У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.

Основними елементами тарифної системи оплати праці робітників є:

• тарифні сітки;

• тарифні ставки;

• тарифно-кваліфікаційні довідники;

• схеми посадових окладів.

Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності. В Україні застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД). За допомогою ЄТКД визначається складність різноманітних видів робіт, відповідний розряд робітника, що є підставою для встановлення розцінок на ту або іншу роботу при відрядній формі оплати праці. ЄКТД містить характеристики по кожному розряду даної професії характеристики, що даються у трьох розділах: характеристика робіт, професійні знання, приклади робіт.

Тарифна сітка служить для визначення співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації, що виконують роботи різної складності. Вона складається з певної кількості розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітника і складності роботи. У більшості галузей промисловості робітники і роботи тарифікуються по шести розрядах. Розряд робітника визначається шляхом складання ним іспитів по знанню техніки й економіки виробництва, виконанню робіт відповідного розряду. Тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робочих вище оплати праці робочого першого розряду.

Тарифна ставка - абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників за одиницю часу. Вона встановлюється урядом по кожній галузі окремо, як правило, для робітників, праця яких по складності відноситься до першого розряду. Ставка першого розряду визначається згідно з встановленим державою розміром мінімальної заробітної плати і визначає рівень заробітної плати некваліфікованого робітника. Тарифні ставки інших (наступних) розрядів розраховуються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оплата праці керівників і службовців здійснюється відповідно до посадових окладів. Розподіл працівників по посадах здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури (переліку) посад і Кваліфікаційного довідника посад керівників і службовців. У довіднику відображені кваліфікаційні характеристики по кожній посаді, які складаються з трьох розділів: посадові обов'язки, професійні знання, кваліфікаційні вимоги. Схема посадових окладів являє собою перелік посад на підприємствах відповідних галузей промисловості з вказівкою місячного посадового окладу або коефіцієнта. Для обліку рівня кваліфікації керівників і службовців у межах одної і тієї ж посади у схемі посадових окладів передбачаються його мінімальний і максимальний розмір - "вилка" окладів.

На деяких підприємствах стали застосовувати безтарифну систему оплати. При безтарифній системі заробітна плата окремого працівника є його часткою у загальному фонді оплати праці колективу. Вона залежить від кваліфікаційного рівня працівника, відпрацьованого часу і коефіцієнта, що враховує особистий внесок працівника в загальні результати роботи підрозділу.

Кваліфікаційний рівень визначається діленням заробітної плати окремих працівників на сформований на підприємстві мінімальний рівень оплати праці. На підприємстві, як правило, визначають декілька кваліфікаційних груп. При віднесенні робочого або фахівця до тієї або іншої кваліфікаційної групи приймається в увагу не тільки кваліфікаційний рівень, розрахований на основі заробітної плати, але і відповідність працівника професійним вимогам, а також конкретні посадові обов'язки. Виконання робіт більш високої кваліфікаційної групи може служити підставою для переводу конкретного працівника в цю групу і присвоєння йому відповідного кваліфікаційного рівня.

Важливим елементом безтарифної системи оплати праці виступає коефіцієнт урахування особистого внеску працівника в загальні результати. Цей коефіцієнт фіксує лише відхилення від нормального рівня роботи. Коефіцієнт трудового внеску визначається для всіх членів трудового колективу. Підрозділи підприємства самі визначають набір показників, що впливають на КТВ працівника. Кожний працівник повинен знати, за які досягнення або поліпшення в роботі і якою мірою значення цього коефіцієнта буде збільшене або знижене.

Кількість балів визначається множенням кваліфікаційного рівня, відпрацьованих людино-годин і коефіцієнта трудової участі. Оплата одного балу визначається діленням фонду оплати праці даного підрозділу на загальну суму балів усіх працівників. Фонд оплати праці кожного працівника дорівнює добутку оплати одного бала на кількість балів відповідного працівника.

Цей метод розрахунку фонду оплати праці простий, зрозумілий робочим, позитивно ними сприймається. Він припускає пряме ув'язування трудового внеску працівників з оплатою і просуванням по службовим східцям.

У цілому безтарифна система нагадує звичайну систему оплати праці, тільки при її застосуванні замість розряду по ЄТКД застосовуються заводські коефіцієнти, а урахування конкретних досягнень (недоглядів) робиться за допомогою заздалегідь розробленої бальної системи.

Найбільш ефективною формою регулювання заробітної плати осіб найманої праці є багаторівнева договірна (контрактна) система. Вона дозволяє з достатньою повнотою відобразити при визначенні умов оплати інтереси, як роботодавця, так і найманих робітників. Трудовий договір (контракт) складається в письмовій формі при найманні працівника. Перевага письмової форми полягає в тому, що всі умови контракту фіксуються в даному акті, обов'язковому для обох сторін, письмова форма підвищує гарантії сторін. Головною метою введення контрактної системи оплати праці є націлення працівників на досягнення високих кінцевих результатів праці, а також підвищення їхньої відповідальності.

Контракти можуть укладатися з керівниками, фахівцями, а також із робітниками. У контракті обговорюють режим і умови праці, права і обов'язки сторін, рівень оплати праці та інше (надання службового транспорту, додаткової відпустки, житлової площі та ін.).

Крім поточного преміювання за виконання визначених показників роботи, широко застосовується бонифікація - система преміювання організаторів просування товарів від виробника до споживача. Винагорода (бонус) може встановлюватися у виді фіксованої суми за відповідний обсяг реалізованого товару або у виді дивідендів або у виді суми різних товарів.

Умови виплати бонусу:

• виробникам - за якість товарів;

• постачальникам - за дотримання графіка постачання товарів;

• покупцям - за розміри партій придбаного товару;

• брокерам - за швидкий пошук споживачів та розширення мережі споживачів.

Вибір певної системи оплати праці на конкретному підприємстві здійснюється в залежності від цілого ряду причин, таких як специфіка підприємства, кваліфікація працівників, національні особливості і т.і.

3. Використана література.

1. Семернікова І.О. «Економіка підприємства», Херсон, 2006.

2. Шегда А.В. Економіка підприємства – навч. посіб. // Київ, «Знання-Прес», 2003.

14