96134 (Міжнародне становище країн Азії та Африки в повоєнні роки), страница 2

Характерною ознакою другої половини XX ст. cтав крах колоніалізму. У роки Другої світової війни та в повоєнний час загострилася криза колоніальної системи та посилився національно-визвольний рух. Серед чинників, що сприяли цьому процесові, слід виокремити: послаблення у роки війни Великої Британії, Франції, Нідерландів, Бельгії; нищівну поразку Японії.

Процес деколонізації можна умовно розділити на три етапи. Перший (1945-сер. 50-х), коли незалежність дістали найбільші країни Азії - Індія, Індонезія, Бірма; японські війська були виведені з Кореї, Китаю. Франція прагнула силою утримати свої позиції у колоніях.

Другий етап (сер.50-х -сер.бО-х) став періодом визволення значної частини Африканського континенту.

Третій етап (1975-1990 рр.) практично завершив крах колоніалізму.

Розпад колоніальної системи розпочався ще під час війни. 1943 р. суверенними державами стали Сирія і Ліван, однак тільки 1946 р. їхню територію залишили англійські та французькі війська.

Після розгрому японців у Південно-Східній Азії активізувався визвольний рух у регіоні. 17 серпня 1945 р. незалежність здобула Індонезія, однак Голландія ввела війська у країну для поновлення своїх позицій. Тільки 1949 р. Голландія визнала незалежність Індонезії.

1946 р. США надали незалежність Філіппінам, а 4 січня 1948 р. на території колишньої Бірми було проголошено нову державу ~ Республіку Бірманський Союз.

До кінця 60-х рр. Британська, Французька, Бельгійська та Іспанська колоніальні імперії припинили своє існування.

Перед народами молодих країн, що звільнилися, постали завдання становлення та зміцнення їхньої політичної незалежності, завоювання економічної самостійності, розвитку освіти і культури.

Велика група країн (Індія, Пакистан, Південна Корея, Марокко, Туніс ) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв’язків із західними країнами.

Ряд країн Азії та Африки, зазнаючи тиску збоку СРСР, що прагнув збільшити свій геополітичний вплив, обрали так званий шлях „соціалістичної орієнтації”. Серед них - Алжир, Сирія, Ефіопія. Для цієї групи характерна наявність держсектора, централізоване регулювання економіки.

Для посилення своїх позицій на світовому ринку країни Азії та Африки об'єднуються у великі міжнародні економічні організації, які захищають їхні спільні інтереси.

Література

1. Васильєв Л.С. История Востока. В 2-томах. -М., 1998.

2. Козицький А. Новітня історії країн Азії та Африки (1918-1998). Львів., 2000.

3. Новейшая история арабских стран Азии (1917 - 1985 ) - М., 1987.

4. Новейшая история арабских стран Африки ( 1917 - 1987 ) - М., 1987.