97008 (Інноваційна діяльність та економічна ефективність підприємств Центральної та Східної Європи), страница 2

Відповідно за останнє десятиліття питома третього ту склала 58%, четвертий ТУ -38%; п'ятий лише 45. За фінансуванням науково-технічних розробок близько 70% становить 4-й, і лише 23% - 5 ТУ. За інноваційними витратами 60% становить 4 ТУ і 305 - 3 ТУ, а 5 ТУ в інноваційних витратах складає лише 8,6% [3, c. 117-118].

Організація промислового розвитку при ООН при оцінці технологічного розвитку країн враховує структурний елемент промислового виробництва, зокрема частку середньо- та високотехнологічної продукції у доданій вартості обробної промисловості, а також у експорті. За розрахунками дослідників цієї організації для більше , ніж 100 країн коефіцієнт кореляції між доданою вартістю в переробній промисловості та часткою середньо- та високотехнологічної продукції складає 0,671, а з часткою цієї продукції в експорті 0,631, що свідчить про те , що більше 65% зміни доданої вартості пояснюється часткою високотехнологічної продукції.[4, p. 148-150]

Стосовно України частка середньо- та високотехнологічної продукції у доданій вартості переробної промисловості складала у 1990 році 45,3% , а в 2002 році 47,9%, а в експорті у 2002 році ця частка склала 47,2%., для Угорщини цей показник по виробництву складав 52,9% , а по експорту-73,7%, для Польщі ці показники майже ідентичні з українськими.

На основі цих показників UNIDO розрахувала показник промислово-технологічної просунотості (Industrial-cum-technological advance ITA index), який складається з індикаторів промислової та технологічної просунотості. Для України цей IT A склав 0,260 , а складові відповідно 0,546 та 0,475, для Росії ITA склав 0,166, Польщі - 0,236 , Угорщини - 0,396, Німеччини - 0,407, що свідчить , що Україна експортує продукцію середнього технологічного рівня.[4, p. 160-161]. За даними Світового Банку експорт високотехнологічної продукції в загальному промисловому експорті мав значну амплітуду коливань від 5% у 2000 році до 7% у 2003 році та зменшився до 3% у 2006 році, в абсолютному виразі 926 млн. доларів США у 2006 році. [10] Однією з причин таких низьких показників можна вважати розподіл дослідників за секторами економіки в Україні. Так, в підприємницькому секторі зосереджено тільки 37,4% всіх дослідників, коли в США - 80,5%, в Японії - 67,9%. В Україні більше 38% дослідників працює в державному секторі. Таким чином прикладні технологічні розробки не мають ні відповідного кадрового потенціалу, ні фінансування [1, c. 128].

На нашу думку, основний акцент на технологічний розвиток потрібно перенести на підприємницький сектор, де відбувається безпосередня реалізація та впровадження технологічних розробок.

Далі ми зупинимось на більш детальному аналізі інноваційної діяльності підприємств в країнах з перехідною економікою за результатами дослідження BEEPS 2005 Європейського банку розвитку та реконструкції [7].

В таблиці № 3 показано, що українські підприємства значно відстають від країн - нових членів ЄС у фінансуванні досліджень і розробок, майже у п'ять разів, як не дивно ми відстаємо і від Білорусі та Росії. Науково-технічний прогрес реалізується безпосередньо на виробництві, а виробництво повинно задовольняти нові потреби населення.

Дане дослідження проводиться на основі результатів проведеного ЄБРР опитування з метою визначення бізнес середовища та організації діяльності підприємств в 28-ми країнах Центральної та Східної Європи включаючи деякі постсоціалістичні держави. Завданнями даного дослідження є визначення факторів впливу на здійснення технологічних та організаційних змін на підприємствах, а також виявити чи насправді технологічні та організаційні зміни впливають на ефективність діяльності підприємств. Ефективність діяльності в даній роботі вимірюється як зростання продажів підприємства, зростання експорту та капіталу. В дослідженні використовуються дані опитування проведеного ЄБРР за 2005 рік в якому було залучено близько 9500 підприємств.

Для наочності та порівняння середовища в якому підприємства працюють та ефективності організації їхньої діяльності поділимо підприємства на дві групи: ті, що здійснили за три останні роки певні технологічні зміни і принаймні деякі перетворення в організаційній структурі, їх назвемо інноваційно-активні підприємства, та ті, котрі не здійснювали ніяких змін, або такі зміни мали одноразовий характер, визначимо як інноваційно-пасивні підприємства.

Діяльність підприємств, які активно впроваджують зміни зосереджена більшою мірою у виробничій сфері, саме в цій сфері здійснюють підприємства новатори 49% усієї своєї діяльності. Також схильні до інновацій ті фірми, які займаються гірничодобувною справою. Інноваційно-пасивні підприємства більшою мірою зосереджують свою діяльність в таких напрямках як роздрібна торгівля, нерухомість, транспортування, готельний бізнес та інші, зокрема це сфера послуг.

Таблиця 4 пропонує порівняти конкурентне середовище підприємств новаторів та інноваційно-пасивних компаній як на місцевому так і на національному рівнях. Дані показники засвідчують те, що підприємства новатори мають менше конкурентів на національному (в середньому 25) і на місцевому ринку (в середньому 15), порівняно з іншими підприємствами (серед, значення 35, 18). Тобто інновації запроваджують в більшій мірі ті компанії, які мають менше конкурентів на ринку.

Варто звернути особливу увагу на такі основні показники діяльності компанії як продажі, експорт, основний капітал та матеріальні затрат. Порівнюючи підприємства які беруть активну участь у впровадженні змін з тими, участь яких є пасивною слід зазначити на велику відмінність, адже у перших продажі за останні три роки в середньому зросли на 27%, порівняно з 6% на інших підприємствах, так як і збільшився на 12% експорт ( інша група в середньому розширила свій експорт на 1%), зріс і основний капітал на 24% в порівнянні з 8%. Слід зазначити також, що на підприємствах які пасивно відносяться до технологічних чи організаційних змін середній рівень зростання затрат перевищував середній рівень зростання продаж на відміну від підприємств новаторів, де середнє значення зростання продаж (25%) на три відсотки перевищує середній ріст затрат (22%). Такі результати дають право припустити, що існує неабиякий вплив з боку технологічних і організаційних змін на ефективність діяльності підприємства і цей вплив позитивний (див табл.. 5). Адже підприємства інноваційно-активні демонструють набагато вищі показники ефективності своєї діяльності, в даному випадку це такі як зростання продаж, експорту, основного капіталу.

Важливими показниками інноваційної активності підприємств також є затрати підприємств на придбання нового обладнання чи устаткування, на наукові дослідження і розробки та на рекламу (див. табл. 6). Звичайно такі показники на підприємствах новаторах значно вищі ніж у іншої групи підприємств. Інноваційно-активні фірми в середньому витрачають на нове обладнання 170000 американських доларів, на наукові дослідження і розвиток компанії - 60000 доларів, і на рекламу - 72 000 доларів, в той час як інша група підприємств в середньому витрачає на нове обладнання 41000 доларів США, і 12000, 26000 доларів відповідно на нові дослідження і розвиток компанії та рекламу. Варто звернути увагу на те , що інноваційно-активні фірми інвестували у свою компанію приблизно 61% свого прибутку за 2004 рік порівняно з іншою групою підприємств, які інвестували всього 41% прибутку.

Якщо порівнювати склад персоналу компаній та освітній рівень працівників, то важко вказати на суттєві розбіжності. Можна відмітити, що на підприємствах новаторах персонал сформований так, що більше професійних робітників, менше менеджерів, кваліфікованих працівників, робітників зайнятих не у виробничій сфері, порівняно з іншими підприємствами, проте, ця різниця не суттєва. Варто зазначити, що на підприємствах, які активно впроваджують зміни вища частка працівників з вищою освітою. Що свідчить про те, що впровадження інновацій на підприємствах значною мірою залежить від рівня освіти та від рівня кваліфікованості працівників компанії.

Послідовники Й. Шумпетера вважають , що впроваджувати успішно та ефективно впроваджувати інновації можуть великі компанії, які є монополістами чи олігополіями на ринку. Сучасні теорії твердять, що основним центром інноваційної діяльності є малий і середній бізнес. Наше дослідження свідчить можна сказати, що серед інноваційно-пасивних фірм більша частка малих організацій . Великі і середні підприємства в більшості активно займаються інноваційною діяльністю.

Порівняно більшою серед інноваційно-активних підприємств є частка компаній, яка належить до спільних підприємств з іноземними партнерами (4,61%), серед інноваційно-пасивних фірм частка таких підприємств складає всього 1,92%. Найбільше серед інноваційно-пасивних тих підприємств, які були приватні з моменту їх створення. Менший відсоток всіх інших форм створення порівняно із підприємствами новаторами

Отже, можна зробити висновок, що інноваційно-активне підприємство більшою мірою здійснює свою діяльність у виробничій сфері, характеризується високою інтенсивністю затрат на наукові дослідження та розробки, а також на придбання нового обладнання та устаткування, характерним є швидкі темпи зростанням продажів, експорту, основного капіталу, більша частка персоналу з вищою освітою та професійними навичками. А також здійснюють інноваційну діяльність переважно середні та великі компанії приватної форми власності.

Загалом в країнах з перехідною економікою значний науковий потенціал працював на військово-промисловий сектор, був повністю відірваний від життєвих потреб людини, тому він закономірно деградував, а в кращому випадку трансформувався у вузівську науку, яку необхідно фінансувати в значних об'ємах , а не по залишковому принципу, необхідно створювати наукові центри при університетах, а підприємницькому секторі необхідно залучати венчурний капітал, створювати бізнес-інкубатори для розробки технологічно-інтенсивних продуктів, і звичайно стимулювати дослідників матеріально, щоб їхні знання розглядались як людський капітал.

Список використаної літератури

1. Бублик С. Перспективи та пріоритети розвитку дослідницького потенціалу вітчизняної науки // Україна: За стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки-2006. Монографія/ред. О.С.Власюка. - К.: НІСД,2006.- С.125-138

2. Покришка Д.С.Конкурентоспроможність економіки України: стан та перспективи зміцнення// Україна в 2007 році. Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку. Монографія / за заг. Ред. Рубана Ю.Г..- К.:НІСД,2007. -С.242-251

3. Федулова Л.І Інноваційна економіка. - К.: Либідь, 2006.-480с.

4. UNIDO Industrial Development Report 2005

5. The Ukraine Competitiveness Report 2008.- World Economic Forum,2008

6. World Investment Report 2005 Transnational Corporations and the Internationalization of R&D. - United Nations, New York and Geneva, 2005

7. BEEPS 2005 .- www.ebrd.org.

8. Державний комітет статистики України.- www.ukrstat.gov.ua

9. World Education Report: 1995.- United Nations Economic and Social Council.: Oxford, 1995

10. World Development Indicators.- http://ddp-ext.worldbank.org/ext/DDPQQ/

11. 11 .Solow,Robert A Conribution to the Theory of Economic Growth// Quarterly Journal of Economics 70, 1956, p.65-94; Solow,Robert Technical Change and Aggregate Production Function//Review of Economics and Statistics 39, 1957, p.312-320

12. Romer Paul Increasing Returns and Long-Run Growth// Journal of Political Economy 94, 1986,p.1002-1038