73938 (Кобилянська Ольга Юліанівна), страница 2

Анна, тяжко переживши трагедію першого кохання, одружується з іншим. У неї народився син, якого батьки мріють вивчити. З нього будуть люди, як покине землю, як здобуде освіту, гадають обоє. “Анна дрижить над своїм хлопцем якоюсь боязкою любов’ю з з цілої поважної глибокої душі, що натерпілася до дна і знає лише одну мету – вивести дитину свою в люди. Її колишнє горе відтворило її очі. І інстинктом своїм пізнала життя – світ. Гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, і щось мов силує її відірвати його від землі.

З нього будуть люди, як покине землю.”

Читач відчуває всю неслушність такого розв’язання проблеми, йому хочеться сказати: не тікати треба від землі, а докорінно змінити, перебудувати на ній життя так, щоб легко, вільно і щасливо дихалося на цій землі трудящим людям. Проте читач не може відірватися від тексту повісті. Нас чарує її розповідь. В якій відтворюються складні психологічні конфлікти, переживання Анни, Михайла, старого Івоніки, захоплює нас якась нова, незвична і разом з тим своя, рідна мова. Наше серце не може не стискатися, коли ми читаємо епізоди, в яких відтворено горе батька:

“Михайлику, Михайлику! Що ти робиш своєму татові! – скрикнув на те все в дикій розпуці Івоніка, закривши бурхливим рухом лице... Якнайкраще хотів він похоронити свого нещасного любимця, краплями був би кров свою віддав, коли б воно спричинилося до піднесення цієї пресмутної урочистої хвилі...”

А таких епізодів у повісті багато.

Ольга Кобилянська в повісті "Земля" показала нам селянську любов до землі і праці, розчарування селянина в землі, тpагедію, пpичиною якої стала саме земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.Кpок за кpоком усе чіткіше вимальовувалась позиція письменниці у любов-но виписаних її щедрим серцем геpоях "Землі". Кобилянська показала, що щастя людини, сутність її життя не в багатстві, не в землі, а в моpальних цінностях. Вона пеpеконливо доводить: якою б важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, тpеба завжди ке-pуватися законами совісті, високими ноpмами наpодної моpалі, не збиватися з доpоги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.

Вірою в те, що ці надії здійсняться, закінчується трагічна й сумна повість про землю. Прикінцеві мажорні акорди повісті оптимістично настроюють читача, вселяють впевненість у тому, що молоде покоління зуміє перебудувати життя, знайде шляхи до щастя.

Центр уваги письменниці – не безодня навколо нас, а серце людини. Цих сердець, характерів у повісті багато: бідна наймичка Анна, старий Івоніка Федорчук, його дружина, сини

Михайло і Сава, Рахіра та інші. Серед них виділяються найсильніші характери Анни і Михайла з одного боку, Рахіри і Сави – з другого. З особливою любов’ю розкрито образ Анни. Мимоволі, очевидно, образ цей зближувався улюбленими героїнями письменниці і підносився над оточенням своєю духовною і моральною вищістю, а “того не простив їй ніколи консервативний,упрямий мужицький змисл женського сільського світа”. В такому ж напрямку вона збирається виховати свого сина. Своїм ідейним змістом, соціально-психологічною насиченістю “Земля” протистоїть сентиментально-ідилічним малюнкам з життя села, що їх знаходимо в творах ліберально-буржуазних письменників. Повість О.Кобилянської – гостро драматичний твір, сповнений гірких роздумів про тяжку селянську долю , про залежність селянина від землі, яка для нього стає фатумом, молохом, поглинає всі його думки і почуття О. Кобилянська з великою правдивістю і художньою переконливістю показала, як в умовах приватновласницького суспільства влада землі для селянина стає фатальною, як власницькі інстинкти знищують високі людські почуття. Факт братовбивства, що ліг в основу твору, письменниця розробила в плані псизологічного аналізу внутрішнього світу героїв, тому за ідейним змістом, суспільно-громадським звучанням повість “Земля” вийшла далеко за рамки родинної хроніки. Епіграф до повісті взято з твору норвежця Йонаса Лі: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша”. Повість “Земля” – це вершина реалізму Кобилянської - поставила її авторку в ряд найвидатніших українських художників слова початку ХХ століття. На думку І.Франка , висловлену 1905р.в листі до відомого хорватського славіста Ватрослава Ягича, цей найвидатніший твір письменниці, “крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття”.

Читач був захоплений повістю. Михайло Коцюбинський у своєму листі до Кобилянської писав:

“Пишу до Вас під свіжим вражінням од вашої повісті “Земля”. Я просто зачарований вашою повістю; все – і природа, і люди, і психологія їх, - все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу. Яка шкода,що ми не можемо мати вашої повісті на Україні”.

3