96121 (Міжнародна економіка), страница 2

2. Світова валютна система та етапи її розвитку

Валютна система - сукупність грошово-кредитних відносин, які склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя і розвитку світового ринку та закріплених у міжнародних договірних і державно-правових нормах.

Розрізняють національні, міжнародні (регіональні) та світову валютні системи.

Національна валютна система - це сукупність відносин, які передбачають функціонування валюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків країни. Включає в себе ряд основних елементів: національну валюту, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти і порядок його дії, умови конвертованості валюти, основні форми і методи валютних обмежень, режим використання кредитних інструментів, статус органів, які регулюють валютні відносини країни, умови функціонування національного ринку валюти і золота.

Світова і міжнародні валютні системи обслуговують взаємний обмін результатами національних економік. Їх базою є міжнародний розподіл праці, товарне виробництво і зовнішня торгівля між сторонами.

Світова валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи - золотого, золото-валютного (доларового) та паперово-валютного стандартів.

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX сторіччя і функціонувала до 20-30-х років ХХ сторіччя. Її визначальними ознаками були: функціонування золота у якості світових грошей, фіксація золотого змісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

В період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними, як зазначалося вище, полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.

Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого змісту (масштабу цін), що установлювався державою. Так, якщо вмісткість американського долара визначалася в 1/20 унції золота, а англійською фунта стерлінгів - у 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5 ( 1/4 : 1/20 = 5 ). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 доларів.

Водночас система золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару, виключала можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики.

Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період "Великої депресії" - економічної кризи 1929-1933 рр. і в подальші післякризові роки. З метою виправлення цього становища в 1944 році в м. Бреттон-Вудсі (США) зібралася Міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було утворено Міжурядову установу при ООН по регулюванню валютних відносин - Міжнародний валютний фонд (МВФ). У відповідності із статутом МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської.

На відміну від золотого стандарту її основою стала система золото-валютного стандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у систему золото-доларового стандарту.

Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи зводилась до наступного:

1. Долар виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Зв’язок валют із монетарним товаром здійснювався за схемою:"золото - долар - національні валюти".

2. Додержання принципу фіксованих валютних курсів., які встановлювалися шляхом визначення їх золотого змісту і відповідно до цього твердо фіксувалися по відношенню до долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидві сторони без відповідної згоди МВФ.

3. Долар, функціонуючи у режимі золотого стандарта, прирівнювався до золота по визначеному паритету на основі фіксації ринкової ціни на золото: вмісткість долара дорівнювала 0,888 г золота; ціна 1 унції (31,1г) золота - 35 дол.

4. Заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Вказані операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків на основі фіксованої ціни.

В кінці 60-х - на початку 70-х років США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота, долар перестав виконувати функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. У цій ситуації 15 серпня 1971 р. Президент Р.Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото. Відміна одного із визначальних принципів Бреттон-Вудської системи означала її фактичний крах.

Контури нової валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці і понині, були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Ямайська валютна система передбачає відмову від ряду основних принципів Бреттон-Вудської системи, передбачаючи повну демонетизацію золота і остаточний перехід до використання в якості світових грошей національних валют і міжнародних розрахункових грошових одиниць - СДР, (спеціальні права запозичення), які випускає МВФ.

Основними принципами Ямайської системи є:

1. Відміна офіційної ціни на золото і золотих паритетів.

2. Дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами.

3. Припинення розміну доларів на золото.

4. Право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу.

5. Визнання плаваючих валютних курсів.

6. Надання повноважень МВФ по нагляду за валютною політикою країн-членів.