95977 (Здобутки і проблеми зовнішньої політики України на сучасному етапі), страница 2

Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцентровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньо регіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням.

Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку європейських країн, у тому числі тих, рівень економічного розвитку яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Британія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія, Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної фаз розширення Європейського Союзу.

Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким Україна збирається скористатися, розрізняючи наявні можливості і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція також означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому контексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним інтересам обох країн.

Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відповідних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті - перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна нерозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зовнішнього тиску. Після початку розширення Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів Україна опинилася поза цим процесом, а це рівносильне самоусуненню від загальноєвропейських процесів і небезпеці ізоляції. В такому разі ціна не інтеграції може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.

На даний момент існує домовленість між Європейським Союзом і Україною про принципи вступу Києва у Всесвітню торгову організацію. Приймаючи в уваги той факт, що Євросоюз є найбільшим торговим партнером України, домовленість між цими двома партнерами складала дотепер найважливішу передумову вступу Києва у ВТО. Досягнуте в Брюсселеві порозуміння повинне оживити двосторонню торгівлю.
Про це пише польська газета Rzeczpospolita. На думку видання, це перший крок на шляху України у ВТО.

Кореспондент газети в Брюсселеві пише, що «ЄС і Україна на практиці погодили залучення цієї держави у ВТО». Rzeczpospolita відзначає: «Наприкінці переговорів з Європейським Союзом Україна погодилася скасувати обмеження на доступ фірм ЄС на український ринок поштових послуг, морського транспорту й енергопостачання». У кореспонденції польської газети говориться, що в найближчі роки між державами ЄС і Україною буде скасована більшість митних зборів, торгові стандарти будуть відповідати європейським вимогам, а іноземні фірми дорівняються в правах на українському ринку до вітчизняного. Однак найбільше важливо, пише Rzeczpospolita, що іноземні фірми будуть мати відтепер впевненість у тім, що українське законодавство не буде мінятися, як раніш.

2. НАТО й Україна

Принципово важливе значення мають відносини України з НАТО, зокрема в сфері миротворчої діяльності, що здійснюється під політичним керівництвом ООН.

Безпосередні відносини між Україною і НАТО можуть мати позитивний, з погляду національних інтересів України, "балансуючий", а при необхідності - і "стримуючий" ефект на відносини з РФ.

Відношення Заходу до України в контексті розширення НАТО вимагає більш детального розгляду і є одним із самих тонких питань, що будуть стояти перед політиками, аналітиками й іншими представниками державних і наукових кіл як Заходу, так і Сходу. Варіант входження України найближчим часом у Північноатлантичний Альянс практично виключений. Тому Україні і Заходу потрібно розробити стратегічний курс, спрямований на зміцнення незалежності України і забезпечення її розвитку по західній моделі. Лідери України побоюються, що розширення НАТО на схід може залишити Україну в "сірій зоні", де вона, як і раніш, буде відчувати тиск РФ, не маючи захисту від її можливих неоімперських амбіцій.

У НАТО неодноразово робилися заяви про те, що розширення військово-політичного союзу підсилить європейську безпеку в цілому і не створить нових демаркаційних ліній. Справедливість цих тверджень найбільшою мірою буде залежати від того, чи знайдеться для України відповідне місце в загальній стратегії Заходу. Питання про входження України в НАТО неминуче відображається і на внутрішній політиці РФ, Сполучених Штатів і європейських країн; це питання стане важливим фактором у діяльності НАТО, у відносинах між Заходом і РФ.

Відношення Заходу до України залишається неоднозначним. Європейці дотепер не упевнені, чи є Україна "дійсною державою", і не схильні інвестувати значні кошти в справу стабілізації України, особливо в зв'язку зі зростанням кількості економічних проблем у їхніх власних країнах. Декого турбує те, що дуже велика зацікавленість Заходу в Україні може викликати протидію РФ і ускладнити відносини з Москвою, і так уже дуже складні через розширення НАТО.

На Заході не існує єдиного розуміння її місця і ролі в європейській системі безпеки після закінчення "холодної війни". Україна не є членом Західноєвропейського чи Союзу Європейського Союзу, і, як вважають західні аналітики, навряд чи приєднається до них у найближчому майбутньому, якщо взагалі коли-небудь приєднається. Разом з тим Київ продовжує знаходитися в значній економічній залежності від РФ і відчуває її зростаюче тиск, для якого вона має усі важелі - від політичних до економічних, що приводить до обмеження вибору рішень Україною, у тому числі й у сфері безпеки. Остання, таким чином, продовжує знаходитися в стратегічній безвихідності, неї роздирають прагнення до зміцнення зв'язків із Заходом і настирливі спроби РФ занурити Україну в сферу своїх інтересів.

Офіційно Україна продовжує проводити політику нейтралітету. Українські державні діячі не мають принципових заперечень проти розширення НАТО. Вони підтримали вступ у НАТО Польщі, Чехії й Угорщині, роблячи наголос на тім, що жодне держава не має права накладати вето на участь іншої в будь-якому військово-політичному союзі. Разом з тим вони виступили за поступове, еволюційне розширення і призивали НАТО брати до уваги інтереси безпеки й інших країн, що не входять у блок, зокрема України.

На думку українських офіційних осіб, уповільнений графік розширення дасть Україні час на стабілізацію і зменшить шанси перетворення її в буфер між РФ і розширеним НАТО. Крім того, це дасть можливість сформуватися новій європейській системі безпеки і буде сприяти перетворенню НАТО з організації, що орієнтується на колективну оборону, у структуру забезпечення колективної безпеки.

Стратегія України залишається спрямованої на те, щоб виграти час і зберегти можливість вибору (на користь західних пріоритетів). Україна не готова подавати заяву про вступ у НАТО. Українські офіційні особи розуміють, що такий крок неодмінно буде розцінюватися РФ як провокація і приведе до посилення як політичного, так і економічного тиску на Україну.

Змушена тимчасова стриманість України в рішенні питання про вступ у НАТО викликає необхідність розробки надійної стратегії відносин між Заходом і Україною заради підтримки незалежності і безпеки останньої. У ній повинні бути враховані чотири імперативи політичного і стратегічного характеру.

По-перше, Захід повинний підтримувати Україну і перешкоджати формуванню "корейського синдрому", що може виникнути, якщо політика розширення НАТО приведе до поділу українського суспільства на прихильників і супротивників вступу в НАТО.

Другим імперативом (нерозривно зв'язаним з першим) є необхідність прогнозування можливого впливу розширення Альянсу на регіональну безпеку в Центральній Європі і, зокрема, у країнах, що не входять до складу першої хвилі розширення (висловлюється думка, що другої хвилі в найближчі десять років може і не бути, тобто цей той час, що буде потрібно Заходу, щоб "переварити" нових членів Альянсу).

Наступний, третій імператив, складається в необхідності полегшення для країн Центральної Європи процесу вступу в Європейський Союз шляхом рішення питань, зв'язаних з їх безпекою. Не викликає сумнівів, що випадки розбіжності політичних позицій під час обговорення проблем розширення складу учасників ЄС зв'язані з розподілом фінансових зобов'язань серед членів союзу і з процесом політичних і економічних реформ у державах-кандидатах. При цьому офіційні представники ЄС вважають, що вступ центральноєвропейських країн у цю організацію без з'ясування можливих наслідків у сфері безпеки й оборони не представляється можливим.

Четвертий імператив є самим актуальної для країн - членів НАТО. Будь-яка стратегія відносно України повинна відповідати не тільки внутрішнім політичним потребам НАТО, але і принципу консенсусу, що Альянс визнає ведучим. У більш широкому контексті рішення українського питання буде розглядатися як основний іспит на міцність багаторазово проголошених запевнянь Північноатлантичного Альянсу про те, що його розширення зміцнить не тільки безпека нових учасників, але і стабільність у всій Європі.

Тобто українське питання повинне враховувати і проблему взаємин РФ і Заходу. Саме це є складним і делікатним моментом як у переговорному процесі РФ і НАТО, так і в діалозі РФ - США. І якщо розширення НАТО буде відбуватися необережно, те це може ускладнити проблеми безпеки України і викликати протидію з боку РФ, не крім прагнень останньої прискорити інтеграційні процеси в СНД із усіма негативними наслідками такого розвитку подій.

Для того, щоб відповідати вищевикладеним імперативам, що часто суперечать один одному, стратегія НАТО відносно України повинна бути заснована на декількох принципах, що взаємодоповнюють одне одного, і враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін. За умови належного рівня координації подальшої діяльності кумулятивний ефект усіх складені стратегії буде перевищувати арифметичну суму результатів окремо узятих компонентів. Ключовими складеними елементами майбутньої стратегії повинні стати нижчеподані фактори.

Підтримка політичних і економічних реформ. Чи не основною порукою незалежності і безпеки України в майбутньому є процес реформ? Їхній успіх, причому як політичних, так і економічних, є первинна умова незалежності України, її інтеграції в західний світ і підтримки її зовнішньополітичних зусиль з боку держав Заходу. Ніж швидше Україна буде просуватися по шляху внутрішніх політичних і економічних реформ, тим вірогіднише може бути допомога Заходу. У випадку успіху внутрішніх реформ Україні буде легше інтегруватися в європейські структури; більш того, успішні реформи зміцнять її незалежність і віддалять від радянського минулого. І навпаки, гальмування процесу реформ дотепер є небезпечною перешкодою на шляху до успішної інтеграції Української держави в європейський світ.

Оборонне співробітництво з НАТО. Співробітництво в області оборони і безпеки також може стати важливим компонентом будь-якої стратегії, покликаної зміцнити незалежність України. Природно, що регіональна безпека країн Центральної Європи повинна починатися саме зі Сходу, тобто з країн, що географічно розташовані на східних границях Європи й у який усе ще тривають процеси створення і розвитку власних систем національної безпеки й оборони. В даний час збройний напад якої-небудь країни регіону на свого сусіда є малоймовірним, але цілком виключати таку можливість не випливає.

У зв'язку з цим НАТО варто сприяти Українській державі в нарощуванні вже існуючих між ними домовленостей про військове співробітництво і загальне забезпечення регіональної безпеки. При умовах, коли в політичній еліті країни не завжди є єдина думка щодо доцільності вступу в Альянс, розширене військове співробітництво між Україною і НАТО заслуговує підтримки як крок на шляху до більш ефективної системи регіональної безпеки й організації оборони. Загальні дії в області військового співробітництва, по-перше, будуть сприяти оборонному будівництву Української держави, а по-друге, створять умови для подальшого просування України до західної моделі розвитку, незалежно від того, чи вступить вона з часом у чи Альянсу ні. Зрештою, з політичної точки зору для України важливо продемонструвати, що вона є активним членом будівництва європейської архітектури безпеки, а не спостерігачем подій, що відбуваються в Європі.