97377 (Фінанси світу в глобалізаційних процесах)

Фінанси світу в глобалізаційних процесах

Кредити з низькими відсотковими ставками збільшують рентабельність американських інвестицій, навіть тих, що за межами США. Найчастіше це інноваційні інвестиції (проекти). Через високі відсотки рентабельності від іноземних інвестицій, у тому числі в Китаї й інших країнах Південної Азії, баланс прибутку в структурі поточних рахунків фактично був позитивним протягом багатьох років, незважаючи на те, що поточний платіжний баланс був негативним. Насправді жителі Азії мають робочі місця й прибуток, азійські інвестори володіють надійними складовими інвестиційних портфелів, а американці отримують більш високий прибуток від інноваційних інвестицій і мають більш високі витрати. В Азії не з'явився такий гравець на ринку, як «Франція де Голля», який міг би підірвати баланс нової Бреттонвудської угоди про післявоєнну валютну систему, обмінюючи долар США, що слабшає, на інші валюти, які можуть грати роль іноземних резервів. Це було б фактично стимулом, оскільки пониження курсу долара США, яке супроводжує підвищення обмінного курсу або євро, або швейцарського франка, сильно знизило б вартість резервів, які існували в усіх країнах в доларах США.

Згідно з цим сценарієм, баланс може поступово відновитися через збільшення внутрішнього попиту в Азії і тенденції до споживання з боку китайців.

На жаль, цей оптимістичний сценарій здається менш реалістичним, зважаючи на напружені стосунки, які з'явилися в усьому світі. Для того, щоб цей сценарій здійснився, повинні відбутися принаймні два процеси.

Перший процес розширює й збільшує вільний ринок, необмежений потік товарів та капіталу, розвиток послуг (також інтернет-послуг) і супроводжуюче зростання взаємної довіри партнерів внаслідок розвитку й збільшення кількості закладів ринкової економіки.

Другий процес - це поступова й безперервна демократизація авторитарних режимів й одночасне розповсюдження «західних цінностей», оскільки держави стають все більш багатими. Фактично вільний ринок і ліберальна економіка пройшли серйозні випробування, і невідомо, наскільки вдало вони подолали ці труднощі. Протекціоністські тенденції, мабуть, повторно з'явилися в сучасному світі. Це виявляється в наступному:

• стійке або, можливо, зростаюче значення двосторонніх угод з економічних і фінансових питань, зокрема з постачальниками сировини;

• тенденція до вступу у володіння факторами виробництва корпорацій, які залучені до діяльності міжнародного масштабу і користуються в таких спрямуваннях широкою підтримкою своїх урядів;

• суворе застосування патентних привілеїв, що зміцнить монополію лідерів науково-технічного прогресу;

• накопичення величезних запасів іноземних валют, які дозволяють країнам маневрувати на міжнародному фінансовому ринку і т. д.

Чи володіє країна лініями передачі ресурсів, монополією на нову продукцію, або активами в іноземних валютах - ці чинники визначають потужність країни, її політичне положення й перевагу на переговорах. У таких умовах гроші й ціна більше не мають бути основними аргументами, поступаючись іншим чинникам, таким, як політичні привілеї, гарантії взаємних постачань, торгові привілеї і т.д. Міжнародні економічні відносини уподібнюються умовам олігополії, а не ідеальної конкуренції, на яку очікують оптимістичні прихильники глобалізації. Потужність країни забезпечується ресурсами, якими вона володіє, і ця потужність ускладнює ситуацію для тих країн, у яких немає таких ресурсів або чия частка в контролі над ними недостатня. Єдиний шлях, який залишився у країн, що не мають доступу до дефіцитних чинників виробництва - це формування коаліцій, вступ до груп (конфедерацій) і міцна наддержавна співпраця.

Для країни також небезпечно зберігати національну валюту тієї" країні, яка дозволяє вільний рух капіталу. Це особливо важливо для країн, які мають валютні ринки, середні за розміром, оскільки вони не здатні досягти статусу одного з основних міжнародних гравців, але мають ринок достатньо великий, для того щоб стати ареною ініціатив міжнародних спекулятивних фондів і атак спекулянтів. Польща - саме така країна, отже, це розумний постулат, щоб зміцнити її економічні стосунки з Європейським Союзом (вступом до Економічного Валютного Союзу), тобто залучення Польщі до Єврозони. Пільги від наявності єдиної валюти як в короткотерміновій, так і в довготерміновій перспективі добре відомі; тут досить підкреслити проблему безпеки.

Деякі соціальні кола й багато політичних діячів, які цінують важливість вступу до Економічного Валютного Союзу, можуть бути збентежені не стільки витратами на тривале досягнення критеріїв конвергенції, скільки іншими погрозами, такими, як ризик появи «асиметричних шоків», які важко подолати країні без валютного суверенітету або потенціалу, який є супутнім вступу до цього Союзу, для подолання інфляції на вартість як товарів і споживчих послуг, так і матеріальних і фінансових активів. Ці погрози, на нашу думку, нереальні й не перешкоджатимуть вступу до Єврозони.

Асиметричні шоки. Несприятливі явища, що мають форму порушення балансу попиту й пропозиції, згідно з теоретиками старої школи оптимальної валютної зони, можуть тільки торкнутися окремих країн, які належать Спільноті. Якщо країна проводить незалежну валютну політику, такі шоки було б легше послабити. Крім того, політика обмінного курсу могла б полегшити здолання наслідків шоків. Брак таких можливостей призводить до важкої адаптації країни в речовинній сфері. Ризик виникнення асиметричного шоку стосується Польщі в незначній мірі, тому що наша країна була міцно пов'язана з економіками країн Єврозони. Польща -- не країна, яка має тільки нетривкі стосунки (торговий обмін і співпраця) з країнами, що формують ядро Економічного Валютного Союзу, як це було у випадку з Португалією й Грецією, які спочатку мали відносно невелику користь від вступу до Єврозони й, разом з тим, постраждали від деяких проявів шоку. Більша частина польського експорту призначена лише для країн, які сформували вищезгадане ядро, - Германії, Франції, Італії, Голландії, Бельгії й Австрії. Крім того, більша частина нашого експорту, яка не надходить у країни Економічного Валютного Союзу, йде в інші країни, так само міцно пов'язані з Єврозоною, як і Польща. Це Чеська республіка, Угорщина, Словаччина, Швеція й Балтійські країни. Тому дезінтеграція циклу ділової активності Польщі і саме цих країн малоймовірна.

Проблема реальної (нецінової) адаптації у випадку виникнення шоку стосовно Польщі не здається більш безнадійною, ні стосовно країн Єврозони. Мається на увазі, перш за все, фіксована зарплатня й умови найму. У більшості країн Європейського Союзу (за деякими винятками) робоча сила не дуже мобільна, так само як і в Польщі.

Ризик інфляції активів. Доступ до валютного ринку Економічного Валютного Союзу і скорочення відсоткових ставок несе загрозу надмірного зростання відсотка по кредиту як для польських підприємств, так і для родин. Кредитний бум повинен викликати або консолідувати економічне стимулювання чи навіть хороший діловий клімат, але в той же час він може призвести до зростання цін на землю, на ділянки для забудови й нерухомість, зокрема квартири. Це може також впливати на підвищення цін за акції і викликати зріст ділової активності на фондовій біржі. Проте загроза, яка була втілена в життя відносно Португалії та Іспанії, не обов'язково повинна відбутися в Польщі, принаймні як безпосередній наслідок вступу до Економічного Валютного Союзу. Існує можливість уникнути цього, оскільки, по-перше, інфляція в Польщі оцінюється як найнижча в країнах Європейського союзу і, здається, її низький рівень зміцнився назавжди. Незважаючи на деякі факти форсованого підвищення цін наприкінці 2007 року, інфляційний тиск легко контролювати. Крім того, так звана «основна інфляція» все ще залишається вельми низькою. По-друге, Польща вже впоралася з "інфляцією активів" в 2006 і 2007 роках. Скорочення відсоткових ставок і величезне надходження капіталу привели до здешевлення кредиту, до розвитку іпотечного кредиту і зростання заборгованості родин. Крім того, спостерігалося значне зростання інвестицій, здійснюваних підприємствами. Унаслідок підвищення попиту ціни на нерухомість, зокрема квартири, значно збільшилися. Таким чином, бум капіталовкладень у підприємства й будівництво житла наприкінці 2007 року втрачає свою силу природним способом.

Більш того, немає підстав для повторного скорочення витрат і використання кредиту, які можуть виникнути внаслідок можливого вступу до Економічного Валютного Союзу. Ми сподіваємося на те, що інфляція активів вже була перед самим вступом до Економічного Валютного Союзу.

Страх перед зростанням цін і вартості життя внаслідок вступу до Економічного Валютного Союзу - це нездатність подолати деякі побоювання, пов'язані з цим вступом. Сильний польський злотий і сильний євро, так само, як і результати дії правила єдиної ціни, повинні ефективно протидіяти інфляції товарів, що підлягають обміну, тобто інфляція з'являється зовні. Немає ніяких підстав як для вітчизняних, так і для іноземних компаній, які продають свої товари за євро замість польського злотого, намагатися продати їх дорожче. Це, дійсно, просто: вони не монополісти, і на конкурентному ринку, у повному розумінні цього слова, вони не знайшли б попиту, поки номінальний дохід покупців відповідно не збільшився б. Бюджетні обмеження покупців будуть ще одним чинником, контролюючим можливе зростання цін. Врешті-решт, сам факт вступу до Економічного Валютного Союзу не приведе до збільшення доходів. Те незначне підвищення цін, яке може відбутися в результаті їх округлення, виникне як неістотне, одноразове явище. Замість цього економічний ефект від пропозиції на ринку, який підвищився в результаті розширення конкуренції, буде тривалим. Темпи інфляції могли б зрости тільки внаслідок додаткового, більш значного зростання попиту, викликаного швидким зростанням доходів або вищезазначеною інфляцією активів.

Проте ситуація відрізняється від проблеми товарів, що не підлягають обміну, тобто товарів, які виробляються для місцевих ринків, і великої частини послуг (таких, як пекарні, бойні, майстерні теслярів і т.д.).

В цьому випадку, за загальним визнанням, збільшення цін дійсно має бути очікуваним, як це було до теперішнього часу, оскільки це випливає зі зростання витрат. Яка причина такого збільшення витрат? Головна і фактично єдина причина - це зростання платежів за ресурси в секторі народного господарства: зокрема, підвищення заробітної плати, орендної плати або плати за орендний договір і пенсійні надбавки. Підвищення заробітної плати в секторі товарів, які не підлягають обміну, є наслідком тенденції вирівнювання доходів, отриманих в обох секторах. Очевидно, в секторі товарів, що підлягають обміну, збільшення доходу є наслідком збільшення продуктивності праці. У секторі товарів, які не підлягають обміну, навпаки, таке зростання продуктивності праці зазвичай більш повільне, ніж: збільшення заробітної плати. Таким чином, витрати і ціни підвищуються.

Отже, збільшення цін - це непрямий наслідок зростання заробітної плати, тому воно не здатне загрожувати реальному доходу. Буде тільки зростання вартості життя внаслідок рівняння заробітної плати як результат конкуренції працедавців, які наймають робітників. Проте в економіці заробітні плати стримуються тими, хто працює в секторі товарів, що підлягають обміну, де продуктивність праці зростала у минулому і зростатиме швидше, ніж у секторі виробництва товарів, які не підлягають обміну. З іншого боку, якщо заробітна плата в секторі товарів, які підлягають обміну, збільшилася протягом тривалого періоду більш швидкими темпами, ніж продуктивність праці протягом цього ж часу, тоді ми дійсно відчуємо реальний інфляційний імпульс, але причиною того буде практика виплати компенсації на підприємствах, а не вступ до Економічного Валютного Союзу. Підвищення цін в секторі товарів, які не підлягають обміну, не викликатиме зниження конкурентоспроможності економіки відносно інших країн - членів ОС. оскільки товари в тому секторі виробляються на місцевих ринках і знаходять своїх покупців, головним чином, в межах країни. Цей сектор складається з основних житлових послуг: муніципальні послуги, транспорт, житло і т.д. Врешті-решт це стосується майже половини всіх товарів і послуг, які споживаються в умовах міжнародної конкурентоспроможності, а також тільки іноземців, які мешкають у Польщі. Здається, в той же час було б важко спокусити іноземців низьким прожитковим мінімумом, якщо їм довелося б отримувати номінальний доход на рівень нижче, ніж в рідній країні. Так само важко привернути увагу туристів тільки низькими цінами, а не якістю послуг.

Навіть якщо не буде ніякого послаблення дисципліни заробітної плати, валютна політика Центрального банку так або інакше зіткнеться з серйозною проблемою. Тобто існує наступне правило: якщо країна, яка економічно менш розвинена за її передових партнерів, досягає вищих темпів зростання порівняно з продуктивністю праці, в цьому випадку відбудеться підвищення курсу її валюти. Це може відбутися внаслідок зростання номінальної вартості чи більш високої інфляції у порівнянні з успішними партнерами. Якщо Польща відновить режим фіксованого валютного курсу на шляху вступу до Економічного

Валютного Союзу, тобто якщо вона приєднається до ЕКЛ1 (механізму регулювання валютного курсу) і підвищить обмінний курс польського злотого відносно євро, у такому разі основна проблема полягатиме в тому, щоб ефективно протидіяти інфляції: підтримувати її на рівні, який узгоджується з Маастрихтськими критеріями, уникаючи будь-якого істотного падіння темпів економічного зростання.