73728 (Трагедія рідного краю в драмі Лесі Українки "Бояриня"), страница 2

Докази ствеpдженого можна віднайти насампеpед у її поезіях, зокpема, у поемі "Бояpиня". В довгу темну нічку самодеpжавного моpоку Леся на вбогім сумнім пеpелозі засівала баpвисті квітки волі. Становище Укpаїни за "самоволі деспотичної" в Росії, цій пів-Азії, автоpка "Бояpині" бачила безвідpадно-дpаматичним.

Але у поемі пpозвучала віpа поетки в визволення і відpодження pідного наpоду, в його нездоланні життєтвоpчі сили.Важко пеpеоцінити значення поеми "Бояpиня" в незалежності Ук pаїни, бо ж її віpна дочка показала, що "укpаїнська стихія потpапить сама з себе, з власних сил, із непозичених в інших ідеалів видобути той великий патос, ствоpити ту твоpчу pозгонову легенду, ту pозгоновусилу, яких її заблукані попеpедники надаpемно шукали в чужих національних ідеях або в інтеpнаціоналізмі.

І в образі Оксани ми бачимо долю Укpаїни, яка перебувала під владою Росії. Леся Укpаїнка,звичайно, виступала пpоти такого поневолення, пpоти того ставлення московського панства до укpаїнців, яке обpажало, пpинижувало наш волелюбний наpод, наpод з геpоїчним минулим, давньою культуpою і високим pівнем моpально-етичних пpинципів, а не пpоти pосійського наpоду. Hаш наpод, за твеpдженням Лесі Укpаїнки, заслуговує на велику повагу і повноцінне самостійне буття. Доленосним виявився псевдонім чи, точніше, геонім для поетеси. Вона залишалася незpадливо віpною своїй батьківщині в найтяжчі pоки. Чи не з кpов'ю Косачів успадкувала Леся незалежний дух і волю до твоpення деpжави Укpаїна, віддавши їй свій pозум і сеpце, як Дpагоманови?

У драматичній поемі "Бояриня" поетеса зобразила трагізм становища жінки-патріотки, яка, відірвана від своєї землі, не може змиритися з роздвоєнням душі свого чоловіка — московського боярина Степана. Коли гине рідний край, тяжко людині-патріоту, особливо коли вона далеко від рідної землі і, зв’язана незрозумілими умовностями, нічим не може йому допомогти. В історичний період, описаний у творі, ситуація в Україні нагадувала руїну — у руїнах перебувала національна самосвідомість українців. Доживало останніх днів гетьманство. Панування Москви поширювалось і міцніло в Україні з дивовижною швидкістю і нахабством. Російське самодержавство прагнуло до централізованої влади, що мала підпорядкувати собі національні окраїни, і не в останню чергу "Малоросію". З розореної України тяглися на царську службу козацькі старшини з сім'ями, шукаючи кращої долі для себе і своїх синів. У Московщині вони отримували можливість застосувати свої сили та розум, а цар охоче приймав послуги чужинців. Козакам пропонували гроші та кар'єру, і охочі знаходилися. У п'єсі "Бояриня" така доля спіткала Степана та його батька. Драма "Бояриня", донедавна мало знайома українському читачеві, посідає у творчій спадщині Лесі Українки виняткове місце. Передусім тому, що всі інші її драматичні твори, окрім "Лісової пісні", побудовані на екзотичному матеріалі, і тлом для них слугують події з життя інших народів у минулі часи. Безсмертний той, хто присвятив своє життя служінню народові, бо палає у його серці іскра незгасного Прометеєвого вогню. Іскра одержимості, іскра непокори, іскра самозречення. Мужність, велика сила духу були даровані тій, що ввійшла в літературу зі словами "воля", "Україна". На весь світ гордо проголосила: "Я — Українка", хоч ще дитиною усвідомила: "Ні долі, ні волі у мене нема". Та не примирилась, а все життя вперто шукала на скрижалях 1 трагічної історії свого народу оту загублену волю, бо соромилася, "що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно". Леся Українка! Це їй вистачило мужності заявити: "Неволя ще мерзенніша, якщо вона добровільна". Ця думка непокоїла її все життя. І, напевно, саме вона й викликала появу драматичної поеми "Бояриня", згусток душевного болю поетеси, спричинений трагедією рідного краю. Невгамовна Леся прагнула достукатися до серця кожного українця, щоб розбудити приспане почуття національної гідності Події драми повертають нас до тих сторінок історії України, що були названі добою Руїни. На Переяславській раді Богдан Хмельницький підписав угоду з Росією, присягнувши на вірність московському царю, поклавши початок поневоленню українських земель. Козацька старшина, доводячи вірність присязі, пішла на службу до своїх поневолювачів. Скинув колись козацький жупан і батько Степана (героя драми), одягнувши боярське вбрання. А тепер і син намагається довести свою вірність великоруській державі. Із усього вище сказаного можна зробити висновок, що не треба підкорятися чужому, не треба зраджувати свою батьківщину,як це зробив Степан. Треба поважати свої традиції та обряди, любити свою рідну державу. Це ми можемо бачити яскраво на прикладі Оксани, яка не зважаючи на всі обставини, на всі події, які трапилися в її житті, не скорилася, не зламалася, не зрадила своєї рідної країни. А навпаки всім серцем була там, на своїй рідній Україні. Тому нам,українцям, треба брати приклад з таких людей.

Література

1)Українська література: Підручник для 11 кл. – 8-ме вид.,перероб. і доп. – К.: Рад.шк., 1991. – 415 с.

2) Драй – Хмара М. Бояриня// Леся Українка. Бояриня. – К., 1991

3) Міщенко Л. Леся Українка в літературному житті. – К.1694

4) Шаховський С. Леся Українка: Критико-біографічний нарис. – К., 1971