74014 (Леся Українка - "чи не єдиний чоловік на всій Україні!"), страница 2

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба: до процесу кісткового туберкульозу, що загострився, додалася невиліковна хвороба нирок. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати.

У 1911 році сім'я опинилася в Кутаїсі, де чоловік одержав посаду. Письменниця вже відчувала наближення смерті. Вона переслала сестрі Ользі свій архів, до виснаження працювала над "Лісовою піснею", яку розпочала 3-го, а закінчила 25-го липня. Коли мати говорила Лесі, що на створення її прекрасної драми-феєрії вплинули лише образи класичної літератури, поетеса сміливо заперечувала: "Я не поминаю лихом волинські ліси. Згадавши про них, написала "драму-феєрію" у їхню честь і вона принесла мені багато радості!" "Лісова пісня" вийшла друком в Києві ще за життя поетеси, в 1912 році. У Кутаїсі було написано також драми "Кам’яний хазяїн" та "Оргія".

Драма "Кам’яний хазяїн" написана по мотивах легенди про знаменитого Дон-Жуана, оспіваного багатьма класиками світової літератури задовго до слабкої жінки, що писала українською мовою. От що сама Лариса Петрівна говорила про створення і задум драми "Кам'яний Хазяїн чи Дон-Жуан" у листі до А. Е. Кримського від 24 травня 1912 року: "Я написала Дон-Жуана! От того самого, "всесвітнього і світового", не давши йому навіть ніякого псевдоніма. Правда, драма (знову драма!) називається "Кам'яний хазяїн", тому що ідея її ― перемога кам'яного, консервативного початку, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої й егоїстичної жінки (донна Анна), а через неї і над Дон-Жуаном, "лицарем волі". Не знаю, звичайно, що в мене вийшло, добре чи погано, але скажу Вам, що в цій темі щось диявольське, таємниче, недарма вона вже триста років як мучить людей. Говорю "мучить", тому що написано на неї багато, а гарного написано мало, на те її і видумав " ворог роду людського", щоб розбивалися об неї справжнє натхнення і найглибші думки: Так чи інакше, але от вже й у нашій літературі є Дон-Жуан, власний, оригінальний тим, що написала його жінка, чого не було дотепер, здається..."

Новаторство письменниці було не лише в тому, що вона виявилася першою (і єдиною!) жінкою, що написала один "із шедеврів про шедевр", але й у тім, що вперше Дон-Жуан був у цій драмі показаний як марнославна й егоїстична людина, заради своїх хвилинних примх і бажань здатна піти на будь-який злочин: Він під стать гордій, уїдливо глузливій донні Анні, що визнає владу над людьми - даром для обраних, що цінується вище багатства і любові! Але знехтувавши любов ю (що уособлена в образі Долорес, яка жертвує заради коханого честю і добрим ім'ям) і Дон-Жуан і донна Ганна завмирають у кам'яному зціпенінні Смерті. Фінал драми був яскравий і незвичайний настільки, що багато хто з глядачів, скрикував від жаху, побачивши в дзеркалі на сцені образ Кам'яного Хазяїна - Командора, у якого перетворився Дон-Жуан, одягнений в його плащ!

Драма вперше була поставлена в 1914 році М.К. Садовским на сцені Київського театру драми і пройшла з аншлагом. М.Садовский - чудовий актор і режисер, виконав у ній роль Командора.

Україна ховала свою дочку

Друзі та близькі наполягали на лікуванні. Леся ще раз відвідала Єгипет. Подорожі стали для неї мукою, надії на полегшення не виправдувалися.

Письменниця мужньо готувалася до трагічного кінця. У березні 1913 року вона написала заяву до бібліотеки Наукового товариства ім. Т.Шевченка прийняти її твори в депозит. 28 квітня востаннє приїхала до Києва ― прийшла на присвячений їй вечір в клубі "Родина", а всередині травня відбула в Кутаїсі.

З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми "На передмістю Александрії".

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі. Згодом прах великої дочки українського народу було перевезено до Києва і перепоховано на Байковому кладовищі. Поліція не дозволила ні промов, ні співів, а щоб ніхто не посмів порушити заборону, дала у супровід похоронної процесії наряд кінноти. За труною йшов багатотисячний натовп. Україна ховала свою дочку.

Висновок

Тверда, переконлива віра в людину, в її високе покликання, торжество християнських істин — головний рушій творчості геніальної дочки українського народу. Те, що колись спекулятивно охрещували як революційність, насправді було палким прагненням якнайскорішого утвердження справжніх моральних цінностей як у конкретно взятій людині, так і в суспільстві загалом. Ця переконаність не була декларативним проповідуванням догм, а ґрунтувалася на знанні Духа, що відкривається лише обраним раз на сто років.

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Леся Українка