73199 (Німецька література XVII століття), страница 3

Книги Гриммельсгаузена, переживши короткий період успіху у своїх сучасників, в епоху Просвітництва були майже повністю забуті, хоча великий Лессинг виділяв їх як живу частину спадщини німецької літератури XVII сторіччя. Справжнє відродження інтересу до творчості Гриммельсгаузена відбулося в епоху романтизму. Л. Тик, А. Арним, К. Брентано, І. Ейхендорф, Де ла Мотт Фуку, брати Гримм були захопленими шанувальниками тоді ще анонімного автора "Симпліциссімуса". Вони запозичили в нього теми, мотиви, образи й розвивали їх у своїх творах. Німецькі романтики викликали до життя численні дослідження про творчість Гриммельсгаузена. Своєрідним пам'ятником Гриммельсгаузену виявилося заснування в 1896 р. у Мюнхені сатиричного журналу "Симпліциссімус", у якому співробітничали Т. Манн, Я. Вассерман, К. Гамсун. Видатні представники німецької літератури XX ст. (Т. Манн, Б. Брехт, І. Бехер, Г. Гессе) бачили в Гриммельсгаузені великого народного німецького письменника й визнавали величезну силу впливу роману "Симпліциссімус" на сучасного читача [5, 173].

Романи Гриммельсгаузена знайшли наприкінці XVII ст. не тільки захоплених шанувальників, але й наслідувачів. З'являються цікаві романи-"симпліциади", автори яких беруть за зразок "Симпліциссімус": "Всесвітський симпліцианський зевака, або Вигадливий Ян Ребху" (1677-1679) Йоганна Беєра, "Угорський або Дакійський Симпліциссімус" (1682) Даниеля Шпеєра й інших. У своїй основі такі книги автобіографічні. Велике місце в них займають етнографічні замальовки: опис обрядів, свят, танців, ігор, пісень, костюмів. Дія часто переривається професійними бесідами, міркуваннями.

5. Політичний роман

Особливий жанр наприкінці XVII століття представляє "політичний" роман, першим прикладом якого є "Три найбільших у світі дурня" (1672) Кр. Вейзе. По своїй структурі "політичний" роман походить від "глупої" літератури XV-XVI ст. Його композиційно-організуючим моментом є подорож героя по світу. Під час мандрівок перед очами героя проходить нескінченна низка типів, які персоніфікують різні соціальні пороки. На таких негативних прикладах герой пізнає, як йому не слід поступати в житті, тобто він здобуває необхідний життєвий досвід, уміння орієнтуватися в конкретному соціальному середовищі. "Симпліціади" й "політичний" роман використовують також досягнення сучасного ним "високого" роману. Відбувається змішання структур, тому ці романи довгий час розглядали як явище занепаду жанру. Однак у цих творах відбувається не тільки розпад чітких структур, але й художнє освоєння нового простору: предмети побуту, сфера трудового й повсякденного життя стають у них естетично значимими. Це явище пов'язане з поступовою переорієнтацією всього духовного життя Німеччини, поворотом до реального світу і його цінностей на порозі Просвітництва.

Значним явищем в історії німецької літератури кінця XVII в. став роман Кристіана Рейтера "Шельмуфський" (1696), що оповідає про "дуже небезпечні" й "дуже цікаві" подорожі героя на суші й на морі. Роман розвиває антиміщанську тему сатиричних комедій письменника (Шельмуфський - старший син пані Шлампампе в написаній раніше комедії "Чесна жінка із Плесина"). Роман Рейтера - їдка сатира на німецьке бюргерство й сферу його духовного життя. Заслугою Рейтера є повернення сатирі головної її зброї - сміху, притому сміху веселого, життєстверджуючого. Ця установка на сатиричне висвітлення реальності говорить про близькість письменника до нових просвітницьких ідей.

В особі Шельмуфського й інших численних персонажів Рейтер висміює німецького міщанина з його прагненням потрапити у вище суспільство, з його галломанією, погонею за модою, будь то танці, магія або лотерея; обиватель, який хизується іноземними слівцями, який перекручує рідну мову й нехтує все не іноземне. Комічний ефект досягається завдяки разючому контрасту між жалюгідною повсякденністю німецького бюргера й ілюзорним світом його фантазії, завдяки протиріччю між дійсним положенням речей і вигадкою героя [1, 58].

Роман "Шельмуфський" задуманий як пародія на галантні романи пригод з їхнім обов'язковим набором художніх прийомів. Пародія на ці твори наприкінці XVII ст. мала соціальний сенс, тому що, пародіюючи стиль романів високого бароко, зводячи їхні художні прийоми до рівня шаблонів, Рейтер виступає й проти їхньої ідейної спрямованості. Блискучою пародією на галантного кавалера є сам головний герой з його потугами завжди здаватися "хлопцем що треба", бути галантним і чемним, у всьому першим і неперевершеним.

Шельмуфський являє собою типовий характер. Всі вчинки героя випливають із його характеру й не суперечать йому. Вся його фантазія не виходить за коло інтересів завсідника шинків й обмежується пиятиками, бійками, званими обідами, любовними пригодами. Комічний і сатиричний ефект підсилюється тією обставиною, що, подібно тому, як фантазія героя літає по замкнутому колу, так і сам він знову й знову, як у зачарованому колі, повертається у свою рідну Шельмероду.

Роман-пародія Рейтера стоїть на границі двох літературних епох і звернений до нового століття Просвітництва. Німецькі просвітники, яким було властиве зарозуміле відношення до вітчизняної літератури XVII ст., цінували роман Рейтера за його сатиричну силу, спрямовану проти старого світу і його впливу на формування самосвідомості німецького бюргерства. Герой роману Рейтера послужив прототипом барона Мюнхгаузена, якого його автор, відомий німецький просвітник Г. А. Бюргер, провів, подібно Шельмуфському, через "надзвичайні мандрівки на воді й суходолі, походи й забавні пригоди" (1786). Справжню популярність роман Рейтера і його герой набули в німецьких романтиків, особливо в гейдельбержців. В 1809 р. К. Брентано в сатиричному памфлеті "Філістер у минулому, сьогоденні й майбутньому" оголосив головною ознакою філістерства нерозуміння "тонкого гумору" "Шельмуфського", а Арним написав своєрідне продовження мандрівок героя Рейтера (новела "Три Архішахраї" у збірнику "Зимовий сад", 1809), свій варіант продовження роману мали намір створити брати Гримм. Сатира роману Рейтера не втратила свого значення й для наших днів.

Висновки

Катастрофічний розвиток подій Тридцятирічної війни особливо сильно й безпосередньо впливав на Німеччину, хоча війна ця велася практично всіма країнами Європи, але конкретні воєнні дії велися на території німецьких князівств.

На тлі цих подій в XVII столітті навіть підсилюється "прагнення націй, що формується, до культурної єдності - прагнення, загострене саме через ті економічні і політичні перепони які реально існували. Зусилля німецьких діячів культури були ще й тому досить успішними, що на відміну, наприклад, від Іспанії, де, принаймні, офіційні кола були націлені на культурну ізоляцію, Німеччина прагнула включитися в загальноєвропейський культурний процес, перебороти провінціальність, була відкрита різним літературним впливам. Крім того, змагання німецьких держав в області культури й освіти було однією з деяких позитивних сторін роз'єднання країни.

Особливе значення для розвитку німецької літератури мало зародження роману XVII століття.

У своєму розвитку німецька література XVII ст. проходить два етапи: на першому (роки війни) найбільший розвиток одержала поезія, на другому (друга половина століття) іде осмислення трагічного досвіду війни, своєрідне підведення підсумків у великих жанрах, насамперед романі. Крім того, у цей період, з одного боку, підсилюється тенденція прециозності, з іншого боку - усе більш яскраво виступає "низове", демократичне бароко.

Яскравим представником "низового" бароко в Німеxчинні XVII ст.. був Йоганн Міхаель Мошерош, видатний німецький сатирик. Його книга "Дивовижні й щирі бачення Філандера фон Зиттенвальда" являла собою своєрідний звід всіх пороків і сполучала план алегоричний і реальний. Мошерош багато в чому опирався на "Сновидіння" Кеведо: "Філандер" складається з окремих "бачень", тому навряд чи може бути названий романом у власному розумінні слова. Мошерош задумав свою книгу як своєрідну морально-дидактичну енциклопедію. Проте "бачення" Філандера досягають великої викривальної сили. В "баченні" "Життя солдата" письменник показує жорстокі наслідки війни, бешкетування ландскнехтів, страждання селян, ту страшну німецьку реальність, коли, як говорило прислів'я, "вовки жили в будинках, а мужики в лісах". Книга Мошероша увібрала в себе також традиції німецької сатири XVI ст., особливо С. Бранта. Літературна діяльність Мошероша, інших німецьких сатириків підготувала появу Гриммельсгаузена, творчість якого стала найбільш повним синтезом трагічної епохи Тридцятирічної війни й одночасно цілої епохи літературного розвитку Німеччини.

Всупереч найбільшій національній катастрофі німецька література XVII ст. створила видатні художні цінності. У ній звучав гнівний протест проти війни, жагучий заклик до миру, вона впроваджувала у свідомість людини почуття громадянської відповідальності за долі батьківщини й усього людства.

Список використаної літератури

1. Артамонов С.Д.. История зарубежной литературы XVII-XVIII веков. М., 1958.

2. Библиотека всемирной литературы. - М., 1977.

3. Жуков Е.М. Курасова В.В. Всемирная история. Том 6. - М.: Мысль, 1965. - 730 с.

4. История зарубежной литературы 17 века / Под. ред. Н.Т. Пахсарьян. - М., 2005.

5. Мізін К. І. Історія німецької літератури: від початків до сьогодення (коротко і з практичною частиною). Посібник. - Вінниця: Нова книга, 2006. - 316с.

6. Пуришев Б.И. Очерки немецкой литературы XV-XVII вв. - М.,1955.

7. Хрестоматия по западно-европейской литературе XVII в. Сост. Б. И. Пуришев, 2 изд. - М., 1949.