74406 (Дослідження історичних романів Зінаїди Тулуб "Людолови" та Павла Загребельного "Роксолана"), страница 5

Для більш глибокого осмислення мотивації вчинків героїні автор звертається і до змалювання дитинства Насті. Адже для того, щоб пізнати людину, дізнатися про те, що спричинило ту чи іншу її поведінку, потрібно перш за все зазирнути у її дитинство, у ті умови, в яких формувався її характер. Оточення у дитинстві передає людині те, що можна назвати психологічною атмосферою, духом суспільства. Отже, у романі «Роксолана» перед читачем постає своєрідний екскурс в минуле Насті, яке вона свідомо пригадує, намагається зрозуміти для чого жила і що взяла в своїх рідних (дістала батькову «несамовитість і материн легкий норов» [7 с. 28]. Ця ретроспекція шукає корені, причини того, що предоставлено в романі як наслідок [14 с. 7]. Далі спогади про домівку виникають у найбільш напружені моменти життя Роксолани.

Створюючи образ вільної української жінки, Павло Загребельний акцентує увагу на її освіченості й розумності. Настуня з перших днів життя в гаремі обирає зброєю проти всіх ворогів свій розум. Хуррем була вражена ставленням до жінки в Туреччині. Але коли одаліски почали співати та танцювати, щоб сподобатись Сулейманові, вільнолюбній українці захотілося перевершити їх. Захоплення султана українською дівчиною почалось з того моменту, коли за ним слідував голос жінки. «Неочікувана незвичайність поведінки Хуррем, яка наче матеріалізувалася в голосі, до якого можна доторкнутися, зруйнувала усталеність реакцій і звичок життя», що В. Фащенко вважає « не більше, ніж здоровим інстинктом жінки» [26 с. 176]. Поступово Настя пізнавала атмосферу гарему, бачила беззастережну відданість одалісок султанові. Потрібно наголосити, що таке служіння своєму чоловікові не було характерним для жінок України. Народні корені, що жили у Насті, заявили про себе. Вона вважала, що має стояти на одному рівні з султаном, і тому не могла дозволити собі бути його тінню. Але не цим пояснюється те, що Хуррем намагалася сподобатись Сулейманові. Своїм чудовим співом та танцями, у яких втілилася талановита вдача, героїня зуміла перевищити всіх інших. Роксолана знала з розповідей старої туркині, що жінки-бранки, навіки відірвані від рідної землі, хоч і багато важили в житті султанів, проте ніколи не ставали рівними їм. Коли героїня жила в рогатині, потяг до знань був зумовлений її вдачею. Так само напривчена сидіти на одному місці, вона обурювалася тим, що в гаремі тільки відпочивала. Навіть вал іде Хафса побачила в українці загрозу через її нестримне бажання знати все більше і більше. Знання для Роксолани було засобом підкорення Сулеймана, збереженням душевної краси та відтворенням потреб душі. В. Фащенко вважає, що героя «полонила самобутня особистість з полохливим тілом, рубіновим усміхом, непокірністю та талановитістю, безстрашшям і дитинною образливістю, силою пристрасті і холоднечі, безпосередністю і розбудованим книгами розумом» [26 с. 178]. Але можна припустити, що серед одалісок Сулеймана були і кращі за Роксолану. Вона ж могла його привабити своїм особливим розумом, що весь час підказував, як себе поводити, рідкісним умінням «мислити серцем» (за філософією П.Юркевича).

Авторська характеристика стає вирішальною і в зображенні ставлення героїні до релігійного питання. Віра в Бога підтримувала Настю. Вона не приховувала цього, спеціально не хотіла знімати свого хрестика, нарочито виставляла його, як символ своєї духовної незнищеності. Але суспільство, у якому вона жила, умовляння зректися своєї релігії підкорили Хасекі, султаншу. Християнського бога героїня залишила в своєму серці.

Сни і марення, як художні прийоми дають змогу зазирнути в підсвідомість героїні, їз чого можемо уявити душевні тривоги і турботи Роксолани. Сон Насті в розділі «Драбина» віщує силу її майбутньої влади і водночас вічну роздвоєність душі. Поява цього сну спричинилася постійними роздумами героїні про те, «хто вона – Хуррем, чи Настя?» [7 с. 27].

К.Юнг вважав, що сни не обманюють людей, а лише представляють те, що є, завжди намагаються виразити дещо вже відоме (тільки на рівні підсвідомості); кожний сон має зміст та символіку, котра допомагає пізнати несвідомі процеси психіки людини і може перетворюватись у реальність [30 с. 474]. Сон складається немовби з двох компонентів: 1)Роксолана йде по спустошеному Стамбулу і зустрічає Сулеймана в золоті, що віщує її могутність; 2) Настя вдома, за наказом матері, лізе у погріб, але дощечки драбини, коли вона хоче вилізти, ламаються. З’являється Ібрагім, який їх збирає, але Настя не дає зайняти йому драбини. У цьому епізоді драбина символізує як владу і могутність, так і рідний краї Насті, з яким її розлучили ворожі обставини.

У творі є картини марення героїні, які майже завжди стосуються спогадів про українську землю. Так Настя марить рідною домівкою після пологів через надмірну психічну напругу та розпач від того, як вона має ставитися до дитини, народженої від ворожого її народові чоловіка Спостерігаємо марення і у сцені смерті султанші. Коли Настю везуть на кораблі, вона тужить за покинутим рідним краєм.

Персоніфіковані образи сер ця і душі дають змогу краще зрозуміти її внутрішній стан: “душа вся плавала в сльозах”, “серце рвалося од розпачу”[ 7 С.27].

Водночас проявляється і її зухвалість через репліки у внутрішньому монолозі: «Не хочу, не хочу» [7 с. 11]. Для повноцінного і всебічного створення образ у жінки автор надає великого значення у романі діалогам та монологам, які представлені дуже яскраво. Діалогів, власне, більше, ніж монологів. Характерною ознакою є наявність внутрішнього мовлення, в якому найповніше передаються процеси думання та переживання. Внутрішнє мовлення героїні — найцікавіша прикмета роману. Тут Роксолана залишається тією дівчиною, що росла в Рогатині і зберегла його у серці. Цікавим є те, що авторська характеристика може плавно переливатися у мовлення героїні без певного авторського попередження, а це неначебто привід до ототожнення авторських думок з переживаннями жінки. Діалоги та монологи роману П.Загребельного дозво ляють нам судити про поступовий “перехід” Настуні в Роксолану, а в інших творах (О.Назарука, М.Лазорського, С.Плачинди) мова героїні майже не змінюється (за структурою, емоційністю), є застиглою. Для точнішої передачі психічного стану героїні П. Загребельний часто використо вує пейзажі, хоч вони все ж не становлять значну частину художнього полотна і не є домінантними в розкритті психології героїнь. Закономірно, що при змалюванні природи П. Загребельний вільно використовує широку палітр у барв, що теж інколи можна зіставити з настроєм героїні: чорний колір домінує, коли Ро ксолана у скруті (“чорне море” “чорний дим хмар” , “чорні ліси” зелений колір знаменує щастя, душевний спокій (“зелене золото”, “зеленість рівнин”, “зелені обійми зеленого вітра” [7 с. 11,17].

При зображенні спогадів про рідну землю в романі використовується золотий (“золотаве сонце”, “золоті листя у золотавій тузі” ; більш яскраві барви вказують на з будженість героїні, напруженість почуттів (“яскраво-рожеві квіти”, “фіолетові грона квітів”). [7 с. 240, 404].“Художній характер, – як сл ушно зазначає В.Фащенко, – не може бути безликим [27 с. 206]., а тому портретні характериcтики у романі П.Загребельного постійно супроводжують образи та допомагають зрозуміти внутрішню суть героїв, яка завжди певною мірою відбивається в зовнішніх проявах. Змальо вуючи зовнішність Ро ксолани, автор використовує динамічний портрет (психологічний), а інколи абстрактний чи живописний.

П. Загребельний дуже широко застосовує абстрактний портрет. Про деталі зовнішності Роксолани ми дізнаємося протягом всього роману: “золоті коси” , “невисока, зграбна, “червонясті коси”, “біле лице”, “сині очі, затінені довгими віями”, “маленька голівка” , “ніжна постать” , “рожеві губи. [7 с. 8,26,45,73,77,120, 238]. Застосовується живописний по ртрет, що часто вико ристовувася в періо д сентименталізму в літературних творах. Краса підкреслювалась природною аналогією, що давало змогу зрозуміти внутрішню природу людини. [7 с. 34]. Ось приклади живописно го портрета в романі: “з очей било зеленістю рівнин”, “вона про ростала, мов молода безжур на трава”, “ніжна, як со нячний промінь”, “вразлива, як закоханий соловейко. [7 с. 120,137,345] Відіграючи вагому роль у романі, як засіб психологізму, по ртретні характеристики мають особливість: серед розмаїття портретних деталей домінує образ золотих кіс. Часом письменник збивається на повто рення однієї і тієї ж частини портрету, що оживляє та підсилює відтворювану ко нцепцію особистості.

Отже, основними засобами створення образу жінки в романі П.Загребельного «Роксолана» є авторська характеристика; сни і марення, що дають уявлення про підсвідомі пер еживання Роксолани; діалоги та монологи, внутрішнє мовлення; портретні характеристики; вико ристання психологізо ваних пейзажів, колористики.

Висновки

Перший том роману «Людолови» українською мовою виходить у Харкові 1934 року, другий том - у 1937. Майже одночасно опубліковано у Москві 1935 року російськомовний варіант першого тому. Цікавий і такий факт. Серед десяти книг, представлених Україною на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року, особливе місце посів двотомник «Людолови» саме українською мовою. Окрім того, роман було запроваджено в Київському університеті та інших університетах УРСР як обов’язковий посібник з історії XVI - XVII століть. Завидна, чи не так, доля, безсумнівно, одного з найвидатніших творів у того-часній історичній романістиці? До слова, не знаю, як в університетах, а нинішні шкільні програми ні з історії України, ні з рідної літератури навіть не рекомендують цей роман для позакласного читання, не кажучи вже про обов’язкове вивчення. А варто б... Головний успіх роману, здавалося б, мав стати для неї «рятівною соломинкою», гарантувати від будь-якої несподіванки у часи масових репресій. Та ба! 5 липня 1937 року письменницю, без суду і слідства, раптово арештовано і відправлено на десять літ у сталінські табори Севлагу (система північно-східних таборів на Колимі), решту, дев’ять років - каралась хтозна за які гріхи на поселенні в Казахстані. Після арешту загинув увесь родинний архів Тулубів. Другий том «Людоловів» російською мовою так і не побачив світу. Впродовж усіх цих пекельних арештантських років не раз зверталась до можновладців різного рангу із розпачливими заявами - проханнями про реабілітацію. Де там! Тільки у вересні 1956 року, знесилена і хвора, повертається у Київ. І відразу ж береться за доскіпливе редагування «Людоловів». Відредагований текст роману покладено в основу видання 1957 року та двох наступних прижиттєвих видань 1958, 1961 років. А 26 вересня 1964 року письменниці не стало... То все-таки: за які гріхи розплачувалась авторка «Людоловів»? Чому роман обернувся для неї життєвою трагедією, твором-розп’яттям? Ні в спогадах «Повість мого життя», роботу над якими розпочала на початку 60-х і не закінчила, ні в російськомовному варіанті спогадів під назвою «Моя жизнь» не має і натяку на причини арешту. Небезпечно було тоді про це говорити. Може, це занадто суб’єктивно, одначе, мені здається, причина в ідейній суті роману, так би мовити, в його домінанті та й у самій назві. Ось як у автобіо-графії З. Тулуб пояснює свій задум: «Людолови» - це не тільки загони кримських татар, що набігали на Україну, це й польські магнати, католицькі й православні монастирі, і Києво-Печерська лавра зокрема, козацька старшина і гетьмани, цехова і магістратська верхівка у Києві і Львові - одне слово, усі, хто знущався з простого люду». Певна річ, оте «усі» стосувалося і нашого «старшого брата». Адже московські війська в часи так званої Руїни робили страшніші, ніж загони кримських татар, набіги на Україну. Діялося все те без згоди гетьманів. А якщо й давали згоду, то з безвиході, пасуючи перед ментальністю орди. Цього не могли не «вполювати» у підтексті роману сталінські опричники, новітні людолови. До того ж, їм муляла волелюбна Запорозька Січ. За ці «гріхи» і розплачувалась безвинна письменниця. Тому-то після її арешту в 1937 році другий том «Людоловів» російською мовою так і не вийшов. Тому-то ще довго над романом висів Дамоклів меч.

Тут залишається хіба що додати: нині минає 70 років, як на світ Божий з’явився український бестселер «Людолови», зразу посівши на отій Всесвітній виставці у Парижі почесне місце. Романом захоплювалось (і буде захоплюватись!) не одне покоління українців. Дата не така вже й «кругла». І все-таки привід згадати «не злим, добрим словом» письменницю, яка мережила (талановито!) папір не задля марнославства чи угодництва, а правдиво розповіла про долю, історію рідної землі. Розповіла з тим особливим чаром, теплим світлом, що залишаються навіки в душах читачів.

Лісовська Анастасія; Хассекі Хуррем; *1505, м. Рогатин, Івано-Франківської обл. — †1561, Стамбул , дружина турецького султана Сулеймана ІІ , дочка священника з м. Рогатина; 1520 полонена під час нападу на Рогатин кримськими татарами, потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана, мала великий вплив на чоловіка й турецьку політику. Подбала посадити на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанша-мати. Сучасники розповідали про добродійність Роксолани. У Медині вона побудувала велику мечеть, водоводи; у Стамбулі — мечеть зі школою для молоді, будинок для розумово відсталих, харчівню, притулок для вбогих і лічницю. Стараннями Роксолани була збудована величава будівля — мавзолей Сулейманія. У ньому поряд із султаном Туреччини похована єдина за тисячолітню історію могутньої Османської імперії жінка — Хуррем Хассекі. Роксолана увійшла до когорти визначних постатей першої половини XVI ст., які залишили політичний слід як у світовій, так і в українській історії. Силою свого таланту, розуму і непересічних здібностей ця славетна жінка подолала численні життєві негаразди і стала першою дружиною наймогутнішого султана Османської імперії Сулеймана II Великого.

Особисто мені подобається ця сильна, вольова жінка, проте думки істориків дуже відрізняються. Одні кажуть, що вона була добра, щира і дуже красива. Інші кажуть, що вона була дуже хитрою і підступною. Думаю достеменно це невідомо. Тобто існують різні думки з цього приводу і сперечаються історики вже не один день. З впевненістю можу сказати, що обидва романи і Загребельного, і Тулуб мені подобаються, і власне постать Роксолани в них. Вона і владна була і непідступною її назвати теж не можна.

Суперечлива постать в історії Сильна бо вистояла-слабка бо зрадила свою віру, а відповідно все те що батько-священник прищеплював їй з малих літ. Те що вона похрестила сина таємно не означає що не зрадила .

В першу чергу вона була жінкою, і як будь-яка жінка насамперед дбала про себе і своїх дітей. На початках їй треба було вижити, потім були почуття до чоловіка (не султана, а власне чоловіка), дітей, далі влада (майже необмежена). Роксолана була мудрою і ,як сьогодні кажуть, сексапільною і вміла цим користати. А Русь...вона напевне про неї згадувала, але як про що мине знаємо. Вона є чудовим художнім персонажем, істотною персоною турецької історії, але робити з неї культ на Україні. Я б у цьому не була б такою впевненою, хоча роман Загребельного мені теж подобається.