Подібний вираз принципу взаємодії демонструє роль і значення філософсько-правової ідеї взаємодії явищ і процесів для побудови системи правового регулювання, виражає її основні начала, політичне, моральне, культурне підґрунтя комплексу правових настанов національного міжнародного приватного права, його готовності, дієвості і ефективності з досягнення мети — регламентації приватних міжнародних суспільних відносин. Втілення принципу взаємодії національних правових систем в конкретні норми міжнародного приватного права відображає його основні риси, якості, слугує орієнтиром для правотворчості і правозастосування, виражає загальнолюдські, правові, ідеологічні установки, ставлення до інших суверенних утворень і іноземного права, потреб сучасної дійсності щодо необхідності адекватної правової регламентації приватних відносин, пов’язаних з двома або більше правопорядками.

3 Прояві характеру взаємодії національних правових систем як основи правового регулювання в міжнародного приватного права

Принциповий характер взаємодії національних правових систем як основи правового регулювання в міжнародного приватного права і його сутнісна риса має декілька проявів. Він відображає ставлення національної правової системи до іноземних, показує можливості їх допуску до правової регламентації приватних відносин з міжнародною природою, слугує першоосновою для правотворчої діяльності зі створення і вдосконалення правового матеріалу, ратифікації міжнародних документів, санкціонування звичаїв, виражає загальну спрямованість норм міжнародного приватного права при правозастосуванні.

Однак не слід абсолютизувати, гіперболізувати значення цієї категорії: на конкретні норми міжнародного приватного права, як явища системні, впливають інші загальні й конкретні принципи, зовнішнє середовище і аналогічні чинники.

Більше того, нерідко в конкретних законодавчих настановах принцип взаємодії не використовується. Як зазначається у філософській літературі, умовою взаємодії між об’єктами є наявність у них відносної якості сумісності. Питання про сумісність двох елементів постає тоді, коли між ними є різниця. У цьому випадку з’ясування сумісності зводиться до встановлення спільності за певними якостями, параметрами чи по суті. Сумісність є такою спільністю об’єктів у певних якостях чи по суті, яка забезпечує їх взаємодію⁷. Тому, якщо на думку держави, її законодавчих і правозастосовчих органів, при регулюванні певних суспільних відносин з іноземними характеристиками сумісність позицій конкретних правових систем відсутня або є такою, що не задовольняє, її залучення до сукупної дії з національною правовою системою унеможливлюється або зменшується. Через це, з метою обмеження взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права, засновуються дієві механізми уникнення застосування іноземного права, наприклад, застереження про публічний порядок, над-імперативні норми, колізійні норми з односторонніми прив’язками тощо.

Слід також зазначити, що хоча взаємодія національних правових систем — керівний, основоположний, єднальний принцип міжнародного приватного права, ступінь і міра його втілення й конкретизації в окремих правових настановах не є абсолютною. Його прояв не є безмежним, адже він залежить від об’єктивних передумов навколишнього середовища (особливостей суспільного життя, відкритості держави, економічних характеристик, культурної специфіки тощо), а також від суб’єктивних чинників ставлення держави і її органів, установ, національних юридичних і фізичних осіб до іноземного права, превалювання національних інтересів у діяльності держави, визнання нею потреб у забезпеченні справедливого правового регулювання, намагань гарантувати реалізацію прав і свобод людини тощо.

Загальні висновки

Як видається, з удосконаленням законодавчих настанов у сфері міжнародного приватного права обмеження принципу взаємодії національних правових систем повинні зменшуватись, адже через проникнення загальноцивілістичних ідеалів до вітчизняного права, зняття покриву відособленості, сприйняття відкритості національного суспільства і втратою ксенофобських ілюзій цей принцип має стати ідейним орієнтиром подальшої правотворчої спрямованості.

Крім того, зміна державної політики, оновлення уявлення про Євроатлантичну інтеграцію України беззаперечно повинні позначитись на розвиткові приватних міжнародних суспільних відносин, що викличе збільшення випадків необхідності залучення іноземного права до їх регламентації. Тому, розвиток і втілення принципу взаємодії національних правових систем як прояв найістотніших рис вітчизняного міжнародного приватного права — справа недалекого майбутнього.

Подальше вивчення принципу взаємодії правових систем під час регулювання приватних міжнародних суспільних відносин є перспективним напрямом майбутніх досліджень.

Використана література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2. Закон України від 10 грудня 1991 р. ”Про дію міжнародних договорів на території України” № 1953—ХІІ // Відомості ВРУ, 1992, № 3.

3. Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. — М., 2002. .

4. Баймуратов М.А. Международное право. Харьков, Одиссей, 2000.

5. Богуславский М.М. Международное частное право. М., Юристъ, 1999.

6. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 137.

7. Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навч. посібник. — К., МАУП, 2001.

8. Кудашкин В.В. Правовое регулирование международных частных отношений. — СПб., 2004.

9. Лебедев С.Н. О природе международного частного права // Советский ежегодные международного права. 1979, С. 61—80.

10. Международное частное право: Учебное пособие. Харьков, Консум, 1998.

11. Мюллерсон Р.А. О соотношении международного публичного, международного частного и национального права // Советское государство и право. 1982, № 2, С. 80—90.

12. Рубанов А.А. Теоретические основи международного взаимодействия национальных правових систем. — М., 1984.

13. Степанюк А. А. Коллизии наследования в международном частном праве. — X., 2004.

14. Степанюк А. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права // Право України, 2005, № 10, С. 111—114.

15. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. К., Юрінком Інтер, 2000.

16. Явич Л.С. Общая теория права. — Л., 1976.

1 Рубанов А.А. Теоретические основи международного взаимодействия национальных правових систем. — М., 1984.— С. 41.

2 Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. — М., 2002. — С. 128, 250.

3 Кудашкин В.В. Правовое регулирование международных частных отношений. — СПб., 2004. — С. 32, 55, 102, 103, 113, 137.

4 Степанюк А. А. Коллизии наследования в международном частном праве. — X., 2004. — С. 12—15.

5 Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 137.

6 Явич Л.С. Общая теория права. — Л., 1976. — С. 150.

7 Степанюк А. Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права // Право України, 2005, № 10, С. 113.