96136 (Міжнародний договір)

ПВНЗ

"Європейський університет"

Кафедра документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності

Реферат

З дисципліни "Економіка та організація інформаційної діяльності"

на тему:

"Міжнародний договір"

Виконала:

Студентка V курсу

Групи 254

Нічик Тетяна

Київ 2010

Зміст

1. Особливості укладення міжнародних договорів

2. Ратифікація міжнародних договорів

3. Відповідальність сторін в міжнародному договорі

Список літератури

1. Особливості укладення міжнародних договорів

Сьогодні, коли більшість держав прагне до інтеграції у світове товарно-грошове співтовариство, врегульована зовнішньоекономічна діяльність і налагоджені міжнародні відносини мають велике значення для ефективного економічного розвитку. Основною формою зовнішньоекономічних відносин є зовнішньоекономічний договір (контракт). Порядок укладання й особливості зовнішньоекономічних договорів в Україні встановлено ст.ст. 377–389 ГК України, законами України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ, "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р. № 1906-IV, "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. № 2709-IV, "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності від 23 грудня 2008 р. № 351-IV, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, Указом Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 4 жовтня 1994 р. № 567/74 тощо.

Сутність та особливості зовнішньоекономічних договорів

Відповідно до п. 9 ст. 1 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" під зовнішньоекономічним договором розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Зовнішньоекономічний договір укладається виключно між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними контрагентами. Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакове право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності й інших ознак.

ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлена обов’язкова проста письмова форма договору (якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом). При цьому ст. 31 ЗУ "Про міжнародне приватне право" містить конкретніші вимоги до форми зовнішньоекономічного договору. Якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, то форма договору залежить від права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається за правом держави, у якій знаходиться майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – правом України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Відповідно до п. 5 ст. 382 ГПК України при недосягненні згоди сторін стосовно порядку визначення права, такий порядок встановлюється відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність. При цьому ст. 6 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність встановлює, що зовнішньоекономічний договір складається відповідно до цього закону й інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо й у виключній формі цим та іншими законами України.

Істотні умови, які мають бути передбачені в договорі

Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, визначені обов’язкові умови, які мають бути передбачені в договорі, якщо сторони такого договору не погодилися про інше щодо викладення умов договору й така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети й інших істотних умов.

До таких умов належать наступні пункти.

1. Назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення.

2. Преамбула, де вказується повне найменування сторін-учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір, найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (установчі документи тощо).

3. Предмет договору, що визначає, який товар (роботи, послуги) один із контрагентів зобов’язаний поставити (здійснити поставку) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, яка виконується.

4. Кількість і якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

5. Базові умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг), де вказується вид транспорту й базові умови поставки (відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів, які визначають обов’язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

6. Ціна й загальна вартість договору (контракту).

7. Умови платежів.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).

9. Упаковка та маркування – містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене маркування (найменування продавця й покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування й транспортування та інше), а за необхідності умови її повернення.

10. Форс-мажорні обставини.

11. Санкції й рекламації (порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків і пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов’язань).

12. Урегулювання спорів у судовому порядку (із визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета й характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального й процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, і правил процедури судового урегулювання).

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові й платіжні реквізити сторін.

Цей перелік не є вичерпним. За домовленістю сторін, у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови щодо страхування, гарантій якості, умов залучення субвиконавців договору, агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умов передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядку сплати податків, митних зборів, різного роду захисних застережень, із якого моменту договір починає діяти, кількість підписаних примірників договору, можливість і порядок внесення змін до договору та ін.

Статтею 383 ГК України визначено, що КМУ з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначають законом та іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, обов’язковій реєстрації підлягають зовнішньоекономічні договори на здійснення експортних операцій з металобрухтом, що встановлено наказом Міністерства економіки України № 505 від 15 грудня 2005 р. Крім того, зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано ВР України.

Труднощі, які виникають при виконанні зовнішньоекономічних договорів

Навіть у сфері міжнародних відносин слід завжди пам’ятати про пильність і враховувати особливості зовнішнього ринку. Тому перед укладенням зовнішньоекономічного договору із закордонним контрагентом необхідно ретельно перевірити правовий статус контрагента, його конкурентоспроможність і ділову репутацію в країні, де він зареєстрований. Як і при укладанні звичайних договорів, слід перевірити наявність повноважень у особи, яка укладає договір, і належним чином оформлену довіреність на вчинення таких дій, або ж пересвідчитися, що ця особа дійсно була призначена на посаду директора (генерального директора, голови тощо), отримавши відповідний документ. Інакше може виявитися, що адреса, вказана в договорі, є фіктивною, юридичної особи взагалі не існує, а висувати позовні вимоги про порушення законних прав та інтересів фактично немає до кого.

Крім того, сторони дуже часто не враховують, наскільки суттєво відрізняються норми права в їхніх державах. Наприклад, відповідно до українського, російського і німецького права включення до контракту умови про стягнення штрафу в загальному порядку не позбавляє сторону можливості вимагати відшкодування збитків у частині, непокритій штрафом. А норми права Польщі й Чехії встановлюють, що договірний штраф визначається виключною неустойкою, тобто всі інші збитки, які перевищують штраф, не можуть бути стягнені в загальному порядку.

Ще однією обставиною, яка породжує труднощі при виконанні зовнішньоекономічних договорів, є недостатня чіткість (двозначність) при формулюванні окремих умов договору. Наприклад, при визначенні форс-мажорних обставин сторони не досить точно визначають, що саме є форс-мажорними обставинами, і термін дії таких обставин. Пізніше кожна із сторін договору матиме всі підстави визначати їх відповідно до національного законодавства, і спір доведеться вирішувати в судовому порядку. Для уникнення непорозумінь і враховуючи норми права України, а також міжнародні звичаї й рекомендації міжнародних органів і організацій, зовнішньоекономічний договір суб’єкта ЗЕД України з іноземною стороною має укладатися двома мовами – українською й мовою іноземного контрагента. Це дає можливість зробити зовнішньоекономічний договір зрозумілим для обох сторін, і вирішити всі непорозуміння до його підписання.

У сучасній міжнародній торгівлі зовнішньоекономічні контракти досить часто укладаються шляхом обміну електронними листами, факсами, телеграмами. Але письмова форма договору відповідно до вимог чинного законодавства України є обов’язковою: вона дає можливість врахувати всі деталі зовнішньоекономічних відносин і покликана захищати українських юридичних і фізичних осіб.

Арбітражного вирішення спорів

У міжнародній практиці широкого застосування вже давно набула практика арбітражного вирішення спорів, пов’язаних із виконанням зовнішньоекономічних договорів. Сторони можуть на власний розсуд обрати міжнародний комерційний арбітраж, де розглядатиметься спір, таким чином забезпечивши повний і неупереджений судовий розгляд. Крім того, розгляд справ здійснюється в прискорені (порівняно з українською судовою системою) строки висококваліфікованими арбітрами. Тому слід бути готовими до того, що іноземний контрагент запропонує підписати арбітражну угоду, або арбітражне застереження. Україна в ЗУ "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. № 4002–ХІІ визнала корисність арбітражу як методу, що широко використовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і при необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку.

Стаття 7 Європейській конвенції, яку Україна ратифікувала в 1963 р., дозволяє сторонам обрати право, яке застосовуватиметься арбітрами під час розгляду справи з урахуванням положень контракту і торговельних звичаїв. Відповідно до п. 2 ст. 1 ЗУ "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: 1) спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; 2) спори підприємств із іноземними інвестиціями й міжнародних організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, їхні спори з іншими суб’єктами права України.

Арбітражне рішення, незалежно від того, у якій країні воно було винесене, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням ЗУ "Про міжнародний комерційний арбітраж". Особливістю зовнішньоекономічних договорів вважається застосування міжнародних термінів з урахуванням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів (ІНКОТЕРМС), розроблених Міжнародною торгівельною палатою у 1936 році, основна мета яких – створити єдині й чіткі торговельні правила по всьому світу, використання базових умов постачання згідно з Правилами ІНКОТЕРМС. І хоча самі Правила носять рекомендаційний характер, але складаючи договір (контракт), їх використання допомагає в тлумаченні того чи іншого терміна й запобігає численним непорозумінням. Механізм укладання й виконання зовнішньоекономічних договорів, на перший погляд, дещо складний. Українські законодавці намагаються адаптувати чинне законодавство до вимог міжнародного права, проте слід пам’ятати: правова система будь-якої країни не є ідеальною, має свої прогалини й колізії. Захист власних інтересів із урахуванням усіх можливих недоліків є прерогативою при укладанні будь-якого зовнішньоекономічного договору.

2. Ратифікація міжнародних договорів

Ратифікація міжнародного договору — заключна стадія його укладення. Після цього договір набирає чинності.