95652 (Функции Национального Банка и коммерческого банка), страница 2

Кількість, на яку дійсні резерви перевищують потрібні резерви, називається надлишковими резервами. Резерви комерційного банку є активами для комерційного банку, але пасивами для центрального банку, що їх тримає.

Здатність окремого комерційного банку створювати гроші через кредитування залежить від розмірів його надлишкових резервів. Іншими словами, комерційний банк може давати в позику лише суму, що дорівнює сумі його надлишкових резервів. Він обмежений таким чином, оскільки чеки, виписані позичальником, скоріше за все будуть вкладені в інший банк, що призведе до втрати частини резервів і рахунків кредитуючого банку в розмірі позики, яку він видав.

Система комерційних банків в цілому може надавати позику, що в декілька разів перевищує її надлишкові резерви, оскільки банківська система не може втрачати резервів, хоча індивідуальні банки можуть поступатися резервами іншим банкам у системі. Число, що помножує позику банківської системи, обернено пропорційне резервній нормі. Процес багаторазового розширення кредитування є оборотним.

Банкір має дві цілі, що суперечать одна одній. Одна ціль -прибуток. Комерційні банки, як і інші підприємства, прагнуть прибутку. Тому вони надають кредити і купляють цінні папери. Ці два пункти - основні активи, що приносять доход комерційним банкам. З другого боку, комерційний банк повинен прагнути до безпеки. Для банків безпека забезпечується ліквідністю, зокрема такими ліквідними активами, як наявність і надлишкові резерви. Банки повинні стежити, щоб вкладники переводили свої поточні рахунки в готівку.

Але може статися так, що чеків, пред'явлених банку до оплати, буде більше, ніж пред'явлених до оплати ним самим, внаслідок чого станеться відплив резервів. Тому банкіри прагнуть балансу між обережністю і прибутками. Досягнутий компроміс визначає відносний розмір активів, що приносять доходи, які протистоять активам високоліквідним.

Здатність банківської системи створювати гроші грунтується на передумові, згідно з якою комерційні банки готові використати свої можливості створення грошей з допомогою кредитування, а сім'я і підприємства готові позичати. Насправді здатність банків давати позики на основі надлишкових резервів циклічно міняється, і в цьому криється причина державного контролю за грошовою пропозицією з метою забезпечення економічної стабільності.

Коли економіка процвітає, можна сподіватися, що банки розширять кредит до максимуму своїх можливостей. Це пояснюється тим, що позики є активами, які приносять відсоток, і ймовірність того, що позичальники не повернуть позику в цей час незначна. Але грошова пропозиція суттєво впливає на сукупний попит. Кредитуючи і тим самим створюючи гроші в кількості, що дорівнює їхнім максимальним можливостям, в період процвітання комерційні банки можуть сприяти надмірному сукупному попиту і виникненню інфляції.

Навпаки, коли економіка вступає в фазу депресії, банкіри спішно беруть назад свої пропозиції про позики, прагнучи безпечної ліквідності (надлишкових резервів), навіть якщо для цього треба пожертвувати потенційним доходом від відсотка. Банкіри можуть побоюватися великомасштабних вилучень вкладів наляканими споживачами і мати сумнів у здатності позичальників виплачувати позики.

Загальновідомо, що в період спаду банки можуть знижувати грошову пропозицію, скорочуючи кредитування. Така протидія грошовій пропозиції має тенденцію стримувати сукупний попит і посилювати спад. Таким чином, від банкірів, що намагаються отримати прибутки, можна чекати таких змін грошової пропозиції, які посилять циклічні коливання. Саме з цієї причини центральний банк повинен мати у своєму розпорядженні певні політичні засоби, призначені для керування грошовою пропозицією в антициклічному, а не проциклічному напрямі.

З метою протидії різкому спаду виробництва і стримування інфляції в Україні необхідно форсувати перетворення Національного банку в центр проведення грошово-кредитної політики, регулювання і контролю за діяльністю комерційних банків. Національний банк України має регулювати грошовий обіг за допомогою активних операцій на відкритому ринку: адекватного руху банківської облікової ставки (вище за рівень інфляції); відповідних вимог до рівня обов'язкових резервів.

Таким чином Центральний банк (Національний банк України) має основну функцію: він здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, центральний банк буде намагатися збільшувати грошову масу і кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, в результаті чого зростають ціни і з'являється багато вільних робочих місць, тоді центральний банк буде робити все можливе, щоб скоротити грошову масу.

До методів, за допомогою яких центральний банк діє на сукупні видатки, належать такі:

— вжиття заходів, спрямованих на скорочення банківських резервів;

— п'ятикратне скорочення сукупних банківських грошей (тобто сукупних безстрокових депозитів), зумовлене скороченням кожної грошової одиниці банківських резервів;

— скорочення сукупної грошової маси, яке звичайно веде до зменшення обсягу кредиту. Це означає його більшу дорожнечу і меншу доступність. Зменшення грошової маси зумовлює зростання норми відсотка;

— поступове скорочення приватних і державних інвестицій, викликане подорожчанням і зниженням доступності кредиту;

— тиск на кредит та інвестиційні видатки, що знижує вплив на витрачання доходу, ціни і зайнятість.

Центральний банк може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за допомогою таких інструментів: операції на відкритому ринку, зміна резервної норми, зміна облікової ставки.

Операції на відкритому ринку здійснюються у вигляді купівлі і продажу державних облігацій центральним банком на відкритому ринку, тобто шляхом купівлі і продажу облігацій комерційним банкам і населенню в цілому.

Найважливіший аспект цієї операції полягає в тому, що, коли центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, резерви — а водночас і здатність до кредитування — комерційних банків зростають.

Вплив на резерви комерційного банку буде, по суті, такий же, якщо центральний банк куплятиме цінні папери просто у населення. Хоча існує невелика різниця між купівлею центральним банком цінних паперів у комерційних банків і в населення. Якщо всі комерційні банки з самого початку знаходяться на межі вичерпання кредитних можливостей, то придбання центральним банком облігацій у комерційних банків збільшить фактичні і надлишкові резерви комерційних банків на всю суму купівлі облігацій. З іншого боку, купівля облігацій центральним банком у населення теж збільшує фактичні резерви, але разом з тим збільшує і поточні рахунки. Однак в обох операціях загальний результат однаковий: коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, то резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки дають у позику свої надлишкові резерви, пропозиція грошей у країні зростає.

Продаж центральним банком державних облігацій знижує резерви комерційних банків. Комерційні банки оплачують ці цінні папери, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви, у центральному банку. Центральний банк облічує ці чеки, відповідно зменшуючи резерви комерційних банків. Коли б центральний банк продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би , по суті, той самий.

Комерційні банки і населення спонукає продавати або купляти державні цінні папери у центрального банка та обставина, що ціни і відсоткові ставки облігацій перебувають в оберненій залежності. Коли центральний банк вирішує купляти державні облігації, попит на них зростає. Виходить, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Зрослі ціни і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки і власників державних облігацій серед населення продавати їх центральному банку. І навпаки, коли центральний банк вирішує продавати державні облігації, то додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на облігації і підвищує відсоткові ставки, роблячи тим самим купівлю державних облігацій привабливою для банків і населення.

Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинні тримати банки. Або банки втратять надлишкові резерви, уповільнивши процес створення грошей шляхом кредитування, або ж вони вважатимуть свої резерви недостатніми і будуть змушені зменшувати свої чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію.

Зниження резервної норми переводить обов'язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування.

Центральний банк надає позики комерційним банкам, але стикається з необхідністю термінового отримання додаткових коштів. Коли комерційні банки беруть позики, вони переводять центральному банку виписане на себе боргове зобов’язання, яке гарантується додатковим забезпеченням, як правило, державними цінними паперами. Подібно до того, як комерційні банки відшукують відсоткові платежі на свої позики, центральний банк відшукує відсоткові платежі на позики, надані комерційним банкам. Така ставка відсотка називається "обліковою ставкою".

Центральний банк має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою комерційні банки можуть брати в нього позики. Облікова ставка являє собою витрати, викликані придбанням резервів. Падіння облікової ставки заохочує комерційні банки до придбання додаткових резервів через позику центрального банку. Кредити комерційних банків, що спираються на ці нові резерви, збільшують грошову пропозицію. І навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість комерційних банків у отриманні додаткових резервів через позику центрального банку. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей.

Якщо економіка зіштовхнулась з безробіттям і зниженням цін, то керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про необхідність збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних видатків, щоб сприяти поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів комерційних банків. Цього можна досягти шляхом: купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку, що збільшить резерви комерційних банків; зниження резервної норми, що автоматично переведе необхідні резерви в надлишкові; зменшення облікової ставки, щоб спонукати комерційні банки до збільшення своїх резервів через позику центрального банку. Такий вибір політичних рішень називається політикою дешевих грошей. В її завдання входить зробити кредит дешевим і доступним, щоб збільшити обсяг сукупних видатків і зайнятість.

В разі якщо надлишкові видатки підштовхують економіку до інфляційної спіралі, то центральний банк повинен спробувати знизити загальні видатки шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Ключ до розв'язання цієї проблеми - зниження резервів комерційних банків. Для цього зниження необхідно: центральному банку продати державні облігації на відкритому ринку, щоб зменшити резерви комерційних банків; збільшити резервні норми, які автоматично звільнять комерційні банки від надлишкових резервів; підняти облікову ставку, що знизить бажання комерційних банків збільшити свої резерви через позику центрального банку. Такий підхід отримав назву "політики дорогих грошей". Її мета - обмежити пропозицію грошей, щоб знизити видатки ,і стримати інфляційний тиск. Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є, звичайно, операції на відкритому ринку. Вони є головним інструментом кредитно-грошової політики. Цей механізм кредитно-грошового регулювання має перевагу гнучкості і його вплив на резерви банку здійснюється досить швидко.

Література

Закон України "Про банки і банківську діяльність' №872-ХІІ від 20 березня 1991 року.

Самуельсон П. "Економіка": Підручник. - Львів. Світ. 1993 рік

Пол А. Самуельсон, Вільям Д.Нордгауз "Макроекономіка" Київ. "Основи". 1995

Степан Дзюбик, Ольга Ривак "Основи економічної теорії", Київ. Основи, 1994.