96793 (Макроекономічні критерії членства в Європейському Співтоваристві), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Макроекономічні критерії членства в Європейському Співтоваристві", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "международные отношения" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "международные отношения" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "96793"
Текст 2 страницы из документа "96793"
Незважаючи на певні проблеми інтеграційного процесу, валютна інтеграція відбувалася в Європі разом з іншими інтеграційними процесами, які в результаті призвели до появи першого в світі системного інтеграційного союзу – ЄС. ЕВС європейських країн є складовою частиною інституційної системи ЄС і об’єднує 13 держав Європи: Австрію, Бельгію, Німеччину, Грецію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Фінляндію, Францію та Словенію (з 1.01.2007), які живуть за новими правилами: вони не проводять самостійної грошово-кредитної політики (зараз вона знаходиться у компетенції єдиного ЄЦБ), але національні уряди зберегли автономію у проведенні фіскальної політики. Процес утворення ЕВС почався в повоєнні роки і продовжується по даний час.
Інтеграційні процеси в Європі були закріплені Маастрихтською угодою (1992), у якому були визначені умови переходу до ЕВС. Економічна частина Маастрихтської угоди присвячена головним чином переходу до єдиної європейської валюти. Зазначена Угода передбачала 3 етапи переходу до єдиної валюти.
На першому етапі (1992 рік) країни ратифікували угоду. У 1993 році в ЄС завершилося формування єдиного внутрішнього ринку, якому притаманна повна свобода пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили.
Другий етап (початок 1994 рік) – національним банкам країн- учасниць надавалася формальна незалежність на законодавчому рівні, за якою вони повинні були припинити напряму кредитувати національні казначейства. Відтоді центральним банкам заборонялося фінансувати дефіцит державного бюджету своїх урядів. На цій стадії був створений Європейський валютний інститут, покликаний виконувати дві функції: підготовку створення ЄЦБ і моніторинг країн на відповідність їх «критеріям конвергенції". Дані критерії були введені для визначення готовності країни до запровадження єдиної валюти. Проте, на момент підписання Угоди лише Люксембург, який не мав власної валюти, виконував всі Маастрихтські критерії [8].
З початком третього етапу (1 січня 1999 р.) створюється ЕВС. Валютні курси членів ЕВС фіксуються один до одного та встановлюються курси перерахунку національних валют у єдину європейську. Для емісії єдиних грошей і втілення в життя єдиної грошової політики був створений ЄЦБ, який спільно з національними центральними банками складає ЄСЦБ. З 1 січня 1999 р. ЄЦБ спільно з ЄСЦБ почав втілення у життя єдиної грошової політики. З цього ж дня курси національних валют були остаточно пов’язані один з одним і до обороту увійшла єдина грошова одиниця – євро. Монетарна політика переходить до сфери компетенції ЄСЦБ, яка складається з ЄЦБ та національних банків країн ЕВС [120], зокрема, компетенція з розробки і контролю монетарної політики перейшла до ЄСЦБ, а головні повноваження отримав ЄЦБ.
Виконання умов конвергенції є одним з протиріч, які існують в ЄС. Проте ЄС намагається вирішувати ці проблеми шляхом використання різного роду інструментів для рівноваги цього процесу. Зокрема, йдеться про дотації, субсидії та фінансування різного роду програм у якості економічних переваг, які є__ привабливими для нових членів, а також інші переваги, які надає членство в цій організації, наприклад, політичні, військові тощо.
У 2000 році показники зовнішньої торгівлі свідчили про значне зростання взаємозалежності країн ЄС, зокрема, експорт країн-членів ЄС у межах союзу становив у 2000 році 61,9%, в інші країни за межі ЄС експортувалося 38,1%, дві третини прямих іноземних інвестицій також йшло в економіку ЄС [6].
У час після створення ЕВС істотно посилилася роль державного регулювання у сфері інтеграції країн-членів ЄС (особливо після збільшення з 1 травня 2004 року числа членів до 25 держав). Дана тенденція обумовлена необхідністю дотримуватися оптимального співвідношення форм і методів регулювання інтеграційних процесів на національному, міждержавному та наднаціональному рівнях [5].
Окремо необхідно відмітити значну роль, яку має конституційний процес у ЄС. Незважаючи на те, що проект Європейської Конституції на даний час ще не ратифікований всіма країнами ЄС, він є відповідним програмним документом, за яким і на підставі якого будуть розвиватися інтеграційні процеси (у тому числі й у валютно-економічній сфері). Так, у проекті Європейської Конституції, з питань які відносяться до компетенції ЕВС, інститути ЄС наділені виключною компетенцією встановлювати правила конкуренції, які необхідні для функціонування внутрішнього ринку, і, крім того, приймати на наднаціональному рівні обов’язкові для всіх країн-членів рішення у сферах єдиної грошово-кредитної і валютної політики для країн зони євро, спільної зовнішньоторгової політики, функціонування митного союзу [5].
У проекті Конституції, для ефективної реалізації компетенції ЄС щодо регулювання питань функціонування ЕВС, окремо виділені положення, які стосуються повноважень спеціальних інститутів ЄС – ЄЦБ та Єврогрупи (включає міністрів-членів Європейської Ради країн, які входять у зону євро), особливостей механізму прийняття рішень, а також відповідальності країн, які входять у зону євро, по виконанню прийнятих на себе зобов’язань.
За зазначеним проектом держави-члени ЕВС зобов’язані зміцнювати, координувати і контролювати бюджетну дисципліну; визначати основні напрямки і контролювати економічну політику у своїх країнах, забезпечувати її сумісність з політикою ЄС [12]. Новизна проекту Конституції ЄС обумовлена також тим, що в ньому чітко систематизовані завдання, функції, напрямки діяльності і процедури прийняття рішень, які відносяться до компетенції органів ЄС і країн, що беруть участь у формуванні ЕВС, але не розповсюджуються на країни ЄС, які за різних причин та обставин не виконали умов, необхідних для вступу в зону євро.
Друга група країн виділена в категорію країн - членів з обмеженими правами. Ці країни не беруть участь у таких заходах, як визначення цілей і завдань ЄСЦБ, а також призначення членів виконавчого комітету ЄЦБ; емісія і керування єдиною валютою євро; підготовка угод та інших заходів по визначенню політики валютного курсу; дій по усуненню надмірного бюджетного дефіциту (більше 3% ВВП). Відповідно країни, які не входять у зону євро, позбавлені права голосу при вирішенні цих питань у Раді міністрів ЄС [9].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андерсен К. Управление валютой «неприсоединившейся» страны // Финансы & развитие. – 2006. – Т. 42. – № 1. – Стр. 4–7.
2. Богомолов О.Т. Анатомия глобальной экономики: учебное пособие / О.Т. Богомолов. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2003. – 216 с.
3. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – 2-е вид., переробл. І доп. – К.: Знання, 2006. – 494 с. – (Вища освіта XXI століття).
4. Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн центрально-східної Європи // Банківська справа. – 2005. – № 3. – С. 62 – 69.
5. Бутук О.І. Валютно-фінансові відносини: Навч. посібн. – К.: Знання, 2006. – 349 с. – (Вища освіта XXI століття).
6. Вступ України до Світової організації торгівлі та розширення Європейського співтовариства – наслідки для банківської системи. – К.: Центр наукових досліджень НБУ, 2003. – 61 с.
7. Гайдуцький П.І. Інвестиційний клімат в Україні. / Кер. авт. кол. П.І.Гайдуцький. – К.: Нора-друк, 2002. – 246 с.
8. Голуб Н.В., Клімкін П.А. Україна та міжнародні організації: Інформаційно-довідкове видання. – К.: Кондор, 2003. – 212 с.
9. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу: Навч. посібник. – К.: КІС, 2004. – 260 с.
10. Губський Б.В. Євроатлантична інтеграція України. – К.: Логос, 2003. – 328 с.