96989 (Глобалізація як основа транснаціоналізації економіки)

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин і бізнесу

Самостійна робота

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

« Глобалізація як основа транснационалізациі економіки »

Виконала:

студентка 202 групи ФМЕВ

Григор`ян Гаяне

Перевірила: Пасічник О.С.

Київ 2010

Зміст

1. Вступ

2. Процес глобалізації

3. Транснаціоналізація

4. Україна в процесі транснаціоналізації світової економіки

5. Висновок

6. Досвід та проблеми діяльності ТНК в економіці України

1. Вступ

Сучасний етап світового розвитку характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя країн світу. У широкий вжиток увійшов термін глобалізація як характеристика формування єдиного планетарного суспільства. Триває взаємне зближення різних країн і народів, проникнення інформаційних технологій, політична трансформація і інтеграція на регіональному і світовому рівнях.

Зростання ролі зовнішніх факторів у економіці, створення єдиного світового ринку без національних бар'єрів і забезпечення однакових правил гри для всіх учасників, - ось основний перелік економічного аспекту глобалізації.

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами транснаціоналізації в інтересах виживання людства.

2. Процес глобалізації

Глобалізація - це новий етап світового розвитку суспільства на всіх його рівнях. В економічній сфері вона являє собою взаємозалежність різних секторів світової економіки. В перспективі глобалізація веде до подолання наднаціональних кордонів і формування єдиної всесвітньої ринкової економіки, що і обумовлює актуальність даної теми.

Всі глобалізаційні процеси несуть об'єктивний характер та виникають за результатами економічних та одночасно соціальних змін, визваних радикальними перетвореннями в технологічній, виробничій та інформаційній сфері. Мета глобалізації - рух до більш відкритого та інтегрованого світу.

Процес глобалізації складається з трьох взаємозв'язаних компонентів - нового міжнародного розподілу праці, міжнародного виробництва і політичних відносин. Основою сучасного світового господарства є світовий ринок, який зародився ще у XVI столітті у період Великих географічних відкриттів.

На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці. Проте лише в останні кілька десятиріч є підстави стверджувати , що процеси глобалізації набули ознак цілісності і незворотності.

Цьому також сприяє розвиток відповідної інфраструктури, НТР, новітніх форм руху товарів і капіталу. В той же час, міжгалузевий поділ праці (обмін товарів АПК на промислові), який панував впродовж кількох століть, заміняється і доповнюється внутрішньогалузевим. Все більше значення набуває обмін товарів на послуги, який перевищив 50% обсягу світової торгівлі.

Щодо міжнародного виробництва, то воно почало формуватися у 70 - 80-тих роках ХХ століття під впливом енергетичної кризи. Старі індустріальні галузі, які потребували багато ресурсів, почали вивозитися в країни, що розвиваються. НТР дозволила технологічно роз'єднати окремі виробничі процеси в просторі. Сучасне міжнародне виробництво ведеться як на іноземних підприємствах, розміщених в зарубіжних країнах, так і на основі підрядів, переданих місцевим підприємствам.

Глобалізація є незворотнім процесом поглиблення зв'язків між різними країнами світу, їх інтеграції на економічному, політичному, культурному, технологічному та інших рівнях. Сучасна модель глобалізації ґрунтується в цілому на неоліберальній доктрині, яка почала панувати у міжнародних економічних відносинах з кінця 1970-х - початку 1980-х років.

Приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації.

3. Транснаціоналізація

Серед процесів, які відбуваються у світовій економіці, спостерігаємо наростання економічної транснаціоналізації виробництва, послуг, капіталу, трансферу технологій, лібералізації міжнародної кредитно-фінансової сфери, підвищення ролі міжнародних економічних організацій. Тобто, під транснаціоналізацією розуміють нові явища, якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці, а саме: ріст числа й активності транснаціональних корпорацій (ТНК). Процес транснаціонализації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію, що поглиблюється , господарського життя , науки, техніки, виробництва , різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн . Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаціональними виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи . Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.

Процес економічної транснаціоналізації супроводжується гострими теоретичними дискусіями стосовно функцій національних держав, змісту їх економічної діяльності . Як правило, присутні дуалізм і суперечливість висновків, що випливають із аналізу економік розвинутих та країн, що розвиваються . Пояснити це можна тим, що держави - не однорідна маса, а носії неоднакових економічних і політичних потенціалів, корекцію яких здійснюють також мінливі геоекономічна та геополітична ситуації у світі. Крім того, транснаціоналізація не є процесом, що рівномірно охоплює всі держави.

Отже, в умовах транснаціоналізації частина функцій економічної діяльності національної держави або відмирає, або трансформується. У наддержавні органи передаються функції по координації різностороннього співробітництва. З традиційних економічних функцій залишаються необхідність забезпечення зовнішньоекономічної стійкості й ефективності; нормативно-правове регулювання, стимулювання структурних перетворень, науково-технічного прогресу, інноваційних змін; розвиток охорони здоров'я, освіти, культури; регулювання блоку соціальних проблем тощо. Однак набір цих функцій у розвинутих і країнах,що розвиваються і можливості їхнього використання різні.

4. Україна в процесі транснаціоналізації світової економіки

Транснаціоналізація світової економки пов’язана з діяльністю транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони виступають головним суб’єктом цього процесу. В основі їх діяльності прагматична мета отримання прибутку, збереження власної ключової компетенції і на цій основі конкурентних переваг. Характерною особливістю поєднання цих складових є вирішення питань придбання транснаціональними корпораціями власності в приймаючих країнах шляхом вкладення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). При цьому вітчизняні підприємства втрачають статус національних. Отже, транснаціоналізація означає посилення ступеня міжнародності національної економіки через втрату відповідної частини національних підприємств і перехід їх до складу міжнародної економічної спільноти.

Чи кожна держава згодна прийняти такі умови входження до світової економічної спільноти? Згодна, мабуть, кожна, але здатна не кожна. Та й згоди, власне,ніхто не питає. В ринкових умовах на заміну згоді приходить той же прагматичний розрахунок в інтересах сторін угоди. Між тим, аналіз географічного розподілу ПІІ свідчить, що левова їх частина надходить до високорозвинутих країн. Втрата національної належності їхніх підприємств при цьому не стає перешкодою процесу транснаціоналізації.

Ще однією важливою особливістю процесу транснаціоналізації є створення світового виробництва, в якому беруть участь структурні підрозділи ТНК. Саме через організацію світового виробництва відбувається використання передового виробничого досвіду і технологій для подальшого розвитку виробництва приймаючих країн, створюється підґрунтя для підвищення кваліфікації кадрів і на цій основі здійснюється зростання рівня освіти, ряд інших позитивних наслідків використання передового зарубіжного досвіду. Таким чином відбувається використання результатів участі країни в процесі транснаціоналізації для вирішення завдань свого розвитку, отримання позитивних та нівелювання негативних наслідків залучення ПІІ.

Ступінь залучення тієї чи іншої країни в процес транснаціоналізації визначається активністю участі зарубіжних ТНК в економічній діяльності приймаючих країн та участю місцевих ТНК в світовій економічній діяльності.

Наша країна поки що не посіла належне місце в процесі транс націоналізації світової економіки. І це зрозуміло. Адже років незалежності занадто мало для становлення досконалих ринкових умов функціонування економіки, що до цього часу не знала нічого іншого ніж директивний розвиток, а звідси і незначний обсяг прямих іноземних інвестицій. Як відомо, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну на 01.01.2008 р., становив 29489,4 млн. дол. США, що склало 636,5 дол. США на одного мешканця України. Але за 2 роки після вступу до СОТ( Україна увійшла 16 травня 2008 року) це число збільшилося. І на 1 липня 2010 року становило 40,7 млрд. дол. США, що склало 872,1 дол. США на одного мешканця країни.

Національні ТНК зараз тільки проходять стадію формування. До таких компаній зараз можна віднести корпорацію «Систем Капітал Менеджмент», «Індустріальний Союз Донбасу», державний «Нафтогаз» України, виробника автомобілів «Укравто», виробника продуктів харчування «Рошен», лідерів вітчизняного ринку алкоголю («Союз Віктан» та ін.).

Разом з тим, для формування вітчизняних ТНК існує ряд стримуючих цей процес об’єктивних чинників:

- труднощі входження на закордонні ринки через високий рівень конкуренції;

- недостатня фінансова могутність та здатність залучати кошти, як вітчизняних акціонерів через їх недостатню кількість (середній клас, який є на заході головним джерелом акціонерів, в Україні мізерний і складає за деякими оцінками 8–10% населення), так і зарубіжних акціонерів через труднощі проходження процедури ІРО на світових фондових біржах;

- нестача досвіду управління закордонними підрозділами через особливості функціонування закордонних ринків та відсутність підготовлених для цієї діяльності вітчизняних менеджерів;

- відсутність або невідповідність сучасним вимогам рівня ключових компетенцій, які можна було б запропонувати потенційним споживачам світового ринку;

- недосконалість функціонування вітчизняного ринку, недостатній рівень конкуренції та низький рівень вимог вітчизняних споживачів.