98050 (Організація праці), страница 6

Для впровадження технічно-обгрунтованих норм по праці необхідно довести всі параметри робочого місця до проектних, передбачених при розрахунку даної норми по праці; навчити робітників раціональним методам праці; забезпечити точне дотримання запроектованих переглянутими нормами режимів роботи обладнання, виконання прийомів операції тими ж способами і в тій же послідовності, як це регламентується встановленими нормами. При впровадження ТОН слід проводити виробничий інструктаж для показу і ознайомлення з раціональними прийомами виконання роботи.

Норми і список міроприємств по їх впровадженню оголошують на зборах не пізніше, ніж за місяць до їх впровадження і вирішують на вихідному місці для вивчення. В випадку незгоди з якимось положенням робітники можуть внести свої зауваження. З протіканням місяця, якщо не надійшло ніяких зауважень, норми рахують введеними в дію.

Контроль за встановленням нових і переглядом діючих норм праці здійснюють шляхом перевірки наявності і правильності вказівок даних про норми праці технологічні процеси, відомості норм часу і розцінок, робочі наряди; стану виконання робіт графіка технологічної підготовки виробництва в частині розрахунку норм праці; аналізу звітних даних календарного плану.

Контроль роботи підприємств по встановленню нових і перегляду діючих норм праці на рівні ВПО і галузі проводять систематично на основі перевірки або при атестації робочих місць в частині нормування праці або одночасно з комплексною ревізією фінансово-господарською діяльністю підприємства.

3.3. Форми підготовки і підвищення кваліфікації

кадрів.

Неперервно зростаюча потреба в посиленні роботи по підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів викликана рядом причин, і в першу чергу ростом складності продукції, технології і організації виробництва, і, як наслідок, – встановлення нових норм праці.

Підготовка робочих кадрів для роботи на машинобудівних підприємствах проводиться в системі професійно-технічного навчання і безпосередньо на виробництві.

Професійно-технічні училища(ПТУ) готують робітників по найбільш складним професіям високого рівня кваліфікації, що вимагають більш тривалих термінів навчання – від 1 до 4 років. ПТУ спеціалізовані на випуску робітників визначеного профілю для певних галузей і навіть підприємств. Тому кожне із училищ закріплюється за одним або групою підприємств. Такий зв’язок дозволяє враховувати конкретні потреби виробництва, уточнювати навчальні плани, дисципліни. В ПТУ вивчають теоретичні дисципліни по даній професії, конструкцію і правила експлуатації обладнання, проводять лабораторні роботи в навчальних майстернях, виробляють професійні навички під час проходження виробничої практики на підприємстві. В середніх ПТУ учні поряд зі спеціальністю одержують загальну середню освіту. Переваги підготовки кадрів через ПТУ обумовлені тим, що викладачі володіють досвідом і методикою навчання, в ході навчання раціонально поєднують теоретичні і практичні заняття. Тому випускники ПТУ володіють високим культурно-технічним рівнем, як правило, швидше підвищують кваліфікацію.

Підготовка робітників на виробництві регламентується “Типовим положенням про професійне навчання робітників на виробництві”, затвердженого постановою Держкомпраці України, Держпрофосвіти України. Переліки професій і спеціальностей, за якими може проводитись підготовка робітників безпосередньо на виробництві, а також терміни навчання по ним визначаються Держпрофосвітою України за згодою з Держкомпраці України. Термін навчання встановлюється в залежності від складності підготовки, але не повинен перевищувати шість місяців. В такі терміни проводиться підготовка робітників по суміжних спеціальностям для тих, хто має необхідну загально-теоретичну підготовку і досвід роботи по суміжній або спорідненій спеціальності. Підготовка тривалістю більше півроку може здійснюватися тільки з дозволу Держпрофосвіти України.

Основними формами підготовки робітників на виробництві служать індивідуальне, групове і курсове навчання. Індивідуальне навчання найбільш широко поширене. Кожний, хто навчається, закріплюється за кваліфікованим робітником, майстром або іншим інструктором виробничого навчання або включається в робочу бригаду, в якій його навчає бригадир або висококваліфікований робітник. Навчання проводиться в реальних виробничих умовах, в яких в подальшому буде здійснюватись робота. Недолік цієї форми навчання заключається в тому, що робітник-інструктор, наставник одночасно виконують свою роботу і навчають учня. Групове навчання передбачає об’єднання в спеціальні групи учнів, які готуються досвідченими інструкторами за спеціальними навчальними планами і програмами.

Курсове навчання застосовують для освоєння складних спеціальностей. Курсове навчання відрізняється більшим об’ємом теоретичних знань, спеціальною навчально-виробничою базою.

Все більше значення в підготовці молодих робітників набуває рух наставництва. Наставники – це висококваліфіковані кадрові робітники, що передають учням свою майстерність.

Підвищення кваліфікації на виробництві здійснюється в наступних формах: навчання на виробничо-технічних курсах, навчання другим і сумісним професіям, підготовка на курсах цільового призначення, на курсах бригадирів, в школах по вивченню передових методів і прийомів праці, а також в вечірніх і заочних середніх і вищих спеціальних навчальних закладах, вечірніх (змінних) професійно-технічних училищах. Виробничо-технічні курси створюються для вдосконалення професійних знань і навиків робітників, для підготовки їх до присвоєння більш високого тарифного розряду. Система підвищення кваліфікації на виробничо-технічних курсах передбачає декілька ступенів, кожний ступінь є продовженням попереднього і базою для наступного підвищення кваліфікації. В той же час кожен ступінь являє собою закінчений цикл і має конкретні задачі. На курсах навчання другим професіям робітники розширюють свій виробничий профіль, що дозволяє поєднувати професії, вдосконалювати організацію праці, більш раціонально використовувати робочий час і обладнання.

Курси цільового призначення створюються для освоєння нового обладнання, технологічних процесів, засобів механізації і автоматизації, виробів, матеріалів, для підвищення якості продукції, для вивчення явищ напрямів і методів НОП, основ економіки виробництва. Курси бригадирів створюються для формування резерву бригадирів і підвищення рівня знань бригадирів в області організації праці, виробництва і управління, законодавства про працю, керівництва трудовим колективом і ін. Школи передових методів праці організовують для широкого поширення і впровадження раціональних прийомів і методів роботи передових робітників, для покращення якості і зниження собівартості продукції, економії сировини, матеріалів, палива і енергії. Такі школи – цехові, заводські або міжзаводські – призначаються, як правило, для робітників однієї спеціальності.

Інженерно-технічних працівників готують вищі і середні спеціальні навчальні заклади (інститути і технікуми); підвищення їх кваліфікації здійснюється в інститутах підвищення кваліфікації на факультетах організаторів виробництва вищих навчальних закладів і на курсах підвищення кваліфікації.

Система підвищення кваліфікації і підготовки кадрів не може бути ефективною без обліку аналізу і планування потреби підприємства в кадрах. Остання визначається багатьма факторами: науково-технічним прогресом і зміною в зв’язку з цим професійно-кваліфікованої структури робіт: співвідношення робочих місць і робітників; ступенем використання трудових ресурсів, текучості кадрів і ін.

Планування підготовки і підвищення кваліфікації кадрів здійснюється відділами технічного навчання підприємств на основі потреби в кадрах, яка визначена в річних планах економічного і соціального розвитку підприємства.

3.4. Дисципліна праці і її роль в організації трудових

процесів.

Дисципліна праці – це форма суспільного зв’язку людей в процесі праці з обов’язковим підкоренням його учасників певному порядку.

Рівень і динаміка дисципліни праці вимірюється на основі даних аналізу балансу робочого часу, фотограції і самофотографії робочого дня. Для цього визначають абсолютні витрати робочого часу по видах і причинах їх виникнення, а також відносний показник – інтегральний коефіцієнт використання робочого часу, котрий являє собою співвідношення середньої кількості годин одного спискового робітника (працюючого) в звітному і базовому періодах.

Невикористаний робочий час включає надпланові неявки з поважних причин (виконання державних обов’язків, невиходи через хворобу, відпустки для здачі екзаменів і ін.); цілоденні простої (в зв’язку з текучістю кадрів, невиходи на роботу з дозволу адміністрації, вимушені відпустки); прогули; внутрізмінні простої (через відсутність інструменту, електроенергії, заготовок, через аварії і поламки обладнання і ін.); внутрізмінні простої з вини робітника.

Витрати робочого часу відображають стан трудової дисципліни в частині дотримання робітниками правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, порушеннями дисципліни праці є недотримання технологічних вилог і обов’язків, які визначені тарифним кваліфікаційним довідником і організаційно-технічними документами (технологічними картами, правилами експлуатації і т.п.). Такі порушення дисципліни праці є причиною випуску бракованої продукції, порушень правил техніки безпеки і т.п. Для виробу найбільш раціональних шляхів підвищення ефективності в Паспорті виробничого об’єднання (підприємства) в розділі “Трудові ресурси і соціальний розвиток” наведені дані про витрати робочого часу і про понадурочні роботи.

Причини порушень трудової дисципліни обумовлюються проявленням складного комплексу соціально-економічних, організаційних, виховних факторів. Тому подальше посилення трудової дисципліни вимагає комплексного, системного підходу, що враховує розв’язання наступних задач: усунення умов виробництва, праці і побуту, які сприяють порушенням дисципліни; посилення виховної роботи в трудових колективах; підвищення ефективності заходів заохочення передовиків виробництва; розвиток заходів дисциплінарного і колективного впливу на порушників трудової дисципліни. Велике значення в закріпленні дисципліни має вдосконалення системи оплати і наукової організації праці.

З метою подальшого посилення трудової дисципліни необхідно впроваджувати передові форми організації і стимулювання праці, оплату по кінцевим результатам і з застосуванням коефіцієнта трудової участі, покращувати культурно-побутове обслуговування, охорону праці, скорочувати ручну і низько кваліфіковану працю. Керівники підприємств і профсоюзні організації мають право широко застосовувати практику встановлення додаткових пільг і переваг за рахунок заохочувальних фондів для передовиків і новаторів виробництва.

Посилення трудової дисципліни створює умови для вдосконалення організації праці, сприяє творчої ініціативи працюючих. Висока і свідома дисципліна праці відкриває необмежені можливості впровадження прогресивних трудових процесів (багатоверстатне обслуговування і поєднання професій, поточні методи роботи і ін.).

Особливе значення має дисципліна праці працівників функціональних підрозділів підприємства. Від якості матеріально-технічного забезпечення цехів, ділянок, робочих місць в великій мірі залежить ритм виробництва і праці, скорочення понадурочних робіт, раціональне використання фонду заробітної плати, стимулювання робітників до високопродуктивної праці. Своєчасне і якісне виконання спеціалістами допоміжних підрозділів підприємств (ремонтні, інструментальне господарство і ін.) прамих своїх функцій і обов’язків дозволяє широко впроваджувати в практику прогресивну планово-попереджувальну систему обслуговування робочих місць всім необхідним для найбільш ефективної роботи.

Тим самим забезпечується впровадження раціональних форм розділення і кооперації праці, значно повніше використовується сукупний фонд часу основних і допоміжних робітників, повніше використовуються матеріально-речові фонди підприємства.

Дотримання дисципліни праці працівниками технічних служб підприємств відкриває великі можливості для раціоналізації трудового процесу робітників, скорочення застосування ручної праці і покращення його виробничо-технічних умов.

Повне і якісне виконання технологами основних своїх функцій сприяє упорядкуванню технічного нормування, впровадженню технічно-обгрунтованих норм, дозволяє підвищити рівень спеціалізації трудового і виробничого процесів, забезпечуючи тим застосування робітниками передових прийомів і методів праці.

В кінцевому результаті, повне і ефективне використання всіма працюючими робочого часу, своєчасне і якісне виконання ними прямих службових і виробничих функцій сприяє неухильному росту продуктивності праці, покращенню інших техніко-економічних показників.

Розділ ІV. Планування робіт по вдосконаленню

організації і нормування праці.

Ефективність роботи по організації і нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники:

• Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;

• Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці;

• Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об’єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм;

• Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства;

• Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;

• Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.

Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п’ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці.

На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни.

В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість.

Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва.