96045 (Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.)

Документ 96045 (Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.), который располагается в категории "рефераты" в предмете "международные отношения" израздела "Студенческие работы". 96045 (Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.) - СтудИзба 2016-08-01 СтудИзба

Описание файла

Документ из архива "Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.", который расположен в категории "рефераты". Всё это находится в предмете "международные отношения" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "международные отношения" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "96045"

Текст из документа "96045"

Тема: Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХст.

План

Вступ

Близькосхідна стратегія США і СРСР

Афганістан

Ірано-Іракська війна

Війна в Ливані

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Історія Близького Сходу зіходить до часу зародження людської цивілізації. Впродовж всієї своєї довгої історії Близький Схід залишався одним з найважливіших політичних, економічних, релігійних і культурних центрів. В цьому регіоні з'явилися зороастризм, іудаїзм, християнство і іслам. На території Близького Сходу існували якнайдавніші держави - Давній Єгипет, Шумер, Стародавня Вірменія, Персидська імперія, Парфія, Вавилон, Ассирія, Арабський Халіфат та ін.

Сучасна політична карта Близького Сходу сформувалася після Першої світової війни, коли Османська імперія була розділена на ряд окремих держав. Також важливою політичною подією в сучасній історії регіону є утворення Держави Ізраїль в 1948 році.

Значні запаси нафти на Близькому Сході надали нове політичне і економічне значення регіону в XX столітті. Після 1945 року в Саудівській Аравії, Ірані, Кувейті, Іраку, ОАЕ ведеться активний видобуток нафти.

За часів холодної війни Близький Схід став театром ідеологічної боротьби між США і СРСР. Останні десятиліття XX і початку XXI століття стали етапом істотних змін як у сфері глобальних міжнародних відносин, так і в розвитку політичної, соціальної і економічної ситуації в багатьох країнах світу. Регіон Близького Сходу зберігає найбільш вагоме значення для сучасної політичної і економічної стабільності миру. В даний час регіон політично нестійкий. Актуальними політичними проблемами на Близькому Сході є війна в Іраку, палестино-ізраїльський конфлікт, геноцид вірмен, і (у ширшому сприйнятті Близького Сходу) конфлікти, а також нестійка політична ситуація в Пакистані і Афганістані, конфлікт Пакистану з Індією із-за Кашміру, загроза нападу США на Іран. Протистояння Держави Ізраїль з оточуючими його арабськими країнами і палестинським рухом опору залишається постійним дестабілізуючим чинником для сучасної світової системи. Цей регіональний конфлікт безперечно має глобальний вимір і світове значення, враховуючи вкрай важливе геополітичне розташування Близького Сходу і його вагоміший вплив на постачання енергоносіїв, які живлять найбільш розвинені економіки Заходу. Після закінчення "холодної війни" близькосхідна криза перестала оформлятися в риториці ідеологічного протистояння, що в кінці виявило фундаментальні суперечності конфесійного, етнокультурного і цивілізаційного порядку. Глибоке розуміння цих процесів через політологічний аналіз можливо лише за умови врахування одного з системних чинників глобалізації, який полягає в тому, що політичний і соціально-економічний розвиток Близького Сходу пояснюється складним комплексом різноспрямованих тенденцій, які детермінується глобалізацією і одновимірним глобалізмом США.

Актуальність теми дослідження обумовлена дійсно унікальною роллю близькосхідного регіону в світовій політиці, необхідністю встановлення причинно-наслідкових зв'язків між "гарячими" і "холодними" фазами військово-політичної кризи на Близькому Сході.


Близькосхідна стратегія США і СРСР

Близький Схід мав особливе значення для СРСР і США, що вимушувало наддержави до суперництва в регіоні. Свідоцтвом цього протистояння було, перш за все, напруження гонки озброєння і боротьба за сфери впливу в країнах третього світу, які вимушені були брати участь в протиборстві воюючих держав. Близький і Середній Схід - давня сфера інтересів Великобританії і активної експансіоністської політики Сполучених Штатів Америки. США, враховуючи його важливе стратегічне, економічне і політичне значення, поставили перед собою завдання включити Близькосхідний регіон в сферу свого впливу при протистоянні з СРСР.

США розглядали і розглядають Близький Схід як один з найважливіших в стратегічному плані регіонів миру. Тут, на стику Європи, Азії і Африки, довгий час проходили найважливіші комунікації, що зв'язували європейські держави з їх колоніальними володіннями в найближчих і віддалених країнах Сходу, перш за все з Індією (шлях до якої істотно скоротився завдяки відкриттю Суецького каналу). Крім того, тут знаходяться величезні запаси нафти, які приносять нечувані доходи. Завдяки ним відбувся розквіт торгівлі, що дозволило здійснювати програми розвитку регіону. Як відзначає Уїльям Квандт в своїй книзі "Час рішень", практично всі згодні з тим, що Близький Схід - це важливий регіон, ситуація в якому може створити пряму загрозу американським інтересам і економічній безпеці США. Значення Близького Сходу настільки велике, що будь-який конфлікт в цьому регіоні може ввергнути мир в затяжну війну з непередбачуваними наслідками. США прагнули ізолювати Близький Схід від Радянського Союзу, перетворити його на зону свого одноосібного контролю і не дозволяли СРСР ствердити свою політичну, економічну і військову присутність в регіоні.

США добиваються контролю над Близьким і Середнім Сходом в цілому. Володарювати ж найзручніше, розділяючи-зіштовхуючи містечкові інтереси напівзалежних квазідержав і підігріваючи постійну нестабільність. Штатам не вигідний ні Великий Ізраїль "від Нілу до Євфрату", ні, тим більше, єдина арабська держава на стародавній землі аш-Шам. Така держава не тільки стане новою домінантою в регіоні - його створення (навіть не включаючи Ізраїль) зробить можливою тіснішу інтеграцію всіх арабських країн. І тоді США позбудуться перспективи контролювати регіон і мати необмежений доступ до його енергоресурсів.

Для СРСР виключно велике значення мало забезпечення безпеки на своїх південних кордонах. За наявності крупних угрупувань на Заході і Сході, для Радянського Союзу було не вигідно, а практично і непосильно постійно підтримувати приблизно такі ж оборонні зусилля на півдні країни. Завдання забезпечення військової безпеки на цьому напрямі вирішувалося значно надійніше і більш економно за наявності в Ірані і Афганістані дружніх, лояльних або хоч би нейтральних держав, не залучених у військово-політичні блоки, направлені проти СРСР.

В момент створення Ізраїлю і в період до першої арабо-ізраїльської війни СРСР активно підтримував ідею сіоністів надати євреям можливість створення власної держави в Палестині. В той час Палестина належала Великобританії, і створення Ізраїлю лежало в руслі радянської антиколоніальної політики. СРСР одним з перших з готовністю визнав Ізраїль. Союзник СРСР Чехословаччина поставила Ізраїлю зброю, коли весною 1948 року почалася війна між сіоністськими з'єднаннями і арабськими арміями.

Британська імперія на Близькому Сході розпадалася на очах, але на місце англійців приходили американські корпорації, в основному нафтові.

СРСР почав шукати союзників на Близькому Сході, керуючись принципом "ворог мого ворога - мій друг". З середини 50-х років Москва, щоб не допустити гегемонії США в регіоні, робить ставку на радикальні арабські режими. Це Єгипет, а потім Сирія і Ірак. У цих країнах революції покінчили з монархічними режимами, і вплив західних держав опинився під питанням.

Вплив Радянського Союзу на Близькому Сході істотно ослаб, коли в 1975 році Єгипет і Ізраїль почали мирний діалог. Особливу образу в Кремлі викликав той факт, що саме США змогли усадити за стіл переговорів президента Єгипту Садата і ізраїльського прем'єр-міністра Бегіна. Переговори проходили в заміській резиденції президента США Кемп-Девіді і ввійшли до історії як кемп-девідський процес. Після чотирьох років наполегливих дипломатичних зусиль США 26 березня 1979 року Ізраїль і Єгипет підписали мирний договір.

Таким чином "близькосхідна блокада" Ізраїлю була прорвана, Тель-Авів відчув себе впевненіше, а Москві залишалося співчувати палестинцям, які активно вплутуються в локальні конфлікти на зразок громадянської війни в Лівані.

В роки перебудови СРСР зробив зусилля для відновлення свого впливу на Близькому Сході. Перш за все, довелося визначитися відносно Ізраїлю. У 1989 році дозвіл на виїзд до Ізраїлю отримали 100 тисяч радянських євреїв, а в 1990р. - 200 тисяч.

Афганістан

Коли в 1978 р. до влади в Афганістані прийшли сили, які збиралися створити державу найбільш близьку до СРСР в політичних і ідеологічних відносинах, з якими можна було підтримувати більш різносторонні союзницькі відносини і об'єднати свої зусилля для забезпечення безпеки в Середньо-Азійському і Середньо-Східному регіонах, Радянський Союз був кровно зацікавлений в підтримці цих сил в Афганістані. СРСР підтримав нових керівників, направивши до Афганістану радників і фінансову допомогу. Але незабаром виявилось, що ініціатори перевороту не користувалися достатньою підтримкою в народі. Їх соціалістичний світогляд і атеїстичні переконання натраплялись на глибоку ворожість в країні з племінними відносинами і мусульманською культурою.

Дестабілізація комуністичного афганського режиму і озброєння перших антикомуністичних ополчень джіхадистів американцями в 1979 році стала причиною, як і передбачалося, введення Радянської Армії до Афганістану. У старіючих керівників Радянського Союзу з'явилося побоювання, що в Кабулі може встановитися ворожий СРСР уряд ісламського або проамериканського толку, що це ослабить кордони держави там, звідки ніколи не надходила небезпека. Але вирішальним, мабуть, став неспокій, як би "не втратити" країну, та ще таку близьку, яка могла би розглядатися як "соціалістична", як "завоювання системи", важливе для "революційного" вигляду СРСР, який к тому часу був так серйозно і повсюдно пошарпаним.

В озброєнні ісламістів США спиралися на впливові служби пакистанської розвідки - ISI. Тільки в 1998 році в інтерв'ю французькому журналу "Нувель Обсерватер" радник президента США Картера Бжезинський визнав, що озброєння антирадянських військ Бен Ладена передувало військовому вторгненню СРСР і мало на меті спровокувати цю реакцію. Російські війська були введені до Афганістану 24 грудня 1979 року. Збігнев Бжезинський в інтерв'ю признався: "Насправді президент Картер підписав першу директиву про таємну допомогу супротивникам прорадянського режиму в Кабулі 3 липня 1979 року. І того ж дня я написав доповідну записку для президента, в якій я йому пояснив, що на мою думку ця допомога спричинить радянське військове втручання. Ми не змусили росіян втрутитися, ми просто свідомо збільшили можливість того, що вони це зроблять". І далі: "Ця секретна операція була відмінною ідеєю. Її метою було заманити росіян в афганську пастку, і ви хочете, щоб я шкодував про це? Того дня, коли Радянський Союз офіційно перейшов кордон, я написав президентові Картеру коротко: "У нас тепер є можливість дати СРСР свою в'єтнамську війну"". Кореспондент запитав Бжезинського, чи не жаліє останній про те, що така політика, фактично, спонсорувала розвиток ісламського фундаменталізму. Його відповідь була майже афористична: "Що важливіше з погляду історії миру? Талібан або падіння Радянської імперії? Декілька розбурханих ісламістів або звільнення Центральної Європи і кінець холодної війни?". В кінці 90-х Бжезинський ще міг не представляти всю небезпеку терористичних угрупувань, створених на американські гроші. Він описував прагматичну реальність, з якої ідеологи американської демократії зробили міф, реабілітовуючий "хрестовий похід" США у всьому світі.

Такими були умови, коли СРСР вплутався у війну, якій призначено було стати його В'єтнамом, з наслідками, які опинилися для Союзу багато страшніше за наслідки індокитайської експедиції для Сполучених Штатів. Як неважко було передбачити і як доводили багато радянських фахівців, вторгнення до Афганістану ніяк не поліпшило стану справ, а лише ускладнило з усіх боків. Громадянська війна в Афганістані прийняла характер боротьби за незалежність проти іноземного нашестя.

Політика США щодо афганського питання ретельно пропрацювала і була успішною. Китай, Пакистан і Саудівська Аравія прийняли сторону американців і надали допомогу афганському опору. "Мухаєддін" в Пакистані і Афганістані підтримувався за рахунок фінансових коштів ФБР і Мі-6 (Лондон). Офіційно підтримка була надана Народній Демократичній партії Афганістану. Фактично, за цією назвою ховалися угрупування найбільш радикального ісламізму і антикомуністів. Сполучені Штати ввели велику кількість санкцій (економічних, політичних) проти Радянського Союзу. США прагнули створити антирадянський табір, щоб "СРСР втратив в цій війні якомога більше крові", маючи на увазі не людські жертви, а втрати в економіці і міжнародному статусу країни.

В своїй книзі "Велика шахівниця" (1997г) Бжезинський писав, що Афганістан був тактично необхідний для підриву потужності Радянської Армії. Він пише, що провокація Радянського Союзу була особливо необхідна у зв'язку із зміцненням американських військ в Персидській затоці під час енергетичної кризи. В той момент Близький Схід для США був тактично найбільш важливим регіоном планети. Вашингтону було необхідно присікти проникнення Радянського Союзу на Близький Схід. Наслідки вторгнення до Афганістану виявилися руйнівними для позицій СРСР в світі. Реакція на війну в Афганістані була повсюдно негативною, і особливо в Америці.

Ірано-Іракська війна

У тому ж 1979 року виник іранський конфлікт, де знов зіткнулися інтереси США і СРСР. Іран за часів правління шаха Мохаммеда Реза Пехлеві вважався бастіоном проти радянського впливу на Близькому Сході.

Завдяки ісламській революції, у влади в Ірані опинився аятола Хомейні. Його прихід до влади ознаменував перемогу радянської дипломатії і міжнародної політики.

Іран для США в 1980-ті роки був ключовою крапкою, центром Євразійської політики. Країна була одночасно ключем до багатого енергетичного регіону і південним щитом від впливу Радянського Союзу.

Війну з Іраном в 1980 році Хусейн почав під натиском американської розвідки. Основним мотивом було переконання керівництва Іраку в слабкості Іранського режиму. Метою Іраку було стати пануючою державою в Персидській затоці, а США сподівалися за його допомогою повалити режим Хомейні, який вони вважали своїм смертельним ворогом. Відомо, що в ході Ірано-Іракскої війни (1980-1988) іракське командування регулярно отримувало розвідувальну інформацію від ЦРУ і РУМО. На початку війни було підписано міждержавну угоду про розвідувальну співпрацю між США і Іраком. В Багдаді була створена спеціальна група, в яку входили представники американських спецслужб і іракської військової розвідки. В результаті, іракська сторона почала отримувати американські супутникові знімки позицій іранської армії і дані, отримані за допомогою літаків АВАКС, які для прикриття орендувалися у США Саудівською Аравією. Деякі військові успіхи Іраку, зокрема наступ на півострові Фао, забезпечувалися постановкою перешкод іранським радарам літаками ВВС США.

Свежие статьи
Популярно сейчас