72956 (Демонологічний дискурс прози Валерія Шевчука), страница 3

Усі демонічні новотвори прозаїка поділяються на два види: 1) метаморфічно-антропоморфні демонічні образи (у людській подобі з евентуально реалізованою здатністю до перевтілення); 2) перманентно-антропоморфні демонічні образи (у виключно людській іпостасі). Для персонажів першого виду характерні: а) неоднозначність і динамічність (і зовнішні, і внутрішні ознаки демонізму показані не статично, а в розвитку, часткова ж втрата зовнішніх ознак свідчить про нівеляцію демонічного начала, олюднення демона); б) атрибутивна демонічність (обмежується рівнем зовнішньої атрибутики, функціональність якої зводиться до репрезентації символу народними засобами, тобто до відтворення специфіки народного образного мислення); в) демонічна двовекторність (наявність двох начал, боротьба між якими часто виражається через художній прийом метаморфізму); г) дворівнева химерність (зовнішня, що виявляється у здатності до зовнішньої трансформації, перевтілення, та внутрішня, що полягає в неоднозначності трактування внутрішніх якостей). Для персонажів другого виду властиві: а) внутрішня (сутнісна) демонічність (інфернальність виключно внутрішніх якостей); б) субстанційна демонічність (духовні субстанції в людській іпостасі); в) демонічна одновекторність (“чистий демонізм”).

З’ясовано також функції демонічного у химерній прозі В. Шевчука: 1) об’єктивація абсолютного зла в його часткових виявах; 2) каталізація внутрішньої духовної боротьби особистості, її динамічного внутрішнього життя; 3) активація механізмів духовного розвитку, творчості.

У Висновках узагальнено результати проведеного дисертаційного дослідження, найголовнішими з яких є такі:

Демонологічний дискурс прози В. Шевчука має три художні виміри – необароковий, неоромантичний і химерний, які синтезовано співіснують у межах одного твору чи образу, літературно репрезентуючи та забезпечуючи тяглість культурних традицій.

Провідною стратегією творення художнього універсуму В. Шевчука є необароко, що зумовлено, по-перше, екзистенційно-онтологічною суголосністю сучасної епохи та доби українського Бароко, по-друге, особистими науковими зацікавленнями Шевчука як дослідника цієї доби і, по-третє, бароковою парадигмою особистості митця, головним філософським підґрунтям творчості якого виступає вчення Г. Сковороди. Головними реалізаторами необароковості Шевчукової прози є: 1) моделювання духовного життя барокової людини з її антитетичним світоглядом та метафорично-символічним мисленням; 2) екстраполяція екзистенційно-онтологічних проблем барокової людини на сучасне культурно-історичне тло; 3) творча адаптація принципів національної барокової поетики, яка детермінує специфічні риси поетики сучасного письменника.

В основі демонологічного дискурсу в його необароковому вимірі лежить головний бароковий мотив протистояння людини дияволові та його посланцям демонам. У творах Шевчука це протистояння відбувається й у зовнішньому щодо людини світі (макрокосмі), й у внутрішньому світі людської душі (мікрокосмі), що, відповідно, дає змогу виокремити демонологію макрокосму та демонологію мікрокосму. Основна увага прозаїка зосереджена на людському мікрокосмі, натомість макрокосм відображається через його віддзеркалення у внутрішньому світі людини.

Важливою стратегією творення художнього універсуму В. Шевчука виступає неоромантизм, ознаками якого в його творчості є: 1) антропоцентризм (посилена увага до людської душі, дослідження якої часто провадиться шляхом моделювання романтичного двійництва на підставі містичного відчуження героя від суспільства чи від себе самого); 2) етноцентризм (передбачає дотримання принципів національної детермінації особистості та історизму і зумовлює апеляцію до фольклору як джерела для написання історії народного духу).

В основі демонологічного дискурсу в його неоромантичному вимірі лежить актуалізація фольклорно-міфологічної традиції, яка здійснюється у двох напрямках: 1) адаптація традиційних міфологічних образів та фольклорних мотивів, що передбачає їхнє художнє переосмислення з метою творчого використання художніх потенцій задля апробації неперехідних народних цінностей і вічних законів людського буття у контексті сьогодення і майбутнього; 2) формування власної авторської міфології, яка образно корелює з народною.

Ще однією стратегією творення художнього універсуму В. Шевчука є химерність його прози, яка стала результатом оригінального синтезу елементів і художніх принципів романтизму та національного бароко.

В основі демонологічного дискурсу в його химерному, постмодерному вимірі лежить максимальна філософізація демонічних образів, які, з одного боку, виступають засобом дослідження та показу специфіки людської душі в її національному та загальнолюдському вимірі, а з іншого – стають джерельним матеріалом для дослідження феномену демонізму в сучасному світі на предмет його природи та функцій. За В. Шевчуком, походження демонічного не надприродне, а суто людське (тільки людина може викликати його до життя – своєю вірою, своїми інтенціями та їх реалізацією).

Загалом демонологічний дискурс художнього світу Валерія Шевчука має універсальний характер, оскільки охоплює і людський макрокосм, і мікрокосм людської душі, і світ символів, світ слова, котре, за бароковими уявленнями, виступає посередником у взаємодії світу людей і світу людини і якість котрого визначається спонукою та метою його емітації. Система демонічних персонажів, які формують демонологічний дискурс, є не лише образно багатою, а й цілісною, оскільки охоплює всі три сфери людської психіки – волю, інтелект і емоції.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Карпова О. Особливості метафоричного мислення Валерія Шевчука // Філологічні студії. – Луцьк, 2001. – № 3.– С. 16-21.

2. Карпова О. Особливості конфлікту в історичному романі Валерія Шевчука «Око Прірви» // Філологічні студії. – Луцьк, 2003. – № 1(21).– С. 4-10.

3. Карпова О. Бароко як «долина джерел» творчості Валерія Шевчука // Бористен. –Дніпропетровськ,2006.– № 9(183). – С. 14-15.

4. Карпова О. Бароко як «долина джерел» творчості Валерія Шевчука // Бористен. –Дніпропетровськ,2006.– № 10(184). – С. 32-33.

5. Карпова О. Демонологія «химерної прози»: джерела і функції // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2006. - С. 177-180.