73792 (Функції цитати, як одного із засобів організації художнього простору тексту (на прикладі твору Л.Н. Большакова "Повернення Григорія Вінського")), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Функції цитати, як одного із засобів організації художнього простору тексту (на прикладі твору Л.Н. Большакова "Повернення Григорія Вінського")", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "зарубежная литература" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "литература : зарубежная" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "73792"
Текст 2 страницы из документа "73792"
Г.Вінський у своїх записках постає як історико-культурна особистість, що включена у суспільний процес. Доля мемуариста, його життєві позиції апелюють до певної архетипічної формули. Кожне цитоване його слово чи вираз несе на собі відбиток епохи кінця XVIII ст., того часу, який постає з його записок. У цьому міфологічна функція цитацій матеріалу.
Сюжетно-композиційна функція цитат веде Л.Большакова по різних шляхах пошуку відомостей. Отже, це стимулює розвиток сюжетної тканини, створюючи один за одним «кроки» до істини. Перенесення цитат до нової часо-просторової реальності призводить до їх трансформації в новому хронотопі. Перед науковцем відкриваються все нові горизонти дослідницького пошуку: «На початку 1771-го Вінський оселився в одній із казарм першої роти. Першої – це за його ж хвилинним...спогадом. Значить, там, де тепер у Петербурзі вулиця 1-ша Червоноармейська» [4, 177].
Цитування відбувається в чотирьох напрямках: цитування документів; цитування читача; цитування Г.Вінського; цитування автора самим себе.
Цитата - одна з форм діалогу з чужим словом, швидше властивий науковій, публіцистичній чи офіційно-діловій мові. Іноді цитати зливаються з думками автора, набуваючи невласно-прямого різновиду передачі чужого мовлення: «Книжки важили для нього багато вже тоді. Читачем Вінський став з юнацтва. Це, зрозуміло, ані трохи не зменшує ролі й значення читання у зрілі роки. А все ж був він тоді юнаком, ... недосвідченим, столичне життя його, провінціала, захопило, і став Григорій «мати» витрати, не даючи ради власному гаманцю» [4, 185]. Або, вивчаючи супровідні документи до монументального архіву, Л.Большаков знаходить коментар до подій О.М.Тургенєва, який одним з перших двісті років тому зміг гідно поцінувати працю Г.Вінського: «Біограф, здається, довів свій рукопис до 19-го сторіччя, але головне життя в 18-м...» Така думка О.М.Тургенєва – першого, хто написав про Г.Вінського в пресі, хто оцінив його працю гідно» [4, 24].
Надмірна «документалізація» і «белетризація» оповіді, що досягається насиченим цитуванням, може порушити структурну тканину оповіді і змусить читача засумніватися в достовірності поданого матеріалу. «Коли герой у приватній розмові висловлюється цитатами із власних статей або публічних виступів,..читач не вірить у правду того, що він говорить. Набагато кращі цитати відверті, ніж подібним чином залишені без лапок» [6, 353].
Про надлишкову насиченість оповіді цитатами у Большакова помічає Е.Н.Горелікова-Голенко: «Один із суттєвих недоліків роботи, - надмірна «виспренність», розлогий склад. Багато невиправданих повторів, не вповні зручна для сприйняття звичка пропускати дієслова, перетворювати фразу на оклик» [2, 3]. Проте далі дослідниця дає коментар: «Але це – стиль автора. «Повернення...» – не тільки докладний звіт про те, як проходили пошуки рукопису, але й спроба познайомити читача з думками Г.Вінського» [2, 3]. Отже, перенасиченість цитатним матеріалом у автора виправдана. Цитати у Л.Большакова жорстко й органічно структуровані і насправді є результатом докладного продуманих кроків. Дослідник на самому початку занотовує: «Вони, ці сторінки, написані давно. Потім, пізніше, узнати вдалося набагато більше, і жодна загадка не була за відповідь. Проте ніяких поправок вносити до першопочаткового тексту не хочу – хай буде сам читач моїм супутником і товаришем на шляхах пізнання, шукає (і знаходить) відгадки разом зі мною» [4, 6].
Таке розлоге цитування має, на нашу думку, три основні причини: по-перше, цитування записок Г.Вінського створює особливе часо-просторове тло, на якому будується повіствування; по-друге, цитати дозволяють привернути увагу до певних моментів, ситуацій, вони є ніби лупою, за допомогою якої автор розглядає проблеми; по-третє, цитати – допомога в переконанні того, що пошук здійснюється у правильному напрямку. Цитування свідчить про те, що автор йшов до своїх «кроків» у роздумах і міркуваннях.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Диалог. Карнавал. Хронотоп. Витебск, 1994. – Вып. № 4.
2. Гореликова-Голенко Е.Н. Рецензия на книгу Л.Н.Большакова «Возвращение Григория Винского» // Отечественные записки. – 2001. –- № 5.
3.Тартаковский А.Г. Русская мемуаристика XVIII первой четверти XIX века. – М., 1991.
4. Большаков Л.Н. Возвращение Григория Винского. – Оренбург, 1999.
5. Вересаев В. Пушкин в жизни. – М., 1963.
6. Акимова А. История и биография // Прометей. – М., 1960. – Т. І.
7. Затонский Д. Роман и документ // Вопросы литературы. – 1987. – № 12.
8. БахтинМ.М. Слово в романе // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. – М., 1975.