95866 (Глобалізаційні процеси в Україні)

Глобалізаційні процеси в Україні

В умовах глобалізації світового господарства і міжнародних економічних відносин різко зростає роль і значення зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) для економіки країни в цілому, та зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) для окремого підприємства. Суттєво змінюються й цілі зовнішньоекономічної діяльності. Вона стає одним з пріоритетів національної політики і стратегії діяльності підприємства. Для регламентації зовнішньоекономічної діяльності створюються спеціальні міністерства, вводяться відповідні законодавчі акти, укладаються міждержавні угоди, створюються міжнародні організації. Зовнішньоекономічна діяльність на сучасному етапі є невід’ємною частиною діяльності підприємства і важливою сферою економіки більшості країн світу. У міру розвитку технічного прогресу зовнішня торгівля стала глобальною і охопила увесь світ. Головними причинами розвитку торгівлі між країнами є нерівномірний розподіл економічних ресурсів країн. Через зовнішню торгівлю і систему ЗЕЗ країни досягаються максимального використання своїх можливостей.

В цілому система ЗЕЗ спрямована на вирівнювання темпів економічного розвитку країн, реалізацію переваг міжнародного поділу праці, що сприяє підвищенню ефективності національних економік. Практичне значення ЗЕЗ для країн складається у можливості отримати валютну виручку від експорту, підвищувати технічний рівень виробництва на підприємствах, виробляти конкурентоспроможну продукцію [2].

Глобалізація зовнішньоекономічних зв’язків в 21 сторіччі призводить до руйнування існуючих бар’єрів між країнами, подальшому залученню нових держав у різноманітні форми міжнародної економічної співпраці. Процес глобалізації міжнародної економіки не оминає і Україну, яка поступово займає своє місце в системі нового міжнародного економічного порядку.

Глобалізація є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. Тому, для посилення цієї інтеграції важливим є питання вироблення пріоритетів розвитку економіки України в умовах глобалізації.

Що означає глобалізація? З усього розмаїття визначень можна виділити два найбільш прийнятних. По-перше, це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації міжнародної економіки як логічний результат взаємодії національних економік, їх взаємного проникнення і переплетіння. По-друге, це універсалізація або гомогенізація економічного життя, яке під впливом обміну товарами, факторами виробництва, знаннями, культурними здобутками все більше тяжіє до єдиних стандартів, принципів, цінностей.

Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.

Питанню вивчення глобалізаційних процесів в сучасному світі присвятили увагу такі вчені, як А.П.Рум’янцев, Макогон Ю.В., Рокоча В.В.,Мазаракі, Гелд Д., Дідківський та інші. На підставі аналізу визначення терміну «глобалізація» та її опису в сучасній літературі, можна визначити основні риси, які характеризують глобалізацію світової економіки:

Поглиблення міжнародного поділу праці з його переходом від спільного к специфічному і єдиному.

Перевищення темпів росту міжнародного товарообігу над темпами росту обсягів світового виробництва.

Зростаюча лібералізація міжнародної торгівлі, виражена у відкритті національних ринків товарів і послуг шляхом поступового зняття торгівельних обмежень і бар’єрів.

Випереджуюче зростання руху капіталу у відношенні до руху товарів. Формування світового фінансового ринку, збільшення потоків портфельних і прямих іноземних інвестицій.

Інформаційно-технологічна революція, переворот в засобах телекомунікацій на базі електроніки, кібернетики, супутникових систем зв’язку.

Посилення впливу транснаціональних корпорацій.

Концентрація і централізація капіталу на підставі процесів злиття і поглинення компаній і банків.

Розвиток інтеграційних тенденцій на регіональному, субрегіональному і міжрегіональному рівнях. Зростання ролі наднаціональних органів у світовій політиці та економіки.

Таким чином, запропонуємо приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації (рис. 2.8)

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

Рис. 2.8

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн-учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв’язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізація яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.

Суб'єктами процесу глобалізації на сьогодні є ТНК і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об'єкти глобалізації, з тією різницею, що держави «золотого мільярда» самі є водночас і суб'єктом, і об'єктом глобалізаційного процесу.

Аналізуючи вектори сучасних міжнародних процесів, розвиток економіки, можна передбачити, що ТНК і глобальна еліта спершу за допомогою міжнародних організацій, держав-глобалізаторів підпорядкують собі нації-держави (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу — США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

Найпотужнішим є, звичайно, економічний вектор глобалізації, крім того, цей процес поширюється і в геополітичну, соціальну, екологічну, інформаційну, культурну сферу.

Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Включення в глобальну економіку актуалізує питання: чим ми торгуємо? Не секрет, що Україна пропонує світові переважно сировинну та напівфабрикатну продукцію, або так звані проміжні товари. Товарна структура українського експорту лишається неоптимальною, енергомісткою. Розвинені ж держави, як правило, виходять на світовий ринок з кінцевою продукцією, з високими технологіями.

І ще одна істотна деталь. Високотехнологічні вироби надходять на світові ринки переважно в рамках замкнених систем обороту транснаціональних компаній. А тому країні, компанії якої знаходяться за межами діяльності ТНК, дуже важко конкурувати у сфері високих технологій.

Тим часом глобалізація ставить перед Україною гостру проблему економічного реформування, насамперед зміни структури товарного виробництва, здатного бути конкурентоспроможним як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Правило перше і неодмінне: шляхом здійснення інноваційної економічної політики треба створити сприятливі умови для формування могутніх національних компаній, здатних успішно конкурувати у глобальному економічному середовищі. Це дозволило б поступово адаптуватись до пріоритетних напрямів розвитку світової економіки, щоб сповна використати переваги міжнародної торговельної системи.

Глобальні процеси переділу світового ринку зачіпають різні галузі, де домінують ТНК. Крім того, після приєднання України до ВТО, значна частина вітчизняних підприємств зіткнулась з тим, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела і ін. (не враховуючи промислово розвинені країни, де існують сотні крупних ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК тільки у випадку, якщо він сам структурується в могутні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.