97430 (Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення), страница 2

Причому ця боротьба за сфери впливу в культурі є настільки ж напруженою та гострою, якою була боротьба за території та ринки збуту в межах індустріальної культури. Як досить цинічно відзначив представник Віакома, корпорації, що часом виступають діловим партнером, розвертають боротьбу тоді, коли мова йде про «отримання доступу до 50-60-ти мільйонів глядачів і слухачів», У цей час, як відзначає президент корпорації ВСЖУ у США Г. Стінгєр, «кожний будинок стає бойовищем». До кінця 90-х років XX ст. сфери впливу на ринках культурної індустрії були поділені між шістьма найбільшими транснаціональними корпораціями, що визначають світову інформаційну політику: 801ЧУ, Тайм Уорнер, Уолт Дісней, Сиграм, Ньюс Корпорейшн, Віаком. Характерно, ідо всі вони є власниками голлівудських студій, що стали об'єктами глобального значення, сприймаючи їх як «майстерні ідей», які визначають політику, естетику та формат всіх інших рівнів культурної індустрії - супутникового та радіомовлення, кабельних мереж, звукозапису, видавничої діяльності. Ця боротьба глобального масштабу виступає як боротьба за право визначати й здійснювати власну культурну політику.

Шостою істотною тенденцією, що супроводжує формування монокультурного світу, є розпадання природних зв'язків у культурі та порушення механізмів ідентифікації. Це виражається в кризі і національної, і політичної, і релігійної, і культурної ідентичності, коли людина втрачає здатність зіставити свій образ світу з загальноприйнятим у рамках етносу, нації, держави, класу чи будь-якої іншої спільності. І як маргінал, стає легко керованою. Ці процеси є загальносвітовими, але особливо яскраво вони проявляють себе в Росії, що перебуває в умовах пошуку нової ідентичності та самовизначення в межах нових границь, нової ідеології, нового економіко-політичного проекту.

Руйнування національної й етнічної ідентичності приводить де формування нових ідентичностей, заснованих на інших принципах самоідентифікації. Так, якщо в 1960-ті роки М. Маклюен пророкував об'єднання людства за допомогою СМК в «глобальне село», практика показує, що сьогодні зростає кількість нових соціальних структур, що стають у ситуації тотальної дезінтеграції найбільш потужним об'єднуючим фактором. Прикладом подібних поселень є «село фаяк», досліджене шведськими авторами К.А. Нордстремом і Й. Риддерстрале. Це емоційне співтовариство нових інтелектуалів, засноване на єдності інтересів, життєвих позицій або професійних знань, тобто єдності біографії, що існує в мережевому просторі. Добровільно об'єднавшись, ці люди утворюють нові віртуальні поселення та відчувають спільність якщо не етнічну або іншу, то емоційну, засновану на єдності поглядів [4].

Якщо говорити про політико-культурну ідентичність, то в післявоєнний період (і до розпаду СРСР) у розвинених капіталістичних країнах вона характеризувалася ідеєю «вільного заходу», у країнах «другого світу» -- у термінах соціалізму, у країнах «третього світу» — у термінах «розвитку». Сформована в епоху холодної війни визначеність політико-культурної ідентичності була зруйнована. Сьогодні вона, як відзначає Н. Стивенсон, заміщується феноменом так званого «культурного Громадянства», заснованого на спільності споживання. І Громадянство, пише автор, виявляється меншою мірою пов'язаним нормальними правами й обов'язками і більшою екзотичних продуктів, голлівудських фільмів, популярної музики чи австралійських вин. «Виключення зі споживання цих продуктів означає виключення з громадянства в західному суспільстві» [3].

Що стосується релігійної ідентичності, то тут можна виділити дві тенденції. Як вважає Р. Селлерс, у рамках першої раціоналізація та технологізація світу об'єднується зі зростанням релігійності. У посткомуністичних державах буде підсилюватися боротьба між традиційними конфесіями та прийдешніми, у Китаї підсилиться боротьба з підпільною релігією, у США - між релігійним відродженням і рухом до постхристиянського суспільства, що пришли із Західної Європи. Друга тенденція - це явище релігійного синкретизму, прагнення відвідувати більш ніж одну церкву (так, у Північній Америці це 9% американців). Відгукуючись на ці потреби, багато церковних громад використовують у своїх обрядах синтез традицій індійських племен, буддистської терпимості до всіх форм життя, католицької віри в ангелів, прихильності мормонів ідеї загальної родини, ритуалів лютеранської церкви. Найбільш яскравим прикладом подібного синкретизму, як уважає автор, є рух прихильників Нового Століття [3].

Сьомою тенденцією, що супроводжує уніфікацію культури, є істотна трансформація національної специфіки мислення під впливом уніфікованого англомовного. Сьогодні поширення англійської мови стає умовою поширення універсального способу життя. Англійською мовою користуються сьогодні як засобом спілкування близько 1,5 млрд. людей, англійською у всесвітній комп'ютерній мережі зберігається більше 90% всієї інформації, більшість комп'ютерних програм і інструкцій до них написано англійською, англійська стає мовою світових технічних і наукових періодичних видань, мовою електроніки, медицини та космічних технологій. Сьогодні, як відзначає 3. Гідденс, ми всі хоча й живемо локально, але говоримо глобальною мовою. Тим часом мова - це потужне суспільне знаряддя, що формує через зберігання та трансляцію культури, традицій і суспільної самосвідомості даного мовного колективу етноси і нації. Кожна культура має власний вербальний арсенал, де розуміння відбувається, у першу чергу, на рівні інтонації й усього комплексу виразних засобів. Саме ж слово функціонує найбільш оптимально тільки в певному мовному контексті, що розкриває всі відтінки його значень, і виступає як історично обумовлене, де за кожним з них виступає весь спосіб єдиного народу з його ціннісними пріоритетами, його національним характером, традиціями, звичаями, мім та баченням світу [10].

І один тенденція розвитку культури в глобальному світі - це науково-технічного прогресу, вищим втіленням якого і нош ери електронно-мережевих комунікацій, з процесом розвитку соціальності. Це проявляється в «відставанні фактору від розвитку інформаційних технологій». Причиною тут стає, насамперед, розходження в рівнях володіння Інформацією» ч основним принципом нерівності є нерівність І це, безумовно, негативний процес. Але саме німині) (і інформація сьогодні стають вищими цінностями й аж ніяк не як інструменти розуміння істини, а як Інструменти реалізації всіх потреб. Сьогодні людина, що прилучається до знань, керується, у першу чергу, Інструментальною установкою на життєвий успіх. Так само, гру ментально, сприймається й моральність, що па етику соціально прийнятного поводження. Сьогодні можна констатувати величезний дисбаланс між активізмом і внутрішньою духовною порожнечею суспільства й «одномірної» людини.

Якщо розглядати глобалістику як міждисциплінарну галузь досліджень, де основним предметом вивчення є економічна, політична, інформаційна та соціокультурна цілісність іноді і на ти породжувані цими глобалізаційними процесами проблеми глобального масштабу, тоді необхідно визнати, що статус і повинні мати й ті проблеми, які пов'язані не тільки з порушенням природного функціонування сфери природи й сфери людини, але й з порушенням функціонування миру, створеного людиною, тобто світу культури.

Подібне розуміння пов'язане з тим, що такі традиції духовної культури, як цінності, змісти та значення, як картина світу, як символічного світу, не підкоряються прогресу та не піддаються уніфікації, генералізації та механічному сполученню, як помітили ще Якщо піке відбувається, можна говорити не про глобалізацію, скажімо, цінностей, а про заміну одних цінностей і відповідних їм культурних світів іншими, про поглинання однієї картини світу, однієї символічної системи іншою.

1. Глобалізація і глобалістика: передумови виникнення та історичні аспекти розвитку

глобалізація глобалістика концепція суспільство

Пильної уваги заслуговує з недавнього часу у світовій і вітчизняній науки феномен глобалізації та предмет, який вивчає цей процес, - глобалістика. Це досить складний процес, що торкається всіх сфер людського буття й у деякі з них вносить корінні зміни.

Глобалістика як наука розглядає не тільки позитивні аспекти сучасних загальних процесів, але й розкриває тенденції, що загрожують катастрофічними наслідками людству. Виникнення глобалістики як нової області знання було пов'язане з кардинальними змінами, що охопили практично всі сфери життєдіяльності людства в 1990-ті роки XX в. Ці зміни є наслідком розпаду біполярної системи й тріумфального ходу цифрових технологій, помножених на лібералізацію світової торгівлі. У результаті виникла інша, відмінна від усього існуючого колись картина миру, що зажадала від дослідників нових підходів до її сприйняття й адекватного наукового пояснення. Наукове співтовариство заговорило про глобалізацію як про процес трансформації традиційних міждержавних і соціальних відносин на новій технологічній і ідеологічній основі.

Спочатку глобалізацію сприймали лише як сукупність проблем, що стоять перед людством, головним чином породжених бездумним використанням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища. Основоположниками теоретичних розробок в сфері глобалістики як науки про глобалізацію стали американські вчені Джей Форрестор і Денис Медуоз [2]. Ними були розроблені прогностичні моделі розвитку світу, що пророкували людству неминучу катастрофу вже в найближчому майбутньому. Ці прогнози хоча й грунтувалися на досить хибкій методологічній і технічній базі, проте викликали заклопотаність світового наукового співтовариства й інтерес до проблеми з боку широкої громадськості. Дотепер низка вітчизняних дослідників сприймає глобалістику як науку про взаємодію людства й природного середовиша, ідо у даний момент перебуває на грані екологічної катастрофи. У цьому визначенні на перший план висуваються соціоприродні процеси, які визначають філософію глобалістики. Ця філософія виходить із ідеї цілісності та єдності планети і живих істот, що її населяють, відповідно, у рамках цього підходу найважливішим завданням є вироблення якихось універсальних принципів людського буття, які дозволять уникнути екологічної катастрофи. У принципі, подібне трактування глобалістики має право на існування, але у такому випадку значно звужується предметне поле цієї нової науки, збіднюється її методологія й губиться універсальний підхід до вивчення проблем сучасного снігу, які не обмежуються винятково соціоприродними процесами.

Необхідно звернути увагу, що поняття «глобалістика» і «і юбалізація» відрізняються одне від одного. Глобалістика - це наукова дисципліна (науковий напрямок), а глобалізація - це найважливіша категорія цієї науки. Остання - це і об'єктивний процес, і результат, і інструмент проведення активної зовнішньої та внутрішньої політики транснаціональних компаній, міждержавних об'єднань, міжнародних неурядових організацій.

Як наука глобалістика повинна осмислювати світові процеси, пов'язані з прагненням «глобальної людини» (А. А. Зинов'єв) до цілісності, єдності, з прихованим бажанням зберегти життя на землі чи, у крайньому разі, пом'якшити так звані глобальні проблеми: демографічну, міжнародного тероризму, екологічну, поширення наркотиків і ін.

Ллє деякі аспекти глобалізації практично не розроблені. Мова йде про те, що багато великих зрушень і проблем в людській історії для свого вирішення чи управління ними вимагали осмислення не тільки на рівні еліт, але й на рівні масової свідомості. Однак є всі підстави вважати, що відносно глобалізації масова свідомість перебуває у формі невідання, незнання та нерозуміння суті процесів, які відбуваються. Глобальні проблеми демографічного, екологічного, економічного, ресурсного та іншого характеру не можуть знайти потрібного рішення без мас людей, що розуміють і усвідомлюють ці процеси.

Таким чином, одна з проблем світу, що глобалізується, полягає в необхідності формування нової світооглядної парадигми, що відповідає сучасному етапу розвитку людства.

Глобалізація має двоїсту природу, що проявляється «як сукупність процесів і з'єднуючих, і поділяюче людство, динамік конвергуючихся і дивергуючихся, що несуть відбиток універсальності та специфічності властивостей учасників цього процесу».

М. Чешков, один з фахівців в галузі глобалістики, спростовує думку про те, що глобалізація несе переважно позитивні зрушення, у тому числі в «третьому світі». «...Глобалізація, - пише він, - з одного боку, стимулює висхідний розвиток, а з іншого боку, заохочує зворотний рух (у різних його видах), а також рухи тупикові, інверсійні, що позбавляють розвиток його історично вироблених форм і відкидають його до архетипового стану» [3].