2 (Контрольна з зовнішньоекономічної діяльності2), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Контрольна з зовнішньоекономічної діяльності2", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "международные отношения" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "международные отношения" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "2"
Текст 2 страницы из документа "2"
Поряд з основними видами можна відмітити корпоративний та конверсійний види франчайзингу.
Корпоративний франчайзинг - сучасна форма організації франшизного бізнесу, при якій франшизопоотримувач оперує не окремим підприємством, а мережею франшизных підприємств із використанням найманих менеджерів.
Конверсійний франчайзинг - спосіб розширення франшизной мережі, при якому діюче самостійне підприємство переходить на роботу за договором франчайзингу і приєднується до системи франшизних підприємств, що працюють під контролем одного франшизоотримувача.
В останні роки класична модель франчайзингу змінилася в напрямку забезпечення франчайзера додатковими можливостями швидкого розвитку з найменшими витратами. Хоч існує багато варіантів класичного франчайзингу, три з них використовуються найбільш часто. Це: регіональний франчайзинг; субфранчайзинг; франчайзинг, що розвивається. У кожному з цих випадків франчайзі одержує всі переваги, що зазвичай пов’язані з франчайзінгом: використання торгової марки і логотипа франчайзера, системи його бізнесу, первісне навчання, вибір місця, підтримка і т.д. Основні відмінності їх друг від друга полягають в наступному:
1) тривалість відносин франчайзера і франчайзі;
2) до кого франчайзі може звертатися за підтримкою;
3) кому він сплачує встановлені внески;
Коротко розглянемо кожен з цих методів.
Вибираючи регіональний франчайзинг, франчайзер вирішує охопити своєю діяльністю якийсь географічний район, яким може бути столична область, штат або країна. Усвідомлюючи, що він не має таких коштів чи колективу, щоб розвиватися так швидко, як хотілося б, він спирається на підтримку головного франчайзі. У свою чергу, головний франчайзі має право не тільки підбирати нових франчайзі у своєму географічному районі, але і забезпечувати їхнє початкове навчання, та інші послуги, що звичайно робить сам франчайзер. Головний франчайзі однак включений у поділ платежів і внесків у рекламний фонд. Він користується всіма благами, що звичайно дає франчайзинг, для цього він теж сплачує ліцензійні внески, а, також внески на рекламу безпосередньо франчайзеру. Контракт між франчайзером і головним франчайзі встановлює, що очікується від кожної сторони і який визначений період франчайзі буде виконувати цю специфічну роль. У відповідь на початкову сплату франчайзеру внесків за діяльність на винятковій території ринку головний франчайзі у майбутньому одержує від франчайзера роялті, розмір яких залежить від частки в загальному обсязі реалізації тих нових франчайзі, яких він залучив до цієї франчайзінгової системи. На відміну від інших методів цей метод вигідний для обох сторін, тому що головний франчайзі повинен одержувати підтримку протягом усього часу співробітництва, а це вигідно і франчайзеру.
У субфранчайзингу субфранчайзер також освоює якусь певну територію і забезпечує початкове навчання, вибір приміщення і т.д. Різниця тільки в тім, що франчайзі працює прямо із субфранчайзером на довгостроковій основі і має дуже обмежений контакт із франчайзером. Він платить роялті і рекламні внески субфранчайзеру, він в свою чергу, частину цих грошей платить франчайзеру. Субфранчайзер, таким чином, стає франчайзером на своїй території і франчайзі залежить від його довгострокової підтримки. Те, що субфранчайзер може мати обмежені кошти, управлінські і маркетингові здібності, відіб'ється на франчайзі. Отже, потенційний франчайзі повинний дуже ретельно вибирати субфранчайзінгові відносини, тому що він залежить від ділової і життєвої хватки як франчайзера, так і субфранчайзера.
В угоді по розвитку території франчайзер передає ексклюзивні права на розвиток якогось географічного району групі інвесторів. Інвестори, у свою чергу, або розвивають свої власні франчайзи, якими вони володіють на цій території, або підбирають франчайзі. В останньому випадку становище інвестора як власника обмежено. У відповідь на право розвитку ексклюзивної території особа, що володіє цим правом, платить франчайзеру внески і зобов'язаний відкрити визначену кількість точок в обговорений період часу. Власники відкритих франчайзі платять роялті і рекламні внески безпосередньо франчайзеру. Особа, що володіє ексклюзивними правами, не має частки в цих внесках, його частка є тільки в рентабельності індивідуальних франчайзов, що він відкрив.
Договір франчайзингу є самостійним інститутом договірного права, хоча законодавство України не виділяє цей договір як особливий вид договорів, таких, як, наприклад, договір купівлі-продажу, договір оренди, договір підряду. Цей договір носить комплексний характер і включає елементи, характерні для договорів що різняться за метою, предметом і правовою конструкцією. Порівнюючи договір франчайзінгу з ліцензійним договором можна дістатися висновку що правове положення ліцензіара і ліцензіата схоже з правовим положенням франчайзера і франчайзі, це стосується лише ліцензійної частини договору; в іншому договірні відносини між франчайзером і франчайзі значно ширше і різноманітніше.
Поряд з такими умовами як предмет договору, ціна, терміни виконання в угоді про франчайзинг передбачається цілий ряд додаткових умов, що встановлюють і конкретизують форми співробітництва франчайзера і франчайзі.
Включення чи не включення в договір цих додаткових умов і їх зміст з юридичної точки зору цілком залежить від волі сторін, тобто потенційних франчайзера і франчайзі. Сам предмет договору вимагає, щоб цілий ряд аспектів не виявився упущеним, а одержав у ньому те чи інше відображення. Тому, приступаючи до складання угоди, сторони повинні чітко усвідомити собі, про що вони хочуть домовитися і що буде предметом їхнього договору. Цим будуть визначені всі інші положення, що будуть включені потім в остаточний текст угоди.
Договір франчайзингу є консенсуальним, вступаючи в силу з моменту підписання його обома сторонами, що досягли згоди з усіх істотним умов договору.
20. Умови міжнародної орендної угоди і обов’язки сторін.
Оренда - майнове наймання; договір, по якому власник (орендодавець) передає орендарю в термінове володіння і користування майно (орендовані активи), необхідне для самостійного ведення господарської діяльності за відповідну (орендну) плату.
Договором про оренду може бути передбачена можливість викупу орендованого майна.
Міжнародні орендні операції - надання в оренду майна, що перетинає границю країни орендодавця. У залежності від їхньої тривалості розрізняють довгострокову оренду - з наданням товарів в оренду на термін від 3 до 5 років, а по деяких видах устаткування - до 15-20 років, що одержала назву лізинг; середньострокову - здачу, що припускає оренду товарів на термін від 1 року до 3 років, називану хайринг; і короткострокову - тривалістю від декількох годин до одного року, іменовану рентинг.
Практично всі зовнішньоекономічні операції зв'язані з валютними операціями. Валютні операції - це будь-які операції, пов'язані з переходом власності й інших прав на валюту і валютні цінності. До таких операцій відносяться здійснювані юридичними і фізичними особами угоди по купівлі-продажу іноземної валюти, проведення міжнародних розрахунків по торгових і неторгових операціях, надання кредитів в іноземній валюті й ін.
У міжнародній практиці широко поширені орендні операції - одержання чи здавання в оренду, у тимчасове і виняткове користування на основі орендного договору.
Основним елементом зовнішньоторговельної операції є угода, предметом якої може бути купівля-продаж (постачання) товару, виконання підрядних робіт, оренда, міна, відряджання фахівців, підготовка кадрів і ін.
На етапах підготовки, підписання і виконання контрактів контрагенти укладаються значне число допоміжних договорів з консультаційними фірмами, рекламними агентствами, комерційними посередниками, транспортно-експедиторськими й іншими фірмами, а також здійснюють необхідні операції з митними й іншими організаціями, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки. У зв'язку з укладанням і виконанням одного основного контракту експортери й імпортери укладають більш десятка додаткових договорів.
Зовнішньоторговельна практика виробила структуру й основні змістовні елементи контракту купівлі-продажу. (торговий контракт:)
-
Контракт починається з визначення сторін, тобто з назви фірм або організацій, що є контрагентами.
-
Предмет контракту визначає вид договору і короткий опис товару.
-
Базисні умови постачань визначають поділ між продавцем і покупцем обов'язків, зв'язаних зі здійсненням постачань товарів.
-
Терміни постачання.
-
Кількість товару (у метричних одиницях, штуках, комплектах).
-
Ціна і загальна сума контракту.
-
Умови платежів.
-
Упакування і маркірування.
-
Якість товару.
-
Страхування.
-
Обставини нездоланної сили.
-
Санкції.
-
Арбітражні і судові розгляди.
-
Інші умови контрактів.
По контрактах підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується передати іншій стороні (замовнику) товар і виконати певний комплекс робіт відповідно до індивідуальних вимог замовника. У них передбачається повна відповідальність підрядчика, включаючи здачу виконаної роботи замовнику, фіксуються поетапні терміни виконання робіт, право контролю ходу робіт з боку замовника, можливість застосування змінних цін з урахуванням зміни цін на сировину, матеріали і ставок заробітної плати.
Контрактом на оренду оформляються відносини майнового наймання, при якому орендодавець однієї країни передає орендарю іншої країни майно в тимчасове користування за погоджену плату. У міжнародній торгівлі застосовуються короткострокова оренда - рентинг (транспортні засоби, туристичні й інші товари короткострокового користування); середньострокова - хайринг (транспортні засоби, дорожньо-будівельні і сільськогосподарські машини, різне устаткування); довгострокова - лізинг (конторське, будівельно-монтажне і технологічне устаткування).
У контракті при зустрічній торгівлі основні і зустрічні зобов'язання фіксуються в одному документі. Бартерні контракти передбачають безвалютний, але оцінений обмін товарів (для забезпечення еквівалентного обміну). Контракти з зустрічними закупівлями фіксують зобов'язання продавця закупити у покупця приналежний йому інший товар у рахунок частини вартості імпортованого товару.
Контракти на переробку давальницької сировини передбачають постачання сировини в кількостях, що забезпечують одержання запланованих обсягів продукту його переробки, а також покриваючі витрати на його переробку і транспортування.
Контракти з комплекцією закуповуваного устаткування передбачають комплектацію закуповуваного устаткування вузлами, деталями і частинами вітчизняного виробництва.
Поряд з контрактами договірні відносини контрагентів міжнародних економічних зв'язків у ряді випадків оформляються у вигляді угод. Розрізняють два види угод у зовнішньоекономічній діяльності: ліцензійна угода й агентська угода.
Під ліцензійною угодою розуміється передача права на використання запатентованої промислової власності (винаходу, наукові відкриття, промислові зразки - складова частина інтелектуальної власності) і/або “ноу-хау” і взаємозалежних з ними науково-технічних і інших знань покупцю-ліцензіатові продавцем-ліцензіаром за певну винагороду.
Існує три основних види ліцензійних угод: договір простої ліцензії, договір виняткової ліцензії, договір повної ліцензії.
За договором простої ліцензії ліцензіар дозволяє ліцензіатові на певних умовах використовувати предмет ліцензії, залишаючи за собою право видачі аналогічних ліцензій іншим особам.
За договором виняткової ліцензії ліцензіар надає ліцензіатові виключне право на використання винаходу чи секрету виробництва в межах, обговорених в угоді, і ліцензіар уже не може надавати аналогічні за умовами ліцензії іншим особам (фірмам). Це, однак, не позбавляє ліцензіара права на самостійне використання предмета ліцензії, а також на видачу ліцензії іншим особам (фірмам) на умовах, що не суперечать умовам першої угоди (найчастіше обмежуючі умови відносяться до території використання ліцензії).
Зміст договору повної ліцензії полягає в тому, що ліцензіар уступає ліцензіатові цілком усі права на використання винаходу (секретів виробництва) протягом усього терміну дії договору.
Однією з основних умов ліцензійного договору (угоди) є умова про виплату ліцензійної винагороди. У практиці прийняті дві форми виплати винагороди: паушальний платіж і роялті.
Паушальний платіж являє собою виплату твердо зафіксованої суми ліцензійної винагороди одноразово або в 2-3 прийоми.
Роялті - це ліцензійна винагорода у формі періодичних відрахувань (частки від прибутку або суми продажів продукції, зробленої по ліцензуємій технології). Ця форма використовується в переважній більшості ліцензійних угод. Зустрічається комбінування цих форм виплати винагороди.
Агентська угода, що укладається між сторонами, торкається комерційної частини їхньої діяльності. Письмова форма складання агентської угоди має ту ж структуру, що і контракт, і має таку ж юридичну чинність. Сторона, що доручає виконання робіт, послуг за агентською згодою, іменується Принципалом, а сторона, що приймає на себе обов'язки по виконанню цих робіт, послуг, іменується Агентом. Однією з основних умов агентської угоди є умова про виплату Принципалом комісійної винагороди Агенту.
У контрактах, як правило, обмовляється конкретний пакет комерційних документів, необхідний для успішної реалізації зовнішньоторговельної операції. У загальному випадку продавець оформляє наступні документи: комерційний лист, пакувальний аркуш, сертифікат про походження товару, транспортні документи, страховий поліс, проспекти товарів. Звичайно продавець представляє ці документи у свій банк для одержання оплати товарів. Однак, процедура передачі документів банку-продавця банку-покупця може призвести до затримки митного чищення в місці призначення. Тому переважніше, щоб продавець відіслав ще один комплект комерційних документів поштою або передав їхньому перевізнику.