96310 (Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні)

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра економічної теорії

Реферат з дисципліни

"Міжнародна економіка"

на тему

"Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні"

Рівне - 2008

Зміст

Вступ

1. Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі

2. Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі: особливості та тенденції сучасного розвитку

3. Протекціонізм та його вплив на виробництво і добробут

4. Додаткові аргументи проти протекціонізму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На мою думку тема даного реферату: "Політика протекціонізму в сучасному світі та Україні", на сьогоднішній день є дуже актуальною, оскільки протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів зовнішньої торгівельної політики. Іншими словами, протекціонізм - це економічна політика держави, направлена на захист і підтримку національної економіки. Така політика здійснюється за допомогою митних і податкових бар’єрів, які захищають внутрішній ринок від ввозу іноземних товарів, знижують їхню конкурентоспроможність порівняно з товарами національного виробництва. Отже дана тема є актуальною, оскільки протекціонізм розглядає зовнішню торгівлю, а зовнішня торгівля є засобом розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності ресурсів, збільшення обсягів виробництва, отже - і піднесення добробуту держави. Дослідження, проведене Світовим банком, засвідчило наявність тісного зв’язку між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.

Об’єктом даної роботи стала найрухоміша частина світового господарства - світовий ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктами світового господарства, які пов’язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Докладно розглянута міжнародна торгівля та місце України на світовому ринку товарів та послуг.

Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між учасниками міжнародних економічних відносин як результат їх діяльності у сфері операцій, направлених на обіг товарів та послуг, що здійснюються з участю іноземного елемента.

Метою написання даного реферату, є аналіз об'єктивних світогосподарських процесів і місця в них України, а також досвіду розвинутих держав у подоланні труднощів економічного розвитку, розгляд основних торговельних партнерів України та зміни основних напрямків зовнішньої торгівлі.

Завдання даної роботи полягає у дослідженні політики протекціонізму в сучасному світі та Україні, розкритті поняття протекціонізму та світового ринку, а також визначення взаємозв’язку між даними поняттями. В ході написання роботи потрібно буде встановити хронологію етапів розвитку міжнародної торгівлі та вплив протекціонізму на виробництво і добробут.

Міжнародна торгівля вважається однією з перших форм міжнародних економічних відносин. Її зародження сягає у глибину сторіч, про що свідчать різноманітні археологічні знахідки та письмена. Більш-менш сталого розвитку зовнішньоторговельні зв’язки починають набувати ще у стародавніх цивілізаціях. Після ж промислових революцій XVI - XVIII століть з появою великої машинної індустрії зовнішня торгівля досягає значних масштабів і набуває характеру стійких міжнародних торгово-грошових відносин. Вона стає основною і найбільш динамічною формою міжнародних економічних відносин.

Міжнародна торгівля (world trade, international trade, world commerce) - процес купівлі та продажу, який здійснюється між продавцями, покупцями та посередниками в різних країнах. Це сфера міжнародних торгово-грошових відносин, яка охоплює сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, тобто складається з їх експорту та імпорту товарів (матеріальних цінностей) та послуг.

Поряд із поняттям міжнародної торгівлі існує термін зовнішня торгівля - це торгівля між країнами, яка складається з вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг, тобто, це торгівля будь-якої країни з іншими країнами.

Міжнародна торгівля є основною формою сучасних міжнародних економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що сьогодні вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки і техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти потреби населення [1].

Отже, розглянемо детальніше особливості політики протекціонізму в сучасно світі та Україні.

1. Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі

1. Етап початковий (з 18 до першої половини 19 сторіччя)

2. Друга половина 19 сторіччя до початку першої світової війни (1914р)

3. Період між двома світовими війнами (1914-1939рр)

4. Післявоєнний період (50-60-і рр.)

5. Сучасний період (з початку 70-х років)

Кожний етап характеризується джерелами розвитку, особливостями, які відображали рівень інтернаціоналізації виробництва та роль міжнародної торгівлі у розвитку національних економік, пріоритетними методами регулювання.

Для першого етапу характерний вплив промислової революції, в тому числі у розвитку транспорту та зв’язку. Окрім цього, в процесах спостерігались такі тенденції, як домінування вивозу товарів, випередження темпів росту світового товарообігу у порівнянні з ростом промислового виробництва, лідерство Англії. У регулюванні пріоритетність політики протекціонізму.

У другому етапі основним джерелом зовнішнього середовища стали інтенсивно використовуватися продукти науково-технічного прогресу у виробництві товарів, розвиток транспортних шляхів та якісних характеристик транспортних засобів, поява монопольного виробництва.

Торгівельні процеси характеризуються вивозом капіталу, швидким ростом товарообігу, зміною у співвідношенні сил на світовому ринку, що пов’язано з поменшанням впливу Франції та Англії, концентрацією торгових зв’язків між розвинутими країнами. В регулюванні помітно посилились тенденції, пов’язані з переходом від захисного підходу до протекціонізму.

Третій етап, найбільш драматичний з-за наслідків першої світової війни, що проявилася у кризах 1920-1921 рр., 1929-1933 рр. Почали формуватися дві світові системи господарювання. У процесах спостерігалось глибоке порушення торгівельних зв’язків, коливання об’ємів товарообігів, переважання сировинної структури експорту та імпорту. Регулювання відзначилось з одного боку посиленням митного протекціонізму, а з іншого крахом міжнародної валютної системи та формування валютних блоків [2].

Четвертий етап, коли ми спостерігали розвал світової колоніальної системи, поява світових міжнародних організацій, посилення двох світових систем господарювання, стала ключовою у процесах зміни товарної структури експорту. Підвищення темпів росту світового товарообігу разом з послабленням позицій країн, що розвиваються, привело до посилення позицій Японії, ФРН, Канади та Італії разом з пониженням значення США, Англії та Франції у світовому експорті.

В регулюванні помітний перехід до політики лібералізації торгівельних зв’язків. На сучасному етапі до джерел повнішого середовища відносять посилення міжнародної конкуренції, укріплення існуючих та появлення нових інтеграційних угруповань, розпад світової соціалістичної системи господарювання. У процесах виявляється різке підвищення об’ємів торгівлі, зміна товарної структури експорту, активізація зустрічної торгівлі.

2. Протекціонізм і свобода зовнішньої торгівлі: особливості та тенденції сучасного розвитку

У класичному розумінні протекціонізм (від латинського protection - покровительство, захист) трактується як "державна політика, спрямована на заохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземної конкуренції, на розширення зовнішніх ринків". В історичному розрізі політика протекціонізму широко застосовувалася на етапі початкового нагромадження капіталу, оскільки сприяла прискореному розвитку промисловості та концентрації капіталів.

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, що можна визначити як курс дій урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

мито і митні податки (елементи митного тарифу - товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо) [5].

Щодо зазначених складових прийнято також говорити планування відповідної державної політики щодо експорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника - експортера тощо.

Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик. За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні, або фритредерські. Відповідно до цього в міжнародних торговельних економічних відносинах прийнято виокремлювати два типи зовнішньоторговельних політик - протекціоністську та ліберальну.

Першими теоретиками і практиками протекціонізму були меркантилісти (від італ. mercante - торговець, купець) У. Стаффорд, Т. Мен, А. Серра (Великобританія), Г. Скаруффі, А. Монкретьєн (Франція), які обґрунтовували необхідність активного втручання держави в зовнішню торгівлю та господарське життя з метою захисту вітчизняної промисловості, купців торговців від іноземної конкуренції та вимагали цього від своїх урядів. Система протекціонізму, яка передбачала високе мито, адміністративне обмеження імпорту та фінансову підтримку молодих галузей національної економіки, була характерна для розвинутих країн у XVI-XVIII ст. За політики протекціонізму сформувалась промисловість Великобританії, стабільні позиції на світовому ринку посіли індустрії Німеччини, США, Франції та деяких інших країн.

Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглянути в контексті його основних форм.

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рівнем (розміром) - мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно з початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави.

Крайнім проявом протекціонізму є автаркія (від гр. autarkeia - самовдоволення) - політика відособлення, країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням. Автаркія призводить до скорочення економічних зв'язків з іншими країнами, відмови від використання переваг міжнародного розподілу праці і формування замкнутої економіки. Політику автаркії важко здійснювати протягом тривалого часу внаслідок того, що відсутність зарубіжної конкуренції призводить до гальмування прогресивних структурних змін в економіці, науково-технічного прогресу, процесів підвищення якості та розширення асортименту продукції. Крім того, обов'язковою умовою автаркії є наявність на території країни різноманітних ресурсів, особливо палива та сировини, потенційна забезпеченість продовольством, а також підтримка населенням такої державної політики. У світовій практиці частіше зустрічається не повна, а часткова автаркія, тобто політика, спрямована на досягнення незалежності від зовнішніх поставок окремих товарів або послуг. Необхідність досягнення такої незалежності обґрунтовується, як правило, політичними і військовими аргументами. Незважаючи на те, що в чистому вигляді автаркія існувала тільки за натурального господарства в період докапіталістичних формацій, історичний досвід усіх країн показує, що обсяги і жорстокість заходів, регулюючих зовнішньоекономічну діяльність, перебувають у зворотній залежності від рівня і темпів соціально-економічного розвитку країн.

Монополія держави на зовнішню торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності являє собою виключне право держави здійснювати зовнішньоекономічні зв'язки через соціально вповноважені на це органи (єдиним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності є держава). Державна монополія зовнішньої торгівлі була введена в радянській Росії Декретом про націоналізацію зовнішньої торгівлі в 1918 p., а аналогічний принцип організації зовнішньоекономічних зв'язків - зафіксований у Конституції СРСР та конституціях інших соціалістичних країн. Такий рівень протекціонізму відповідав одночасно і вимогам централізованої системи управління народними господарствами соціалістичних країн, і їх політичним інтересам.

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. В таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупуванням), або колективним (за ознакою кількості суб'єктів протекціоністських заходів) чи просто протекціонізмом інтегральних угруповань. Уразі застосування інструментів проктеціонізму одним суб’єктом - державою - протекціонізм набуває форми державного, або національного.

За об'єктом захисту протекціонізм поділяється на селективний (захисний), наступальний (агресивний) і тотальний (суцільний).

Об'єктом захисту селективного протекціонізму є окремі (вибіркові) галузі національної економіки, що потребують захисту. До них традиційно в світовій економіці належать сільське господарство (існує навіть спеціальний термін - аграрний протекціонізм), сфера послуг, молоді галузі національної економіки.