з ними;

5) купувати акції підприємств-постачальників;

6) створювати страхові резерви основних комплектуючих виробів.

З метою усунення постачальницько-збутових ризиків необхідно:

1) здійснювати диверсифікацію постачання;

2) розширювати склад постачальників;

3) створювати фінансові резерви;

4) залучати традиційних постачальників до діяльності підприємства або компанії шляхом укладання договорів участі в прибутках або придбанні частини акцій;

5) створювати страхові запаси найважливіших матеріалів;

6) заздалегідь планувати і розробляти способи функціонування підприємства в умовах пошуку альтернативних постачальників;

7) створювати регіональні системи страхування господарсько-комерційних операцій і розробляти ряд засобів перестрахування;

8) залучати банки, страхові компанії як гарант цих операцій;

9) розвивати заставні операції;

10) диверсифікувати виробництво;

11) активно використовувати всі види і форми маркетингу;

12) поліпшувати якість продукції;

13) розробляти довготермінову стратегію виробництва та маркетингових досліджень;

14) освоювати гнучкі технології виробництва, що допускають швидку переорієнтацію на випуск інших видів продукції;

15) прогнозувати динаміку цін та вдосконалювати цінову політику;

16) отримувати часткову або повну передоплату;

17) систематично інформувати громадськість про підприємства, що традиційно порушують умови договорів;

18) створювати і підтримувати системи контролю за виконанням договорів на рівні місцевих органів;

19) створювати системну базу даних про реальних і потенційних споживачів продукції, про продукцію, яка виробляється на цих підприємствах-споживачах, та її споживачів, а також про постачальників необхідних матеріалів і обладнання та ін.

З метою зниження виробничого ризику необхідно розробити стратегію техніко-технологічного розвитку і безпеки підприємства, постійно вдосконалювати технологічну базу, технологічну культуру та культуру праці, проводити науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, створювати венчурні підприємства та ін. Одним з найважливіших видів економічних ризиків є кредитні. Механізм зменшення або унеможливлення кредитних ризиків складається з двох послідовних процесів:

а) ретельний аналіз кредитних заявок та надання кредиту;

б) комплексний контроль за поточною діяльністю позичальника і своєчасне виявлення тих кредитів, які можуть бути несвоєчасно повернені.

Рівень кредитного ризику визначають мірою кредито - і платоспроможності підприємства.

Платоспроможність - здатність держави, юридичної або фізичної особи своєчасно і повністю виконувати свої платіжні зобов'язання перед іншими суб'єктами господарської діяльності.

Кредитоспроможність - своєчасність фізичних та юридичних осіб у розрахунках щодо раніше наданих кредитів, стабільність поточного фінансового стану, тенденції його зміни, здатність залучати різні джерела для мобілізації грошових ресурсів.

Основні вимоги до якості застави такі: стабільність ринкової ціни і відсутність різких її коливань, ліквідність (можливість швидкої реалізації на ринку), захист прав кредитора на володіння майном, швидка ідентифікація продукту (товару, послуги) і відсутність втрати ним споживчих властивостей.

Однією з форм забезпечення є поручительство, що передбачає укладання договору, при якому поручитель зобов'язується перед кредитором сплатити в разі необхідності заборгованість позичальника.

Видом кредитного забезпечення є також передання рухомого майна (вантажного автомобіля тощо), перепосилання вимог і рахунків, заставні права на нерухомість та ін. З метою зменшення кредитних ризиків у багатьох розвинутих країнах світу здійснюють такі заходи:

1) створюють окремі централізовані служби ризиків

або закріплюють їх за центральними банками. Так, у Франції центральний банк здійснює періодичну інвентаризацію великих, кредитів (що перевищують встановлені ліміти) й обсяги заборгованості тощо і розповсюджує її результати серед відповідних установ. У США такою діяльністю займається служба обміну кредитною інформацією;

2) формують банк даних про юридичних та фізичних осіб (своєрідну картотеку підприємств і підприємців) та надають їх кредитним установам;

3) створюють картотеку несплачених чеків, векселів та поширюють її серед банків, інших заінтересованих установ;

4) головне податкове управління веде картотеку банківських рахунків з метою виявлення рахунків тих осіб, які не мають права виставляти чеки та заборони здійснювати цю операцію до часу задоволення потреб усіх потерпілих (так, у Франції до Головного управління щороку надходить понад 50 млн відповідних запитів);

5) у масштабі країни ведуть картотеку загублених, вкрадених та інших недійсних чеків (загальна кількість таких чеків становила у Франції в 1993 р. понад 10 млн);

6) здійснюють загальнонаціональний облік неповернених кредитів, які надаються фізичним особам для непрофесійних цілей (наприклад, купівлі товарів у кредит);

7) створюють комплексну базу інформаційних економічних ресурсів щодо народного господарства загалом, окремих сфер та галузей, а також розробляють прогнози діяльності підприємств на різний період.

2. Підвищення якості продукції

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами, як:

потребами науково-технічного прогресу;

зміною споживчих запитів населення;

нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою заробітну плату більш високоякісний товар;

розвитком зовнішньої торгівлі.

У тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність.

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між ціною, якістю, обслуговуванням.

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості. Складовими елементами цього механізму є планування і прогнозування виробництва високоякісної продукції, стимулювання і контроль за виробництвом, стандартизація і сертифікація продукції.