73370 (Поетика "Сказання про Сігурда"), страница 2

Найдавнішими сагами ірландського епосу є саги уладського циклу, що виникли на півночі Ірландії при дворі уладських королів в ті часи, коли Улад був однією з найбільших і наймогутніших частин Ірландії. Збереглося більше ста текстів. Спочатку головним героєм творів був король уладів Конхобар, згодом основна увага переноситься на його племінника - молодого, непереможного богатиря Кухуліна. Хроніки відносять життя Конхобара і Кухуліна до початку нашої ери. Таким чином, частково ці саги історично достовірні. Очевидно, королі і воєначальники, воїни, які відзначались своєю доблестю, ставали героями народних переказів.

Кожна із саг циклу є завершеним твором, і водночас вони становлять єдність, розгортаючи на фоні родового побуту фантастично-яскраву і життєво складну долю Кухуліна. Він - син бога світла й ремесла Луга та сестри короля уладів Конхобара. В семирічному віці, одержавши зброю, Кухулін став непереможним воїном. Краса і відвага юнака так хвилювали серця дівчат і жінок, що "мужі Ірландії вирішили якнайшвидше одружити його. Батько красуні Емер («Сватання Емер»), не бажаючи розлучатися з дочкою, поставив перед женихом важкі умови. Виконуючи їх, Кухулін побував у Шотландії, у королеви Скатах, де оволодівав секретами військового мистецтва. Тут він переміг богатирку Айфе, вона народила йому сина. У майбутньому Кухулін вб'є його на поєдинку - батько і син при зустрічі не пізнають один одного (це дуже поширений мотив в народно-героїчному епосі Заходу і Сходу).

Значне місце у поетичній біографії Кухуліна займає сага «Хвороба Кухуліна», в якій розповідається про любов Кухуліна до фантастичної істоти - сіди Фанд. Сага відзначається тонким психологізмом; в ній передані суперечливі почуття, що мучать Кухуліна - подружня вірність і пристрасне кохання до чарівної Фанд. Фантастична сіда постає в образі юної жінки з ніжним серцем; вона сама відмовляється від коханого, зрозумівши, що в Емер є права на Кухуліна і що вона гідна бути дружиною героя [9,c.111].

Про. події, важливі для всього племені, розповідається в монументальній сазі «Викрадення бика із Куалнге». У ній особливо виразно проявилась глибоко народна основа героїчного образу Кухуліна. На уладів напали злі й жорстокі вороги на чолі [10,c 23] з могутньою королевою Медб (причиною війни була відмова продати їм бика). Улади-чоловіки у той час були уражені магічною хворобою, і тільки Кухулін (здоровий завдяки божественному походженню) став на кордоні біля броду на захист країни. Протягом трьох місяців, без сну, в незліченних боях самовіддано захищав він Улад. В одному з епізодів саги з великим драматизмом змальовано поєдинок двох богатирів. Кухулін і Фердіад, як представники ворогуючих племен, змушені вийти на смертельний двобій, але вони - побратими, в юності разом навчались ратній справі. Вдень вони б'ються, а вночі Кухулін посилає Фердіаду ліки від ран, а Фердіад постачає Кухуліна смачними напоями та їжею. Перемігши Фердіада, Кухулін плаче над його тілом, нарікаючи на тих, хто змусив побратимів узятися за «скорботну справу».

Велична сага «Смерть Кухуліна» присвячена героїчній загибелі богатиря. В ній особливо підкреслюється патріотизм народного героя. Вороги знову напали на Улад. Вони знають, що вбити Кухуліна можна тільки його власним списом, тому погрожують ганьбити його рід у «злих піснях», якщо він не віддасть їм своєї зброї. Кухулін віддає спис і гине. Тяжко поранений, він прив'язав себе перед смертю до високого каменя, щоб померти стоячи.

Тематична єдність цього великого циклу зумовлена й тим, що всі саги пройнято ідеєю захисту рідного краю, вірою в те, що народ здатний витримати всілякі випробування. Кухулін героїзований передусім як захисник племені від ворожих йому сил. У його образі втілений героїчний та етичний ідеал усієї стародавньої Ірландії. Народному герою властиві незламна міць, військова доблесть, почуття високого патріотизму; він вірний слову, друзям, законам гостинності, чуйний до чужої біди. Сам Кухулін так характеризує свої вчинки: «Гордий я в могутності й доблесті своїй і здатний охороняти рубежі країни від зовнішніх ворогів. Я - захист кожного бідняка, я - бойовий вал усякого міцного воїна. Я даю задоволення скривдженому і караю провини сильного». Все це нагадує риси ідеальної рицарської етики періоду розквіту феодалізму і свідчить про те, що вищі ідеали середніх віків формувалися в народному середовищі і генетично були ідеалами народними.

Героїзація та ідеалізація образу Кухуліна досягається прийомами архаїчного епосу (фантастична [21] гіперболізація, казково-міфологічні риси тощо). Кухулін зображений як людина, яку сама природа виділила серед інших: сім зіниць було в королівських очах його, по сім пальців на кожній руці та нозі. Особливо прекрасним здавався одноплемінникам Кухулін у стані бойового запалу. Від ярості він дивно роздувався, над головою його з’являлись блискавки. Одно око западало в нього вглиб голови так, що цапля не могла би його дістати, а друге викочувалося назовні, як казан, в якому варять теля. Уладські жінки, закохані в Кухуліна, добровільно осліпляли одне око.

Саги уладського циклу, завдяки високим поетичним властивостям, стали взірцем для інших кельтських циклів. Яскрава фантастика поєднується в них з конкретністю картини варварської жорстокості, з душевною тонкістю і психологічною глибиною у зображенні інтимних почуттів і людських пристрастей. Стиль саг чіткий, ясний і водночас прикрашений пишномовними метафорами, епітетами, алегоричними образами.

Важливою частиною ірландського епосу є цикл Фінна, який складається з саг, створених у племені феніїв. Саги цього циклу мають ускладнений сюжет, в якому тісно сплелися героїка і фантастика. Головним героєм їх є король Фіни, у нього був син Ойсин (Оссіан), який складав пісні. У другій половині XVIII ст. з посиленням інтересу до народної творчості, сюжетами окремих саг та ім'ям Оссіана скористався шотландець Джеме Макферсон, який створив і видав підробку - збірку «Пісні Оссіана». І хоч літературну містифікацію було викрито, «Пісні» користувались великим успіхом і пожвавили інтерес до творчості кельтів, а також до старовинних творів, що сприяло розвитку романтичної поезії. «Пісні Оссіана» викликали захоплення Карамзіна, Пушкіна, Жуковського.

Кельтські саги вплинули також на розвиток західноєвропейського рицарського роману (XII- XIII ст.).

Германський епос. Його відображення у давньонімецькій і англосаксонській літературі

На початку нашої ери у германців панував ще первіснообщинний лад. Вони заселяли велику територію між Рейном і Ельбою та між Північним морем і Середнім Дунаєм. Праці Юлія Цезаря, Таціта та інші античні джерела свідчать, що германці займались скотарством, мисливством, знали вони і землеробство, часто здійснювали набіги на володіння Римської імперії. Жили германці родовими общинами, верховна влада належала народному зібранню [6,c.56].

В епоху великого переселення народів (IV- VI ст.) германці розмітались майже по всій Західній Європі. Доля їх склалась по-різному. Одні загинули у війнах з різними племенами і народами, другі асимілювалися з місцевим населенням. З племен, що залишились на території сучасної Німеччини, склалась німецька нація. Особливості історичного розвитку германських племен відбилися в народно-героїчному епосі, в якому виділяють два періоди. Перший період пов’заний з добою великого переселення народів, з розпадом у германців патріархально-родового ладу і широкою переселенською і військово-колоніальною експансією. У той час на руїнах Римської імперії створювались нові варварські держави. «Це був своєрідний «героїчний вік», який став «епічним часом» в епосі германських народів»[6,c,60]. Другий період представлений німецьким епосом епохи розквіту феодалізму.

Збереглась незначна кількість пам’яток древньогерманського [23] епосу. Це, наприклад, уривок «Пісні про Хільдебранта» (VIII ст.), поема «Беовульф» (близько 700 p.), уривки епосу про Вальтера Аквітанського («Вальдере», X-XI ст.) та про битву в замку Фінна («Фіннсбург») [4,c.44].

Усі пам’ятки германського епосу, які збереглися, тією чи іншою мірою пов'язані з подіями епохи великого переселення народів. Однак у результаті різних причин історична основа в них дуже видозмінена. Це пояснюється тим, що на тій стадії, коли виникав епос германців, в їх свідомості дійсний факт і вимисел ще не відокремлювалися. Крім того, в усній пісенній творчості історичні події, факти, особи поетично переосмислювалися і героїзувалися. Опираючись на історичні події, епос створював свою поетичну історію, яка « народній пам'яті сприймалась як достовірна картина героїчного минулого. Слід також брати до уваги, що пам’ятки ці виникли в добу язичництва, а письмову форму набули вже після прийняття християнства, а отже, при запису підлягали обробці вже в дусі християнської ідеології [19,с.5-6].

Так, сюжетна основа багатьох пам’яток народів германського походження пов'язана з подіями V ст. Кровопролитні зіткнення германців з гуннами послужили історичною основою того, що в епосі взагалі часто фігурує ім'я короля Аттіли (Етцеля), в скандінавських пам'ятках - Атні. Цікаво, що в піснях «Едди» Атні виступає як жорстокий і підступний правитель, а в німецькому [17,c.78] епосі - як добрий і справедливий. Певно, король гуннів не раз був союзником германців у набігах на Римську імперію. Відомо також, що Аттіла помер у 453 р. на ложі своєї дружини - германської полонянки Ільдіко (скорочено від Хільда, в епосі - Крімхільда). Цей факт теж знайде широке відображення в епосі.

До історичних сказань про загибель бургундів та про смерть Аттіли дуже рано приєднується франкське сказання про Зігфріда, який не має історичного прототипу, і, напевно, є породженням казок про богатирів. Цей епічний матеріал покладений в основу багатьох пам’яток різних часів та жанрів [18,c 80].

У древньогерманському епосі відтворено буття вищого ступеня варварства: бойові виїзди, битви, чвари між родичами, здобування скарбів, викрадення нареченої тощо. В епосі оспівуються сила героя, його хоробрість, рішучість, його бойова зброя. Значна увага приділяється темі родової помсти, згідно з законами якої члени роду зобов'язані були мстити за вбивство і кривди, які завдали їхнім родичам. Значне місце в епосі відводиться скарбам, коштовностям, які були символом влади, могутності, щасливої вдачі. Однак в уявленні германців золото було і причиною трагічної долі, розбрату, кривавих чвар і смерті.

Творцем й виконавцем пісні був дружинний співець, наділений поетичним даром воїн. Свою пісню він виконував звичайно під час бенкету в колі вождя і дружинників. Обмеженість у часі змушувала співця вибирати найбільш ефектний епізод якоїсь події, оспівувати якусь особу. Характерними ознаками пісні є завершеність епічного сюжету, лаконізм, емоційна піднесеність. У пісні невелика кількість дійових осіб, значну частину займає драматичний діалог. Для германської пісні властивий тонічний алітераційний вірш, обумовлений особливостями наголосу в германських мовах. Розповідалась вона речитативом під акомпанемент арфи.

З часом дружинний співець став професіональним співцем, поетом. В західних германців він називався скопом, на скандінавській півночі - скальдом. Співці вшановувалися почестями і щедро винагороджувалися правителями. Пісні дружинних співців швидко ставали надбанням народу і продовжували жити в усній традиції, що дозволяє по праву відносити їх до народної творчості [2,c.8].

Єдиним збереженим зразком героїчної пісні континентальних германців є уривок з «Пісні про Хільдебранта», записаний на сторінках латинського богословського рукопису кінця VIII-IX ст. У ньому розповідається про двобій батька з сином. Це закінчений епізод, але передбачається, що слухачам з інших поетичних джерел відомо те, що передувало цій події і що відбудеться після неї. В основі пісні лежить трансформована в народній пам’яті історична подія. Відомо, що в 476 р. начальник варварської дружини германець Одоакр скинув останнього римського імператора і захопив владу. Але в 493 р. його переміг король остготів Теодоріх (в німецькому героїчному епосі - Дітріх Бернський). В «Пісні» ці події і відношення між персонажами перекручені, в ній розповідається, що якраз Отахр (Одоакр) вигнав короля Дітріха; разом із ним з Італії тікає і Хільдебрант - начальник його дружини, залишивши в рідному краї жінку і малого сина Хадубранта.

Тридцять років провів Хільдебрант на службі у короля гуннів Аттіли і тепер повертається на батьківщину на чолі війська. На кордоні він зустрічається з сином, який виїхав з своєю дружиною назустріч ворогам. Старий Хільдебрант знає, що перед ним його син, і намагається уникнути кровопролиття. Але Хадубрант, прагнучи подвигів і слави, рветься до бою. Він не визнає у старому гунні батька (давно чув про його смерть) і називає Хільдебранта боягузом, що було для воїна найгіршою образою і робило зіткнення неминучим. Драматизм цієї історії посилюється конфліктом між обов'язком воїна і батьківським почуттям.

Горе мені, всевладний боже! (сказав Хільдебрант) горе іде!

........................................................................

І у скількох небезпеках смерть мене не спіткала!

Нині ж власний син мене звалить сокирою,