72842 (Біографія та творчий шлях С.О. Єсеніна)

Реферат

на тему:

"Біографія та творчий шлях С.О. Єсеніна"

План

Вступ

1. Біографія

2. Автобіографія

3. Хронологічна таблиця

4. Природа і ліричний герой

Закінчення

Список використовуваної літератури

Вступ

Російська класична поезія формує в людині любов до рідної природи, повагу до рідного дому. І саме Сергій Єсенін присвятив свою творчість природі, Батьківщині та любові. Мені захотілося докладніше дізнатися про його творчість і про життя, про те як він писав вірші, які труднощі переживав у своєму житті. Сучасники вважали Сергія Олександровича гідним приймачем пушкінської слави, але на відміну від А.С. Пушкіна у Єсеніна була коротке життя та загадкова смерть.

Творча спадщина Єсеніна дуже близько нашим сьогоднішнім уявленням про світ, де людина - тільки частка живої природи, не протистоїть, а залежна від нього. Проникнувши у світ поетичних образів Єсеніна, ми починаємо відчувати себе в природі, як вдома. Ці почуття допоможуть нам зберегти людяність, а отже, і людство.

2. Біографія

Народився Єсенін 21 вересня (4 жовтня) 1895 року в селі Константіново Рязанської губернії в родині селянина Олександра Єсеніна. Мати майбутнього поета, Тетяна Титова, була видана заміж мимо своєї волі, і незабаром разом з трирічним сином пішла до батьків.Потім вона відправилася на заробітки до Рязані, а Єсенін залишився під опікою бабусі та дідуся (Федора Титова), знавця церковних книг. Бабуся Єсеніна знала багато казок і частівок, і, за визнанням самого поета, саме вона давала "поштовхи" до написання перших віршів.

У 1904 році Єсеніна віддають на навчання в Костянтинівське земське училище, а потім церковно-вчительської школи в місті Спас-Клепіки.

У 1910-1912 Єсенін досить багато пише, і серед віршів цих років вже зустрічаються цілком сформовані, вчинені. Перша збірка Єсеніна "Радуниця" вийшов в 1916 році. Пісенний склад віршів, які увійшли до книги, їх нехитро-щирі інтонації, мелодика, надсилаються до народних пісень і частівки, - свідчення того, що пуповина, яка пов'язує поета з сільським світом дитинства, була ще досить міцна в період їх написання.

Сама назва книги «Радуниця» нерідко пов'язують з пісенним складом віршів Єсеніна. З одного боку, Радуниця - це день поминання покійних, з іншого - це слово асоціюється з циклом весняних народних пісень, які здавна називалися радовіцкімі або радоніцкімі веснянками. По суті одне і не суперечить іншому, у всякому разі, у віршах Єсеніна, відмітна риса яких - потаємна смуток і щемлива жалість до всього живого, прекрасного, приреченому на зникнення: Будь же ти навіки благословенне, що прийшло процвесті і померти ... Поетична мова уже в ранніх віршах поета своєрідний і тонкий, метафори часом несподівано виразні, а людина (автор) відчуває, сприймає природу живою, одухотвореною (Там, де капустяні грядки ... Наслідування пісні, виткані на озері червоний світло зорі ..., Димом повінь зализала мул.., Хороша була Танюша, краше не було в селі..).

Після закінчення Спасо-Клепиковський училища в 1912 Єсенін разом з батьком приїжджають до Москви на заробітки. У березні 1913 Єсенін знову відправляється до Москви. Тут він влаштовується помічником коректора в друкарню І.Д. Ситіна. Ганна Ізряднова, перша дружина поета, так описує Єсеніна тих років: "Настрій був у нього занепадницького - він поет, ніхто не хоче цього зрозуміти, редакції не беруть до друку, батько журіт, що займається не справою, треба працювати: мав славу за передового, відвідував збори, поширював нелегальну літературу. На книги накидався, весь вільний час читав, все свою плату витрачав на книги, журнали, аніскільки не думав, як жити ...". У грудні 1914 Єсенін кидає роботу і, за словами тієї ж Ізрядновой, "віддається весь віршам. Пише цілими днями. У січні друкуються його вірші в газеті "Новь", "Парус", "Зоря "..."

Згадування Ізрядновой, про поширення нелегальної літератури, пов'язане з участю Єсеніна у літературно-музичному гуртку селянського поета І. Сурікова - зборах вельми строкатому, як в естетичному, так і в політичних відносинах (його членами перебували і есери, і меншовики, і більшовицькі настроєні робітники ).Ходить поет і на заняття народного університету Шанявського - першого в країні навчального закладу, який можна було безкоштовно відвідувати вільним слухачем. Там Єсенін отримує основи гуманітарної освіти - слухає лекції про західноєвропейської літератури, про російських письменників.

Тим часом вірші Єсеніна стає дедалі впевненіше, самобутні, часом його починають займати і громадянські мотиви (Коваль, Бельгія та ін.) А поеми тих років - Марфа Посадніца, Ус, Пісня про Евпатії коловертки - одночасно і стилізація під древню мова, і звернення до витоків патріархальної мудрості, в якій Єсенін бачив і джерело образної музикальності російської мови, і таємницю "природності людських відносин". Тема ж приреченою швидкоплинність буття починає звучати у віршах Єсеніна тієї пори в повний голос:

Всі зустрічаю, всі сприймаю,

Радий і щасливий душу вийняти.

Я прийшов на цю землю,

Щоб скоріше її покинути.

(1914)

Відомо, що в 1916 у Царському Селі Єсенін відвідав М. Гумільова та А. Ахматову і прочитав їм цей вірш, що вразило Ганну Андріївну своїм пророчим характером. І вона не помилилася - життя Єсеніна справді виявилася і швидкоплинною, і трагічною ...

Тим часом Москва здається Єсеніну тісної, на його думку, всі основні події літературного життя відбуваються в Петербурзі, і навесні 1915 поет вирішує перебратися туди.

У Петербурзі Єсенін відвідав О. Блока. Не заставши того будинку, він залишив йому записку і вірші, зав'язані в сільський хустку. Записка збереглася з позначкою Блоку: "Вірші свіжі, чисті, голосисті ...". Так завдяки участі Блоку і поета С. Городецького Єсенін став вхожий у всі найпрестижніші літературні салони та вітальні, де дуже швидко став бажаним гостем. Вірші його говорили самі за себе - їх особлива простота в сукупності з "пропалює" душу образами, зворушлива безпосередність "сільського хлопчини", а також велика кількість слівець з діалекту та давньоруської мови чинили на багатьох вершителів літературної моди зачаровує дію. Одні бачили в Єсеніна простого хлопця з села, за помахом долі наділеного незвичайним поетичним даром. Інші - наприклад, Мережковський і Гіппіус, готові були його вважати носієм рятівного, на їхню думку, для Росії містичного народного православ'я, людини з древнього затонулого "Граду Кітеж", всіляко підкреслюючи і культивуючи в його віршах релігійні мотиви.

В кінці 1915 - початку 1917 років вірші Єсеніна з'являються на сторінках багатьох столичних видань.Досить близько сходиться в цей час поет і з Н. Клюєвим, вихідцем з селян-старообрядців. Разом з ним Єсенін виступає в салонах під гармошку, одягнений у сап'янці чобітки, блакитну шовкову сорочку, підперезаний золотим шнурком. Ріднило двох поетів дійсно багато чого - туга за патріархальному сільському укладу, захоплення фольклором, старовиною. Але при цьому Клюєв завжди свідомо відгороджувався від сучасного світу, а бентежного, спрямованого в майбутнє Єсеніна дратували награне смиренність і нарочито-повчальна єлейно свого "друга-ворога". Невипадково кілька років по тому Єсенін радив в листі одному поетові: "Кинь ти співати цю стілізаціонную клюевскую Русь: Життя, справжнє життя Русі куди краще застиглого малюнка старообрядництва ..."

І ця "справжнє життя Русі" несла Єсеніна і його попутників на "кораблі сучасності" все далі. У розпалі.Перша світова війна, по Петербургу розповзаються тривожні чутки, на фронті гинуть люди: Єсенін служить санітаром у Царськосільському військово-санітарному госпіталі, читає свої вірші перед великою княгинею Єлизаветою Федорівною, перед імператрицею. Чим викликає нарікання з боку своїх петербурзьких літературних покровителів. У тім "глухому чаду пожежі", про який писала А. Ахматова, всі цінності, як людські, так і політичні, виявилися перемішані, і "прийдешній хам" (вираз Д. Мережковського) обурював не менше, ніж благоговіння перед царюючих осіб .. .

Спочатку у революційних бурхливих подіях Єсенін прозрівав надію на швидкі й глибокі перетворення всієї колишнього життя. Здавалося, перемінені землі і небо кликали до країни і людині, і Єсенін писав: Про Русь, взмахні крилами, / Постав іншу крепь! / З іншими часами./ Встає інша степ ...(1917).Єсеніна переповнюють надії на побудову нового, селянського раю на землі, інший, справедливого життя.

У ці ж революційні роки, за часів розрухи, голоду і терору Єсенін розмірковує про витоки образного мислення, які бачить у фольклорі, в давньоруському мистецтві, в "вузловий зав'язі природи з сутністю людини", в народній творчості. Ці думки він викладає у статті Ключі Марії, в якій висловлює надію на воскресіння таємних знаків стародавньої життя, на відновлення гармонії між людиною і природою, при цьому покладаючись, все на той же сільський уклад: "Єдиним марнотратним і неохайним, але все ж хранителем цієї таємниці була напіврозбитий відхожими промислом і заводами село ".

Дуже скоро Єсенін розуміє, що більшовики - зовсім не ті, за кого хотіли б себе видавати. За словами С. Маковського, мистецтвознавця і видавця, Єсенін "зрозумів, вірніше, почув своїм селянським серцем, жалістю своєї: що відбулася не" велика безкровна ", а почалося час темне й нещадне ...". І ось настрій піднесеності і надій змінюється у Єсеніна розгубленістю, подивом перед тим, що відбувається. Селянський побут руйнується, голод і розруха простують по країні, а на зміну завсідникам колишніх літературних салонів, багато з яких вже емігрували, приходить вельми різношерста літературна та навкололітературне публіка.

У 1919 Єсенін виявляється одним з організаторів і лідерів нової літературної групи - імажіністов. (Імажинізм[від французького image - образ] - напрям у літературі та живописі.Виникло в Англії незадовго до війни 1914-1918 (засновники його - Езра Поунд і Уіндгем Люїс, що відкололися від футуристів), на російському грунті розвинулося в перші роки революції. Російські імажіністи виступили зі своєю декларацією на початку 1919 в журналах "Сирена" (Воронеж) і "Радянська країна" (Москва). Ядро групи складали В. Шершеневич, О. Марієнгоф, С. Єсенін, А. Кусик, Р. Івнєв, І. грузинів і деякі ін Організаційно вони об'єднувалися навколо видавництва "Імажіністи", "Чіхі-Піхі", книжкової крамниці і відомого свого часу литовського кафе "Стойло Пегаса". Пізніше імажіністамі випускався журнал "Готель для подорожуючих у прекрасному", що припинив в 1924 на четвертому номері. Незабаром після цього група розпалася.

Восени 1921 в Москву приїхала знаменита танцівниця Айседора Дункан, з якою незабаром Єсенін вступив у шлюб.

Подружжя відправляються за кордон, в Європу, потім у США. Спочатку європейські враження наводять Єсеніна на думку про те, що він "розлюбив злиденне Росію, але дуже скоро і Захід, і індустріальна Америка починають здаватися йому царством міщанства і нудьги.

У цей час Єсенін вже сильно п'є, часто впадаючи в буйство, і в його віршах все частіше звучать мотиви безпросвітного самотності, п'яного розгулу, хуліганства та змарнованого життя, почасти ріднять деякі його вірші з жанром міського романсу

Шлюб з Дункан незабаром розпався, і Єсенін знову опинився в Москві, не знаходячи собі місця в новій більшовицької Росії.

За свідченням сучасників, коли він впадав у запої, то міг страшно "крити" радянську владу. Але його не чіпали і, протримавши деякий час в міліції, незабаром відпускали - до того часу Єсенін був знаменитий у суспільстві як народний, "селянський" поет.

Не дивлячись на важке фізичний і моральний стан, Єсенін продовжує писати - ще трагічніше, ще глибше, ще досконаліший.

Серед кращих віршів його останніх років - Лист до жінки, Перські мотиви, невеликі поеми Русь йде, Русь безпритульних, Повернення на Батьківщину, Лист матері (Ти жива ще, моя старенька?.), Ми тепер йдемо потроху в ту країну, де тиша і благодать ...

Наприкінці грудня 1925 Єсенін приїжджає з Москви до Ленінграда. У ніч на 28 грудня в готелі "Англетер" Сергія Єсеніна вбили спецслужби інсценувавши самогубство.

Посмертна доля творів Єсеніна в радянській Росії багато в чому пов'язана з більшовицькою ідеологією та її вождями. Особливо помітну роль у приниженні і практично заборону творів поета зіграли Злі замітки М. Бухаріна, де він, зокрема, писав: "Ідейно Єсенін представляє самі негативні риси російського села, так званого" національного характеру ": мордобій, внутрішню найбільшу недисциплінованість, обожнювання самих відсталих форм суспільного життя ... "

Так аж до періоду "відлиги" середини 50-х років Єсеніна видавали вкрай рідко і в основному одне і те ж.Зате багато його творів поширювалися в списках, ходили по руках, на вірші Єсеніна створювали пісні, які були гаряче улюбленими і добре відомі в найширших верствах суспільства.

2. Автобіографія

Я син селянина. Народився в 1895 році 21 вересня в Рязанської губернії. Рязанського повіту. Кузьминською волості.

З двох років, по бідності батька і численності сімейства, був відданий на виховання досить заможного дідові по матері, у якого було троє дорослих неодружених синів, з якими протекло майже все моє дитинство. Дядьки мої були хлопці пустотливі і відчайдушні. Трьох з половиною років вони посадили мене на коня без сідла і відразу пустили в галоп. Я пам'ятаю, що очманів і дуже міцно тримався за холку.

Потім мене вчили плавати. Один дядько (дядько Сашко) брав мене в човен, від'їжджав від берега, знімав з мене білизна і, як цуценя, кидав у воду. Я невміло і злякано плескав руками, і, поки не захлинався, він все кричав: "Ех, стерво! Ну, куди ти кчемний? ""Стерво" у нього було слово пестливе.Після, років восьми, іншому дядькові я часто заміняв мисливського собаку, плаваючи по озерах за підстреленим качками. Дуже добре я був вивчено лазити по деревах. З хлопчаків зі мною ніхто не міг змагатися. Багатьом, кому граки опівдні після оранки заважали спати, я знімав гнізда з беріз, по гривенику за штуку. Один раз зірвався, але дуже вдало, подряпав тільки обличчя і живіт та розбивши глечик молока, який ніс на косовицю дідові.

Серед хлопчаків я завжди був коноводом і великим забіякою і ходив завжди в подряпинах. За пустощі мене лаяла тільки одна баба, а дідусь іноді сам підбивав на кулачних і часто говорив бабці: "Ти у мене, дура, його не чіпай. Він так буде міцніше ".

Бабуся любила мене з усієї мочі, і ніжності її не було меж. По суботах мене мили, стригли нігті і гарних маслом гофрами голову, тому що ні один гребінь не брав кучерявого волосся. Але і масло мало допомагало.Завжди я кричав благим матом і навіть тепер якесь неприємне почуття маю до суботи.