74204 (Олександрійська поезія. Феокріт-творець ідилії), страница 2

Але всіх цих даних занадто мало, щоб накреслити хоча б приблизну біографію поета та датувати його твори.

ТВОРЧА СПАДЩИНА ТА ЗМІСТ ІДИЛІЙ ПОЕТА

До нас дійшла збірка вибраних творів Феокріта, яка була складена приблизно в I ст. до н.е. В цю збірку, крім 30 віршів та 25 епіграм, ввійшли поезії його наступників – Біона і Мосха. З цих 30 віршів лише дванадцять є „пастухськими”, чотири можна назвати мімами, тобто маленькими драмами, вісім – епіліями , чотири – ліричними віршами та дві евкомії. Збірка, мабуть, була створена для римських читачів, які цікавилися тогочасною елліністичною поезією.

Потрібно згадати також про те, що деякі фрагменти із Феокріта були знайдені за останній час на папірусах, що датуються від I до V ст. н.е., при чому великих розбіжностей з текстом рукописів не виявлено.

Ті 30 віршів, які під загальною назвою „ідилій” належать Феокріту, за змістом розпадаються на декілька груп. Ядром являються буколістичні ідилії – пастуські сценки, зображуючі зустрічі, розмови і пісні пастухів. Поряд з віршами, що мають натуралістичний характер, ми знаходимо у Феокріта зовсім далекі від реального життя творіння з любовною тематикою, побудовані на міфологічній основі. Головне місце серед поезій цього жанру належить, беззаперечно, тій ідилії, яка звичайно розташовується першою і носить назву „Пісня”. Пастух Тірсіс зустрічається з другим пастухом (козопасом) і просить зіграти на музичному інструменті, козопас відказується грати в полудень, бо боїться розбудить Пана. Козопас в свою чергу хоче, щоб Тірсіс заспівав пісню про пастуха Дафніса, вмираючого від того, що не хоче піддаватись коханню, і як нагороду пропонує співцеві дерев’яний кубок з трьома побутовими картинами.

Детальний опис цього кубка являється даниною, яку Феокріт приносить епічній традиції, але сцени, вирізані на кубкові (капризна красуня, старий рибак і хлопчик, що грає на дудці), характерні для елліністичної епохи. Пісня про Дафніса має ліричну замальовку.

Як і більша частина інших, ця ідилія за сюжетом і формою схожа на народну пісню; в ній використовуються прийоми народної поетики (анафора, рефрен), але ці прийоми уже підлягали у Каллімаха умовній літературній обробці. На протилежність до цієї ідилії вірші, які звичайно розміщуються на 3, 4 і 5 місці в збірці, носять побутовий і сатиричний характер.

У групі любовних пісень як дуже вдалі слід відмітить „Любовну пісню”(ідилія XXX) і „Прялку”(ідилія XXVIII).Цікавою є ідилія „Рибаки”. У ній головними дійовими особами виступають два бідних рибалки. На початку дано опис будинку та знарядь їх праці. Дія відбувається вночі. Погано повечерявши, рибалки з голоду прокинулись серед ночі. Їм не спалось. Один із них бачив уві сні ніби спіймав рибу із чистого золота і сказав, що більше не вийде в море, тепер його мучить сумління. Інший рибак говорить, що обіцянка, дана уві сні, не має сили, так як „сновидіння схоже з обманом”. Ця проста тема обрана дуже вдало: мова рибаків проста, легка і повна народних приказок.

ТЕМАТИКА ПОЕЗІЙ

Феокріт володів надзвичайно багатостороннім талантом. Тематика його поезій незрівнянно ширша, ніж це здається на перший погляд.

Феокріт розкриває картину високорозвиненої міської культури: перед нами проходять люди самих різноманітних професій і різних прошарків суспільства: воїни, купці, атлети, гадалки, пастухи, флейтистки. Побутові картинки, які дає Феокріт, можна поставить на рівні з кращими епізодами з комедій Менандра без ніяких перебільшень.

За ідиліями Феокріта ми знайомимося перш за все з побутом грецького будинку середнього достатку. Домашнє господарство засноване на праці рабів: в ньому працюють дві-три рабині, на яку постійно покрикує домогосподарка, яка є власницею господарства. Вона також допомагає працювати: пряде, шиє собі плаття і, хоча любить гарно одягатись, все ж дотримується суворої економії ; вона може поговорити з подругами про свої забаганки і непрактичність чоловіків; одним словом – типова міська жителька.

Тільки така жінка користується повагою. Поряд з цим упорядкованим сімейним життям існує й інший світ жінок. Це – світ Кініски, яка одна присутня на нічній п’янці, влаштованою її тимчасовим другом серця для своїх друзів. Отримавши образу від свого коханого, Кініска в ту ж ніч перебігає до свого гарного сусіда.

Міське життя протікає жваво: воно не завжди безпечне, надвірні двері і вдень потрібно тримати на замку, а на вулиці остерігатись грабіжників. Гроші відіграють велике значення. У словах Праксиної „у багатих – багато” (XV, 25) звучить заздрість жінки середнього достатку до багачів.

Поряд з рабською працею, в цю епоху поширена уже і наймана праця. Найманий пастух є, наприклад, Коридон (ідилія IV) перехідним від одного хазяїна до іншого. За наймом працюють і женці Мілон і Букай(ідилія X). Женців погано годують, їм мало платять, тому Мілон відводить душу в насмішках над наглядником.

У цьому шумному і діловому житті релігія не відіграє великого значення. У місті релігійні обряди стали лише приводом до видовищ, вони вже не є загальнодержавним ділом, як це було в Афінах.

Про становище поета в цьому суспільстві Феокріт говорить не раз, він не зовсім задоволений ним, розвиває „загальне місце” грецької поезії: бо тільки поет може прославити багатих і бідних людей, поетів потрібно більше цінити і краще їм платити. Але ніякого протесту в словах Феокріта не простежується.

Своє власне ставлення до релігійних, суспільних і філософських питань Феокріт ніде прямо не виказує, але воно в більшій мірі стає зрозумілим з його поезій. Міфологія і олімпійські боги для нього лише поетичний матеріал. У „Гіласі”(ідилія XIII) та „Епіталамії Олени” (ідилія XVIII) міф стає практично побутовою розповіддю.

У своїх ідиліях Феокріт використовував принцип написання поезій дивіршем. Деякі він об’єднував спільною темою. Приклад цього ми можемо зустріти в неперевершеній пісні старого женця Мілона в X ідилії і в другій частині двобою хлопчиків в VIII ідилії. Об’єднання ди- і тривіршів спільною ліричною темою відразу дає пісню, що трішки нагадує серенаду до коханої, - приклади дані в X і III ідиліях.

Великим мистецтвом володіє Феокріт і в зображенні ландшафту. Картини природи є однією з головних перлин його ідилій. Вміння декількома легкими штрихами намалювати той фон, на якому виступають дійові особи, свідчить про унікальний талант поета. Описи природи, без яких його вірші втратили б половину своєї неперевершеності, даються нам так же просто і легко, як і характери. Індивідуальні звички Феокріта в зображенні природи виступають особливо яскраво, якщо співставити його ландшафти з темами картин природи, якими повні порівняння в поемах Гомера. Феокріт насправді ніякого опису не дає, він тільки називає предмети природи, не прикладаючи до них ніяких визначень, але називає їх не загальними родовими, а їх індивідуальними іменами.

Найбільш складною і художньо обробленою формою є пісня, присвячена одній темі, як гімн Адонісу в XV ідилії і сама прекрасна і глибока пісня Феокріта – про вмираючого Дафніса в I ідилії. Її можна вважати вершиною буколічної творчості Феокріта.

Отже, Феокріт, звернувшись до джерел народної поетичної творчості, художньо обробив свої матеріали і застосував чисто мовні засоби при створенні своїх поезій в новому, відкритому жанрі. Але – мвємо ми право говорити так рішуче про створення нового літературного жанру? Чи був Феокріт засновником цього жанру, чи мав свою визначену літературну „програму”, чи був він просто рядовим поетом, що включився в уже сформований літературний напрям? На ці питання можна відповісти як позитивно, так і негативно. Феокріт, напевно, не був абсолютним новатором, поетом-одиночкою.Він був одним з головних представників тієї групи поетів, яка боролася за перевагу „малих форм”.

Але, як би там не було, відомо лише одне, що творчість Феокріта і взагалі цієї епохи є безцінним надбанням „Світової літературної скарбниці” і всього людства!

Використана література:

1.М.Грабарь-Пассек „Александрийская поэзия”, с.5-21. – М.,1972

2.С.С.Аверинцев „Поетика древнегреческой литературы”, с.96-100 ,с.114-120, с.123-134. – М.,1982

3.Айзеншток „Феокрит и другие”, с.194-199, с.202-209, с.217. – Х.,1958

4.В.А.Попов „История греческой литературы”, с.185-186. – М.,1960

5.В.Н.Ярхо, К.П.Полонская „Античная лирика”, с.104-110. – К.,1967