73370 (Поетика "Сказання про Сігурда"), страница 4
Описание файла
Документ из архива "Поетика "Сказання про Сігурда"", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "зарубежная литература" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "литература : зарубежная" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "73370"
Текст 4 страницы из документа "73370"
Найвизначнішою пам’яткою язичницької міфології є пісня «Віщування Вйольви» (чаклунка, віщунка), в якій виражені ідеї боротьби між Добром і Злом та ідея спокутування зла. Розбуджена Одіном зі смертельного сну Вйольва розгортає грандіозну картину створення світу, його загибелі та відродження. Спочатку з безодні народився велетень Імір, потім з'явились боги. Вони вбили Іміра і з тіла його утворили світ: м'ясо стало землею, кров - морями і ріками, кістки - горами... Люди були створені з ясеня і верби. Самі боги трудились і забавлялись на зелених луках Ідавйолля. Але в світі поширюється зло, боги порушують свої клятви, вбивають світлого Бальдра. Це порушує мир серед богів і людей. На землі настають страшні часи:
В чварах кривавих брат губить брата;
Кровні родичі одне одного ріжуть;
Множиться зло, повен підлості світ,
Вік сокир, вік мечів, вік щитів розсічених,
Хуртовинний вік, вівчий вік - перед кончиною світу...
Починається всесвітня катастрофа. З цепу зривається вовк-чудовисько Фенрір, піднімається в океані світовий змій, на кораблі мерців припливає Локі; з ними повелитель вогню Суртр, підземний велетень. Фенрір пожирає Одіна, Змій перемагає Тора. В полум'ї пожежі гине все живе. Проте в «Пісні» трагізм не доходить до почуття приреченості. Пророцтво Вйольви завершується прозрінням, що знову постане «з моря земля зелена», повернеться Бальдр, «заколосяться хліби без посіву». Світ знову здобуде життя, тепло, рух. Запанує мир, добро, щастя [9,с 40].
Суворий драматизм, властивий більшості міфологічних пісень, пояснюють різними факторами. Дехто з дослідників причини його вбачає в географічному факторі - скандінавам століттями доводилось вести непримиренну боротьбу з північною природою. Більш переконливою є думка, що скандінавська міфологія створювалась на вищому ступені розпаду родового ладу, це зумовило трагічне відчуття - руйнування, неминучості загибелі існуючого світопорядку. Беруть до уваги і той факт, що в скандінавській міфології богів і людей зв'язує спільна доля - вони смертні. Очевидно, тому в міфологічних піснях Едди нема такої світло-оптимістичної атмосфери, яка властива міфам Стародавньої Греції.
До найбільш пізніх пісень міфологічної групи належить пісня «Словесна чвара Локі». Це - сатира на богів зовсім в дусі Локі, з'явившись непрошеним на бенкет до морського велетня, зухвало ганьбить усіх присутніх, безжалісно нагадуючи богам про їхні гріхи й провини. Особливо дістається богиням, кожну з. них Локі висміює за розпусту. Боги теж погрожують йому ганьбою, та Локі не боїться їхнього викриття і сам цинічно вихваляється своїми провинами. Ця пісня нагадує старовинний жанр народної поезії - лайливі, паплюжні пісні, які були в багатьох народів. Призначення їх - висміяти суперника чи ворога.
Героїчні пісні «Старшої Едди» відтворюють давній ступінь розвитку епічної поезії. Більшість цих пісень виникло на матеріалі героїчних сюжетів, що склалися у континентальних германців (готів, франків, бургундців) ще в епоху великого переселення (про загибель Нібелунгів, сказання про Зігфріда та ін.). Ці пісні у свій час (певно в VI-VII ст.) проникли в Норвегію, а пізніше - в Ісландію, де зазнали місцевої поетичної обробки. У зміст старих переказів були введені нові персонажі, зроблені психологічні поглиблення. Імена набули скандінавського звучання: Зігфрід перетворився на Сігурда, Гунтер - на Гунара, Крімхільда - в Гудрун, Атілла - в Атлі та ін.
Героїчні пісні «Едди» виникали в різні часи. Декілька пісень можуть бути прикладами героїчної пісні ще часів великого переселення («Стара пісня про Сігурда», «Стара пісня про Атлі»). В найдавніших піснях відбито пережитки матріархату, коли кровні зв’язки панували над іншими зв’язками. Так Гудрун (Друга пісні про Гудрун” ) вбиває обх своїх синів і чоловіка Атлі – це помства за вбивство чоловіком її братів. У німецькому ж варіанті цього сюжету («Пісня про Нібелунгів», 1200 p.), який остаточно оформився в умовах феодалізму, навпаки, Крімхільда (Гудрун) підступно вбиває своїх братів, помщаючись за смерть чоловіка.
Еддичний вірш, як і пам’ятки західногерманської поезії («Пісня про Хільдебранта» та «Беовульф»), заснований на алітерації. «Старша Едда» має народно-поетичну основу. В ній присутні елементи фольклорно-епічного стилю (постійні епітети, повтори, паралелізми; нерозчленованість епічного і ліричного начал). В «Едді» відбито свідомість людей ще докласового родового ладу; в ній панує вільнолюбний, героїчний дух епохи вікінгів. Пісні «Едди» мають величезне історико-культурне значення.
РОЗДІЛ 2. ПОЕТИКА ГЕРОІЧНИХ ПІСЕНЬ ПРО СІГУРДА
2.1. Героїчні образи в піснях про Сігурда
Протягом нашого дослідження, нам неодноразово зустрічалося ім’я Сігурд. Сігурд – Зігфрид (від давньоісландс. і давньонім. “перемога”), в германоскандинавській міфології і епосі – герой. Подвиги Сігурда оспівані у ряді пісень “Старшої Едди” (“Пророцтво Грипира”, “Речі Регина”, Речі Фафніра”, “Речі Сігр дриви”. Про його смерть розповідається в “Уривку про Сігурда”, “Першій пісні Гудрун”, “Короткій пісні про Сігурда” та ін. Зігфрид – є центральним героєм першої частини німецької “Пісні про Нібелунгів”, його ім’я зустрічається середньоверхнєнімецькій епічній поезії. Однак в жодній з цих пісень не ставиться ясною послідовність подій його життя.
Міфи і сказання, які складають сюжет епосу, виникли на континенті, а тільки потім потрапили на північ, де були перероблені. Тому скандинавські і німецькі епічні твори дають різні варіанти легенди про Сігурда і відображають різні етапи її формування в усній традиції при зміні культурних і соціальних умов [16,c.10]. Між окремими версіями існують розбіжності. Але все ж, на думку М.І. Стебліна-Каменського, - його життя – це досить визначений період – від народження до смерті [16,с.54]. Сігурд і всі інші основні персонажі героїчних пісень об’єднані в один генеалогічний ланцюжок.
Неодноразово вченими були зроблені спроби знайти історичну основу сказань про Сігурда (шляхом ідентифікації його з древньонімецьким героєм Армінієм), але це, на думку А.Я. Гуревича, непереконливо [5,с.17].
Характерним для міфологічного героя є вже неясність його походження. В більшості версій він називається сином Сигмунда, сина Вёльсунга. Але в “Речах Фавніра”, Сігурд, на питання переможеного ним чудовиська, відповідає: “Я звір благородний, був я все життя сином без матері; немає в мене і батька, як у людей, завжди самітній я”. Правда потім він зізнається, що батьком його є Сигмунд. Однак, як показав Є.М. Мелетинський, який досліджував це питання за багатьма джерелами, в заяві Сігурда про свою самітність можна бачити релікт уявлень про богатиря, який став засновником роду людського, першої людини, він походить від [12,с.255].
Характерним для Пісень про Сігурда є однакові принципи побудови сюжету: протиставлення героя та його суперника, зачини та кінцівки, розгорнуті описові моменти.
В героїчних піснях, слава героя, дуже часто, не є набутою їм у результаті тих чи інших подвигів, а є чимось внутрішнім, що закладено в нього з народження. Тому розповідається в героїчних піснях про героя, іноді у деякому протиріччі з його славою.
Так, герой, про якого більш за інших розповідається в Піснях (Сігурд) отримав свою славу ще до того, як він що-небудь героїчного здійснив. Свою славу він набув у пророцтві Грипира. Виходячи з того, що Сігурд мам прізвисько Фавни-бійця, вбивство Дракона було його самим славним подвигом. Але як це видно з “Речей Фавнира”, це вбивство вимагало тільки фізичної сили, а не потребувало сили духу: Сігурд вбив дракона не в бою, а із засади, сховавшись у ямі, де повинен був проповзати, нічого не підозрюючий дракон. Єдиним мотивом Сігурда при вбивстві дракона, було бажання заволодіти його золотом. При цьому вбивство дракона супроводжувалося зрадництвом: після того, як Сігурд вбив дракона, він вбив Регина, з яким обіцяв поділитися золотом.
В піснях розповідається також, що Сігурд вбив синів Хундинга і тим помстився за свого батька. Ці та інші “подвиги” Сігурда мало говорять про силу духу.
Характерним для Пісень є те, що героєм може виступати не тільки чоловік, але й жінка.
Жіночі образи проходять через усі пісні. Центральним образом цілої низки пісень є Гудрун. У першій і другій “Пісні про Гудрун – це образ жінки, яка скорбує за своїм чоловіком; у Третій пісні Гудрун” – жінки, яку звинуватили у зраді чоловікові; в “Пісні про Атлі” і “Речах Атлі” – жінки, яка мстить за своїх братів[17,с.154].
З одного боку, Гудрун проклинає своїх братів за смерть чоловіка, але нічого не робить, щоб помститися братам, бо братів вбивати не можна!, з іншого – вона мстить за братів, бо така помста – святий обов’язок, а його здійснення – подвиг. Тобто Гудрун виступає в піснях як героїчна постать. Характерним для героїнь (Гудрун, Брюнхільд, Оддрун) є те, що вони виявляють силу духу чи силу почуттів, виконуючи те, що вони вважають своїм обов’язком, а чоловіки – тільки своїм презирством до смерті. Однак при цьому, як підкреслює М.І. Стеблін-Каменський, своє презирство до смерті вони виявляють, не стільки виконуючи свій обов’язок по відношенню до кого-небудь, тобто захищаючи чи рятуючи кого-небудь, скільки тому, що по іншому герой поступити не може 17,c157].
Ті, хто складав, чи співав героїчні пісні не ставили перед собою за ціль доказати моральне перевищення жінок над чоловіками, і тим самим розвінчати чоловіків, навпроти, вони відчували захоплення перед своїми героями, яких вони оспівували. Тому можна зробити висновок, що героїчні пісні, це не ідеалізація дійсності, а її художнє узагальнення, але узагальнення стихійне, архаїчне. Героїчні пісні – це художня видумка, але вона сприймалася як дійсність.
2.2. Характерні елементи стилю пісень про Сігурда
Повтори і паралелізми, за словами відомого дослідника Едди Є.М. Мелетинського, складають найбільш характерну особливість пісень [14,с.19]. Типи повторів в еддичній поезії аналогічні їх типам в усній народній творчості. Перш за все зустрічаються повтори цілих віршів, які є характерними саме для пісень. Так, наприклад, в “Уривку пісні про Сігурда”, перша строфа маже співпадає з трьома іншими. Повтори використовуються і для посилення дії, (наприклад, у плачі Гудрун її відчаю), для підкреслення урочистості моменту (характерні повтори у речах Брунхільд на погребальному кострищі Сігурда) та ін. Часто зустрічаються повтори усередені строфи. Застосовуються повтори в героїчних піснях дуже гибко і використовуються і для характеристики персонажів и динаміки розвитку дії.
Паралелізми в піснях несуть ті ж самі функції, що і в фольклорі: вони несуть корисну інформацію про правила традиційної мудрості і засобах магічного впливу.
До числа характерних елементів героїчних пісень відносяться постійні епітети, які носять характер прикрашення. Серед них чисельні використання епітетів кольору (білий, зелений, чорний, червоний та ін.). Вони носять ідеалізуючи значення.
Досліджуючи Едди, Є.М.Мелетинський звертав увагу на те, що в піснях про Сігурда досить різноманітні за обсягом і складом загальні місця [13,c.106], тобто досить багато загальних елементів, які залишаються незмінними. На одному полюсі стоять різноманітні фразеологічні вислови (“одним разом”, “від всього серця” та ін), які закріплені ритмічно і являють собою мінімальну формулу вірша. На іншому полюсі стоять загальні місця у вигляді широких описів, наприклад при порівнянні Сігурда і Хельги, реакцію Гудрон на смерть Сігурда та ін.
В піснях про Сігурда дає про себе знати тенденція до зображення романтичної любові, тобто ідеалізація і сентименталізація особистісного статтєвого почуття (“Коротка пісня про Сігурда”).
В цілому, пісні про Сігурда є найбільш архаїчними з усіх пісень Едди і носять яскравий відбиток фольклорно-епічного стилю.
ВИСНОВКИ
Епос, як літературний жанр бере свої перші ознаки в найдавніші часи в різних народів. В добу середньовіччя він стає основою для початку нового літературного процесу. Характерними рисами епосу є: міфологізація минулого, зображення боротьби людини з силами природи, які втілені в образах чудовиськ, наділення головних героїв фантастичною силою і здібностями.
Середньовічна література раннього періоду представлена пам’ятками міфологічного і героїчного епосу, котрі спочатку існували в усній формі, а пізніше в письмовій. Найбільш архаїчні форми літератури характерні для Скандинавських країн і зокрема Ісландії. Основні пам’ятки давньоісландської літератури розпадаються на три групи: пісні “Едди”, поезія скальдів, і прозаїчні саги.
Героїчні пісні «Старшої Едди» і “Молодшої Едди” відтворюють давній ступінь розвитку епічної поезії. Більшість цих пісень виникло на матеріалі героїчних сюжетів, що склалися у континентальних германців (готів, франків, бургундців) ще в епоху великого переселення (про загибель Нібелунгів, сказання про Зігфрида-Сігурда.
В едичних піснях про Сігурда поєднуються ліричні і епічні початки (міфологічний епос і богатирські казки-пісні). Характерним для пісень є: широке охоплення подій і часі і просторі; повнота зображення; драматизм сюжету і його розвиток; перемога героя в поєдинку з ворогом; герой є втіленням найкращих рич народного характеру, має незвичайні сили і мужність.
Притаманними для пісень про Сігурда є: застосування усталенної форми художніх засобів: гіперболізація, використання постійних епітетів, урочистого стилю.
Література
-
Алексеев М.П. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учебное пособие.-М.: Высшая школа, 1978.-527с.
-
Баратова Т.В. Середньовічна література: Посібник.-Х.: Ранок, 2001.- 64с.
-
Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах.-М.: Художественная литература, 1975.- 326с.
-
Героїчний епос народів світу. Зарубіжна література: Хрестоматія.-К.: Вежа, 2000.- 320с.
-
Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры.-М.Наука, 1981.- 165с.
-
Гуревич А.Я. «Эдда» и Сага.- М.: Наука, 1979.-192с.
-
Давиденко Г.Й. Історія західноєвропейської літератури раннього і зрілого Середньовіччя: Навчальний посібник.-Суми: ВТД Університет ся книга, 2006.-216с.
-
Жирмунский В.М. Народный героический епос. Сранительно-исторические очерки.-М.: Наука, 1962.-223с.
-
Исландские саги. Ирландский епос /Вступ. Статья М.И. Стеблина-Каменского, А.А. Смирнова.-М.: Художественная література, 1973. (БВЛ).-650с.
-
История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учебник для вузов.-М.: Высшая школа, 1987.-415с.
-
Історія зарубіжної літератури: Середні віка та Відродження.-Львів, Вища школа, 1982.-440с.
-
Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів.-К.: Український письменник, 1997.-230с.
-
Мелетинский Е.М. Поэтика мифа.-М.: Наука, 1976.-188с.
-
Мелетинский Е.М. “Эдда” и ранние формы эпоса.-М.: Наука, 1968.-363с.
-
Младшая Эдда.-Л.: Наука, 1970.-138с.
-
Стеблин-Каменский М.И. Древнескандинавская література.-М.: Высшая школа, 1979.-190с.
-
Стеблин-Каменский М.И. Мир саги. Становление литературы.-Л.: Наука, 1984.-245с.
-
Стеблин-Каменский Историческая поетика.-Л.: Изд-во Ленинградс. универ., 1978.-172с.
-
Хойслер А. Германский героический эпос и сказание о Нибелунгах.-М.: Иностранная литература, 1960.-212с.