96681 (Україна в системі сучасних міжнародних відносин та світовому геополітичному просторі), страница 3

Згодом розвиток подій зумовив зміну поглядів американських політиків, стосунки між обома країнами стали більш діловими, однак ознаки політичного та економічного тиску на нашу країну помітній досі. Це особливо проявилось в ході іракської війни та під час відправки туди українських миротворців.

На сучасному етапі обидві держави свої завдання вбачають у розширені контактів на всіх рівнях, забезпечені реалізації існуючих домовленостей на найвищому рівні; залученні України до загальноєвропейської інтеграції, інших напрямів партнерства, визначених українсько-американською міжурядовою комісією. Особливий інтерес обидві держави вбачають у об’єднані спільних дипломатичних та інших зусиль з метою нейтралізувати виникнення нових осередків міждержавних та національно-етнічних конфліктів.

Активно розвивають відносини з Україною Канада, Франція, ФРН, інші країни «великої сімки». Розширилась співпраця з Китаєм, Італією, країнами Прибалтики, Азії, Африки та Латинської Америки.

Таким чином, підсумовуючи розглянуті проблеми, можна зробити висновок, що за роки незалежності української держави зроблено чимало щодо становлення і вдосконалення зовнішньополітичної діяльності, набуто певного досвіту, чимало зроблено для встановлення позитивного іміджу України.

1. В той же час при формуванні і здійсненні основних напрямів зовнішньої політики України, особливо на першому її етапі, вона носила невизначений характер: не то просхідний, не то прозахідний. Вона не була по-справжньому українською. Внаслідок цього чимало втрачено у відносинах як з країнами ближнього зарубіжжя, так і з Заходом.

За таких умов найвірогіднішим варіантом зовнішньополітичної стратегії України є її балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразійському й західному просторі.

Вихідними засадами зовнішньої політики мають бути національні інтереси України, до яких належать: гарантування суверенітету, державної незалежності, самостійності; підтримання територіальної цілісності й непорушності кордонів; досягнення надійної безпеки в усіх її вимірах: воєнно-політичному, економічному, гуманітарному тощо; подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення; створення правової демократичної держави, яка б інтегрувалася у європейську і світову спільноти.

Мова йде про забезпечення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантій прав людини, національних меншин і націй; налагодження нормальних добросусідських відносин з країнами близького й далекого зарубіжжя, дотримання правил міжнародного співіснування, проведення політики миру і співробітництва, активну участь у боротьбі за реалізацію вселюдських інтересів.

2. Народ України має право очікувати від всіх владних структур країни, і в першу чергу від Міністерства закордонних справ, більш оперативної і адекватної реакції на події світового і регіонального значення, глибокого і всебічного аналізу складових цих подій, прогнозування можливих наслідків. Ефективність зовнішньополітичної діяльності має вимірюватися не тільки політичними дивідендами, але й практичною економічною віддачею, що характерно для більшості цивілізованих країн світу. Слід відмовитися від практики, коли Міністерство закордонних справ замість проведення узгодженої зовнішньої політики, свою діяльність зводить до пошуку підтримки тій чи іншій стороні політичного протистояння.

3. Недостатньою є роз’яснювальна робота відповідних державних органів, науковців, засобів масової інформації громадських організацій, щодо проголошення України без’ядерною, позаблоковою, нейтральною державою, її стосунків із Співдружністю Незалежних Держав, Європейським Союзом та НАТО, що викликає неоднозначний підхід до цих проблем широкого українського загалу.

4. Сьогодні окремі сусідні держави, особливо на недержавному рівні, заявляють про територіальні претензії до України. Тому необхідно більш активно і цілеспрямовано, спираючись на історичні аспекти цього питання, вести роз’яснювальну роботу серед громадян країни і за її межами щодо сутності цієї проблеми та можливі шляхи її розв’язання.

5. Україна першою з країн СНД взяла на себе зобов’язання поважати права національних меншин, створювати для них необхідні умови щодо їх участі в управлінні державою, збереженню національних традицій, мови, культури, що без сумніву зіграло вирішальну роль у досягненні миру і спокою в державі. Однак нами не було вжито адекватних заходів по захисту інтересів українців за межами країни.

6. Демонструючи велику зацікавленість у західній діаспорі, в той же час було випущено з поля зору проблеми і можливості східної діаспорти, яка є досить великочисельною. Адже на території держав – колишніх республік СРСР за переписом 1989 року проживали 6 мільйонів 767 тис. українців, в т.ч. в Російській Федерації – 4 мільйони 363 тисячі, Казахстані – понад 896 тисяч, Молдові – 600 тисяч, Білорусі – 291 тисяча. Ця проблема, безперечно, вимагає корекції з боку владних структур держави.

7. Слід особливо наголосити, що у своїй переважній більшості цивілізований світ поки що не готовий до того, щоб Україна найближчим часом стала могутньою політичною і економічною державою. Не поспішає він і з наданням обіцяної допомоги. А тому нам варто робити все необхідне, щоб домогтися цього шляхом політичної стабілізації та економічного зростання своїми власними силами.

Лише в разі успішного розв’язання внутрішніх проблем, проведення активної і конструктивної зовнішньої політики Україна зможе розраховувати на рівноправне членство у світовому співтоваристві, стати потужною регіональною державою та відігравати важливу геостратегічну роль у новому світовому порядку.