ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Р Е Ф Е Р А Т

Національний технічний університет України («КПІ»

(Українська та зарубіжна культура)

К И Ї В – 1 9 9 9

З М І С Т

Вступ

Бронзовий вік України (3000 - кінець 2 ст. до н.е.) ……………………....3

Глава 1. Тальянки: на перетині історичних шляхів ………………….…3

Глава 2. Авторитетні думки про "Золоте царство"…………………4

Глава 3. Значення Трипільської культури………. …………………….….7

Висновки.……………………………………………………………………………8

Перелік використаних джерел ……..……………………………………..9

ЗОЛОТИМ ЦАРСТВОМ", слідом за батьком світової історії Геродотом, називав відомий дослідник слов`янства, академік Борис Рибаков Середнє Придніпров`я, правий беріг древнього Борисфена від Росі, Тясмина, річок, добре знаних з літописів, до сивочолого Києва. Він називає славну історію цього трикутника – півторатисячнорічною. Насправді ж наші предки жили на цій землі, відколи і світу…

Володимир Дрозд

Спроби встановити етнічну належність трипільців робилися неодноразово,

проте досі немає твердо усталених поглядів на цю проблему.

Микола СУСЛОПАРОВ, етнолінгвіст

Вступ.

Бронзовий вік України (3.000 - кінець 2 ст. до н.е.).

У цю епоху найбільше відома трипільська культура. Датується вона 4.000 - 2. 000 років до н.е. Жителі трипільської культури населяли Подніпров'я, Правобережну Україну і Подністров'я. Ця культура належала до найбільш розвиненої групи племен того часу. Ці племена були знайомі з обробкою заліза, міді, уміли виготовляти знаряддя праці, зброю, прикраси. Вони будували наземні прямокутні житла з дерев'яним каркасом і глиняною обмазкою. Ця культура відома своєю гарною керамікою з орнаментом у виді спіралей, ліній та інших прикрас.

Пам’ятники трипільської культури відомі в селах Лука-Врублевська та Ленковці на Дністрі, у могильнику на Красному хуторі біля Києва (с.Тальянки).

Глава 1. Тальянки: на перетині історичних шляхів

С кладна історія не дає про себе забути ні на мить. Трипільська культура, з її величчю і пишнотою, високим гуманізмом і образом того "відкритого суспільства", про яке тільки говорять сучасні політики, дає можливість нам поглянути в минуле у спробі розпізнати наше майбутнє.

Дослідниця трипільської культури Докія Гуменна у своїй роботі "Минуле пливе у прийдешнє" згадує про місця найбільшого розквіту Трипілля так:

"Поселення, досліджуване в районі села Майданецького, розкинулося на площі у три квадратових кілометри (270 гектарів). Воно мало чітке планування. Житла розміщалися по 12-15-х еліпсах.

…Тепер про самі житла. Від них нині залишилися шари перепаленої глини, бо поселення загинуло від пожежі. Вони являли собою глинобитні будівлі з вертикальним розвитком у два-три поверхи…Було виявлено близько двох тисяч жител, визначені точні розміри кожного з них. Все давало підстави вважати, що населення протоміста становило понад 15 тисяч осіб.

…пишна Володимирівка видається бідним присілком гіганта-протоміста Майданецького.

Слідом за Майданецьким виявлено було з літака ще один такий гігант - Доброводи. Розташований на 250-х гектарах.

За ним ще один: Таллянку. 400 гектарів.

Всі три лежать недалеко Гуманя й Володимирівки. Всі три загинули від пожежі."

У той самий час, коли археолог С.Бібіков розкопував на Дністрі трипільські поселення тисячолітньої давнини на українських землях творилася своя історія. 1947 року світ дізнався про прадавнє трипільське поселення Луку-Врублівецьку. 1947 року українські села пережили черговий голодомор, який продовжував нищити нащадків трипільської культури. Чорне крило нещастя накрило ці правічні землі. 1933 року в голодоморі загинуло близько 10 мільйонів людей. Потім була Друга світова війна. І нарешті голод 1947 року.

Найбільше від цих жахів постраждали діти. За підрахунками спеціалістів серед загиблих було 36 відсотків дітей. Цвіт і надія України. Її майбутнє.

1 991 року на правічних трипільських землях, в українському селі Тальянки на Черкащині було виявлено поховання 4-х дітей віком від 4 до 14 років сім'ї Загребельних. 1993 року відомий археолог І.Черняков самотужки зробив із дуба їм пам'ятник, використовуючи мотиви трипільських статуеток. Це перший пам'ятник всім загиблим під час лихоліть дітям України - загубленого сучасного, втраченого майбутнього.

Існує проект спорудження каплиці біля цього пам'ятника. На думку ініціаторів це має виключне значення, бо таке увіковічення пам'яті загиблих дітей у географічному центрі України, найбільш багатому за природними умовами лісостепового регіону, відомому зосередженням найбільших у Стародавньому Світі "протоміст" найдавнішої землеробської трипільської цивілізації IV-III тисячоліть до нашої ери, започаткує єднання духу народу у просторі і часі. Адже ці діти поховані на території найбільшого трипільського поселення, яке має стати заповідником.

Глава 2. Авторитетні думки про «Золоте царство».

"ЗОЛОТИМ ЦАРСТВОМ", слідом за батьком світової історії Геродотом, називав відомий дослідник слов'янства, академік Борис Рибаков Тисячі книг написано про "ЗОЛОТЕ ЦАРСТВО", думки істориків, популяризаторів історії, людей, закоханих у цю землю, - часто дискусійні. Тут наведені деякі з таких думок, поглядів - можна думати над проблемами історії нашої прабатьківщини кожний окремо і спільно.

АКАДЕМІК Б. РИБАКОВ:

"Ядром держави Русі (що зветься за кабінетним терміном "Київська Русь") була, як відомо порівняно невелика область Середнього Придніпров`я – від Десни до Росі… Найпобіжніший погляд на найдавнішу історію слов`янського світу переконує у тім, що впродовж двох тисячоліть, які передували виникненню Київської Русі, найбільш розвинутим і історично активним регіоном було Середнє Придніпров`я… Головне ядро "Руської землі" по Дніпру і Росі цілком вписується в ореол прабатьківщини. …Люди Середнього Придніпров`я прокладали "священні шляхи" у грецькі міста і ставили кам`яних ідолів із рогом достатку на цих шляхах. Десь у центрі золотого царства на Дніпрі має бути головне святилище усіх сколотів-землеробів, в якому зберігався священний небесний плуг. В релігійній історії Київської Русі багато що роз`яснюється завдяки звертанню до далеких предків Русі…"

ДОСЛІДНИЦЯ ТРИПІЛЛЯ, ПИСЬМЕННИЦЯ ДОКІЯ ГУМЕННА (США):

"Україна це й був центр того величезного простору Євразії, де витворювалися рушійні міфи людства. Додаймо: на базі материнської родової громади, закріпленої десятками тисячоліть осілого побуту, у сусідстві з мамонтовими, Боже, не вменшай, табунами. …Трипільська людність була дуже численна. Терен, де осіли трипільські племена, ряснів селищами на віддалі 3-5, а то й півкілометра. Мирні племена ці не знали між собою ніяких воєн, не мали ніякої зброї для войовничих нападів чи оборони. Селища їх були розташовані на відкритих місцях недалеко від струмків та невеликих рік. Від диких звірів охоронялися тим, що заганяли приручену худобу всередину селища. За дві (три?) тисячі років нестурбованого нападами життя трипільці створили яскраву культуру, що сяяла і вигравала різними барвами на тлі убогої сірості тодішньої західної Європи та озерно-болотяних нетрів на північ від України. …Ця печать Гіпербореї-Трипілля назавжди відкладена в психіці нашого народу."

ПРОФЕСОР ЛЕОНІД ЗАЛІЗНЯК:

"Наприкінці епохи каменю 7-6 тис. років тому на українських теренах поширилась нова, прогресивна, відтворююча економіка в архаїчній формі мотичного землеробства та присадибного тваринництва. Її остаточна перемога в Україні пов'язана з поширенням у лісостеповому Правобережжі культури Трипілля. Остання датується 5-4 тис. р. до н.е. і прийшла в Україну з південного заходу, з басейнів Серету та Пруту.

Економічною основою цієї яскравої археологічної спільності було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне господарство трипільців мало перелогову форму. З виснаженням землі трипільці переселялися далі на схід і врешті освоїли усі придатні для їх землеробської системи чорноземи від Карпат до Дніпра.

...Трипільська землеробська людність досягла високого рівня розвитку і стояла на порозі цивілізації. Останньою називають такий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, коли виникають міста і писемність. Величезні трипільські поселення - Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, які налічують до 3 тисяч жител і займають площу 200-400 га, по праву вважаються протомістами. Житла тут розташовані концентричними колами, які з'єднувалися з центром численними радіальними вулицями. Населення цих племінних центрів перевищувало 10 тис. осіб. ...Значення Трипілля в первісній історії України полягає в тому, що саме з ним пов'язана остаточна перемога відтворюючої економіки на українських землях у 4 тис. до нашої ери. Перехід частини трипільців від землеробства до скотарства знаменував кінець трипільської сторінки у давній історії України.

...Найдавніші індоєвропейські скотарі та трипільські нащадки близькосхідних землеробів півдня України вплинули на формування антропологічного типу українців. ...Так званий український антропологічний тип, за Ф. Вовком, є наслідком змішування трипільців з найдавнішими індоєвропейськими скотарями, які 5-6 тис. років тому рухалися із лісостепового Подніпров'я на Дунай. Згаданий антрополог та його послідовники вважали, що відносно високий зріст та міцна статура більшості українців - це перша спадщина індоєвропейських скотарів і "чорнії брови, карії очі" - трипільців."

АКАДЕМІК БОРИС РИБАКОВ:

" Священні гори, як уже неодноразово мовилося, часто носять назву "Лисих" або "Дівичих". Виникає припущення, що перша назва могла бути пов'язана з тим чи іншим чоловічим божеством, а дівичі гори, природно, з жіночим божеством, з богинею-дівою, що була далекою попередницею християнської богородиці, діви Марії. ...Ще одна Дівич-гора знаходиться у цьому ж Середньодніпровському регіоні на околиці с.Трипілля (літописний Треполь) на Дніпрі. На вершині гори, що здіймається над Дніпром, у зарубинецькі часи було побудовано своєрідний жертовник-піч, що являв собою композицію з дев'яти напівсферичних заглиблень. Певно, цей своєрідний жертовник з дев'ятьма гніздами призначався для посудин, в яких під час святкової церемонії могло варитися яке-небудь зілля чи зерно. ...Число дев'ять у поєднанні з дівочим ім'ям цієї величезної і дуже імпозантної гори схиляє до думки (як і з приводу гадальної чаші з дев'ятьма клемами місяців), що творці жертовника з дев'ятьма складовими частинами передусім співвідносили цю центральну споруду Дівич-гори з дев'ятьма місяцями вагітності. Богиня - діва, як стійке уявлення про жіноче аграрне божество, мислилася, очевидно, подібно християнській Богоматері не просто дівчиною, а такою, яка вже "понесла у череві своєму" і їй належало дев'ять місяців готувати народження нового життя. ...Тут не було ні міста, ні поселення. Сама гора являла собою зрізане пірамідальне узгір'я, що здіймалося над прибережними плавнями Дніпра. Верхня її площадка невелика і складається з двох плоских сходин. ...Жертовник поставлено так, що він займає серединне місце усієї вершини гори, поряд з ним - зарубинецьке поховання 1 ст. до н. е. - 1 ст. н. е. З боку, протилежного Дніпру, Дівич-гора спадає широким пологим спуском, немовби спеціально призначеним для урочистих обрядових процесій від поселення до жертовника богині-діви на вершині. Великий інтерес являє загальний погляд на увесь той середньо дніпровський регіон, у якому знаходиться Дівич-гора у Трипіллі. На новітній археологічній карті зарубинецької культури... у просторому ареалі всієї культури (Прип'ять, Дніпро, Десна, Сейм) різко виділяється кількістю пам'яток та щільністю заселення Середнє Подніпров'я (від гирла Десни до Тясмина). Тут зосереджено найважливіші пам'ятки зарубинецької культури. Тут же знайдена найбільша кількість предметів античного імпорту з Причорномор'я. ...Кордоном між землею полян і землею Русі, можливо, слід вважати простір між Витачівським та Зарубинським бродами. ...Якщо подальші пошуки підтвердять сказане, ми одержимо дуже цікаві дані про великий і давній центр у коліні Дніпра. Цей сакральний комплекс повинен бути загальним для всієї області борисфенітів. В окремих племен могли бути племінні святилища: Дівич-гора у Трипіллі та Лиса гора під Києвом у полян, Дівич-гора у Сахнівці та святилище Рода в Родні (на гирлі Росі) у Русі, що ще не злилась з полянами..."

ГЕРОДОТ:

"Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. Їхня країна була пустелею і перша людина, що там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були за їхніми твердженнями Зевс і дочка бога річки Борисфена. Від них походив Таргітай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені із золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але усе це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він взяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому. …Те священне золото пильно оберігають їхні царі і дуже шанують його і щороку, приносячи йому щедрі жертви, просять його захистити їх. …Перший народ, котрий можна зустріти, це калліпіди, які є напівелліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліпіди взагалі мають такий спосіб, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. …Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою, і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава".