71068 (Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу)

Реферат на тему:

«Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу»

Сучасний погляд на проблему антропосоціогенезу

Питання про виникнення людини хвилює людство здавна. У XIX ст. склалося два погляди на дану проблему: релігійний і близькі до нього (наприклад, життя занесене на Землю інопланетянами), суть яких в тому, що життя і людина є неземного походження; та еволюційний, який, виходячи із сучасних наукових знань, пояснює виникнення людини поступовим розвитком і ускладненням форм матерії. Перший погляд не вимагає доказів, а приймається, як правило, на віру. Ми будемо виходити з другого погляду.

В еволюційній теорії на сьогоднішній день аксіомою є твердження, що людина — це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції. Всесвіт виник приблизно 20 млрд років тому в результаті Великого вибуху, згідно з уявленнями сучасної космології, і життя людства залежить від організації космосу, від процесів, які протікають у ньому.

Близько 3—4 млрд років тому в результаті космічної еволюції створились сприятливі умови для виникнення життя. Дальший розвиток життя хоч і залежав, безперечно, від космічної еволюції, та більшою мірою визначався еволюцією біологічною: 3,5—4 млрд років тому починається процес антропосоціогенезу. Матеріально-енергетичний вплив ближнього космосу як частини Всесвіту і протікання на Землі процесу антропосоціогенезу здійснювалися по двох каналах: через зміну неорганічної природи (клімату, ландшафтів тощо) і через зміну органічної природи (мутації, природний добір). Залежність зміни клімату, ландшафту і біологічних процесів, що відбуваються на Землі, від характеру й ступеня сонячної активності доведені багатьма вченими. Зокрема, радянський вчений А.Л. Чижевський ще в 30-ті роки переконливо довів, що періодичні й епізодичні коливання магнітного поля Сонця безпосередньо впливають на нервову систему, особливо на центр блукаючого нерва, що регулює серцеву діяльність.

Наука нагромадила великий матеріал про вплив космічних факторів на еволюцію живих істот, людини. Наприклад, періодична зміна магнітних полюсів Землі приводить до послаблення електромагнітного поля, що захищає біосферу від космічної радіації. У результаті різко зростала іонізуюча радіація космічного походження, що принаймні вдвоє збільшувало частоту мутацій в зародкових клітинах гомінід. Геолог Г.Н. Матюшин робить спробу довести збіг часу магнітних інверсій з часом змін фізичної будови людини. Найбільш відчувають космічну радіацію в процесі цих коливань екваторіальні області Африки. Багато дослідників вважають південно-східну Африку прабатьківщиною людства.

Вітчизняні вчені підтримують гіпотезу, згідно з якою австралопітек як новий біологічний вид — попередник людини — виник в результаті мутацій людиноподібних мавп (горил, шимпанзе, орангутангів) під впливом зміни радіаційної обстановки. Справа в тому, що 4—3 млн років тому у південно-східній Африці починається активний рух земної кори, землетруси, вихід на поверхню землі магми, уранових руд, що також сприяло підвищенню радіаційного фону та зміні генофонду людиноподібних мавп (вищі мавпи — 48 хромосом, австралопітек — 46 хромосом). Італійським генетиком Бруно Кіареллі висловлена гіпотеза про злиття у далекого предка людини двох пар хромосом, в результаті чого "зміцніли" саме ті, які визначають розвиток мозку і нервової системи.

Як наслідок мутації виникли мавпи-потвори, що мали спрямлений хребет, слабке волосяне покриття, досить розвинений мозок (450 г) і пересувалися на двох ногах — вони були названі австралопітеками. Таким чином перехід до прямоходіння відбувався близько 4 млн років тому без допомоги знарядь праці. Навпаки, прямоходіння сприяло тому, що австралопітек все частіше використовував природні знаряддя праці (палицю, каміння) для захисту від хижаків і полювання. Це положення є нині загальноприйнятим у світовій науці. Щоправда, прямоходіння і появу австралопітека багато зарубіжних вчених пояснюють не стільки факторами, пов'язаними з космічною еволюцією (хоча й не заперечують їх), скільки факторами біологічної еволюції.

Американський вчений Оуен Лавджой пов'язує появу прямоходіння з розмноженням. Розмноження — основа буття. У біологічному світі існують дві стратегії розмноження: Ч-стратегія, коли тварина відкладає багато яєць і у подальшому не піклується про своє по-томство (крайнім прикладом Ч-стратегії є поведінка устриці, яка відкладає 500 млн яєць на рік); К-стратегія, коли у тварини невелике потомство, але вона ретельно доглядає його. З появою хребетних, розвитком мозку посилюється К-стратегія: зменшується кількість нащадків, але поліпшується турбота про них. У зайців на рік буває 12 дитинчат, у лева — 2.

К-стратегія знаходить свій найвищий вираз у людиноподібних мавп, які мають одне мавпеня за п'ять-шість років. Між тим, у природі часто трапляються непередбачені зміни, епідемії і просто нещасливі випадки, в результаті яких потомство може загинути, а вид припинить своє існування. Таким чином, біологічна еволюція поставила людиноподібних мавп на межу вимирання. Щоб вижити, слід було змінити стратегію розмноження, адаптуватись до навколишнього середовища. Змінився спосіб пересування, з'явилося прямоходіння, яке сприяло більшому збереженню енергії. Менша рухливість — вже адаптація. У результаті зміни способу життя самка людиноподібних мавп могла тривалий час доглядати двох-трьох дитинчат. Причому виживало потомство тієї особини, яка забезпечувала кращий догляд. Ретельна турбота прищепити потомству навички й поведінку, необхідні для життя, приводили до подальшого розвитку нервової системи, мозку як самки, так і її дітей. По цій лінії йшов природний добір.

Виникає питання: хто ж має годувати самку та її потомство, якщо освоєна нею територія і спосіб пересування обмежені? Біологічний світ не знає прикладів, коли самець довгий час годує самку та потомство. Вперше це виникає в австралопітеків, стаючи основою зародження сім'ї. "Шлюбні пари" у зграї австралопітеків виникають в результаті біологічної еволюції, зникнення еструса — стану сексуальної сприйнятливості, який триває у мавп кілька днів. У зграї передлю-дей, як стверджують вчені, було набагато менше самок, що пов'язане з ускладненнями пологів при переході до прямоходіння і це могло б — при збереженні еструса — викликати жорстокі конфлікти і привести зграю до самознищення. Така перебудова організму закріпилася у генотипі. Вчені розглядають це як вкрай важливий момент розвитку від тварини до людини. На основі сексуальних симпатій у стаді австралопітеків складаються "шлюбні пари", які існують певний час, розпадаються, далі виникають нові. Маргарет Мід, один з провідних етнографів світу, вважає "інститут батьківства" тією біологічною основою, на якій грунтується культурна, соціальна еволюція.

Що ж відрізняє передлюдину (австралопітека) від людини? Відколи можна говорити про людське суспільство, що формується? У чому його відмінність від зграї? Можна таким критерієм вважати використання і навіть виготовлення знарядь праці, чи тільки становлення мислення, волі, мови означає зародження суспільства?

Сучасні дослідники показали, що людиноподібні мавпи здатні використовувати знаряддя праці. Первісна виробнича діяльність існувала в рефлекторній формі у австралопітеків (зробити край каменя гострішим або в окремих випадках навіть надати йому зручнішу форму). Виготовлення знарядь праці окремими індивідами епізодично зустрічалось і у Ното ЬаЬіІіз, і все ж навіть їх більшість антропологів не вважає людьми, бо вони не мали стандартизованих знарядь праці. У стандартизованому знарядді праці втілена ідея, яка виходить за межі не лише кожного індивідуального моменту, але й кожного окремого індивіда, зайнятого конкретним відтворенням цього знаряддя. Одним словом, це поняття соціальне. Відтворити зразок — значить знати його, а це знання зберігається і передається суспільством.

Поява стандартизованого знаряддя пов'язується з початком становлення мислення, волі, мови, отже т— з початком становлення суспільства. Стандартизовані знаряддя праці з'являються 1 млн років тому у Ното егесіиз (пітекантропів), і їх безперечно відносять вже До людей, хоча поки ще не готових, а таких, що формуються. Процес становлення людини і суспільства завершився 40—35 тис. років тому.

Останнім часом серед зарубіжних антропологів отримав поширення погляд, згідно з яким всі гомініди, які стоять за рівнем розвитку вище Ното ЬаЬіІіз, утворюють один вид — Ното заріепз. Люди сучасного фізичного типу входять до цього виду як підвид Ното заріепз. Існував й інший підвид: Ното заріепз пеашіегіпаїепзіз, який з незрозумілих причин зник 40—35 тис. років тому Культурна еволюція — це еволюція поведінки і здібностей людини. Щоб зрозуміти специфіку розвитку людства, оцінити його можливості, необхідно збагнути особливості як біологічної, так і культурної еволюції.

Біологічна еволюція, будучи саморозвитком органічних форм — що визнається нині більшістю вчених, ґрунтується на мутаційній мінливості, на боротьбі за існування і на природному доборі. Біологічна наступність при цьому забезпечується майже повною незмінністю спадкових ознак (генетичною пам'яттю) біологічних видів. Тільки мутація приносить зміни в генетичну інформацію, оскільки є єдиним джерелом нових організмів у біосфері. Природний добір закріплює лише ті зміни, які збільшують здатність живої істоти до здобування їжі, самозахисту, розмноження, тобто спрямовані на підвищення її шансів на виживання, пристосування до життя.

Біологічна еволюція людини — також результат мутацій, що виявилися у зміні діяльності центральної нервової системи, розвитку мозку. В основі біологічної еволюції лежить зміна інформації, а не організмів як таких.

Культурна еволюція багато в чому схожа на біологічну — інформація передається наступним поколінням, але не через розмноження з допомогою ДНК, а шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками.

Еволюція культурна пов'язана із здатністю зберігати всю нагромаджену інформацію і передавати її наступному поколінню.

Культурна еволюція не залежить повністю від випадковості — людина здатна активно шукати нову інформацію, свідомо обираючи напрямок своїх пошуків. Вона може також одержати її шляхом роздумів, відкриваючи нові факти, взаємозв'язки, форми поведінки методом дедукції. У культурній еволюції для усунення шкідливої інформації не потрібна загибель індивідів. Людина здатна свідомо від неї відмовитись. У біологічній еволюції нові властивості можуть набуватись лише ціною втрати колишніх. Наприклад, мутація, завдяки якій у птаха з'являється дзьоб, може позбавити його здібності розколювати зерна або вловлювати комах. Навпаки, набуття нової інформації в хоДі культурної еволюції звичайно не позначається негативно на колишніх здібностях індивіда. Тим-то культурна еволюція може відбуватись значно швидше: адже нові властивості не витісняють існуючі, а лише доповнюють їх. Вона має кумулятивний характер, і ЇЇ темпи з плином часу зростають.

З допомогою культурної еволюції людина виробила таку поведінку, яка постійно підвищує пристосованість до життя. За дуже короткий термін людство освоїло і вдосконалило більшість специфічних навичок, якими інші організми оволодівали протягом всієї біологічної еволюції: ми літаємо вище птахів і пересуваємося по воді швидше за будь-яку рибу.

Людина — єдина жива істота, специфічною особливістю якої є культурна еволюція як засіб виживання і пристосування до оточуючого середовища. За допомогою культурної еволюції людина постійно підвищує свою пристосованість до життя шляхом удосконалення своєї поведінки, свого ставлення до оточуючої дійсності.

Таким чином, особливості культурної еволюції та її відмінність від біологічної полягають, по-перше, у способах передавання інформації — у наслідуванні (показі, прикладі), навчанні, оволодінні знаннями і навичками у процесі спілкування з допомогою мови та інших знакових систем. По-друге, в характері, змісті і оформленні, закріпленні інформації — нагромадженні знань, оформленні їх у науку: мистецтво, моральні норми, матеріальні об'єкти тощо. Знання ста.- ^ найпершим і невичерпним джерелом засобів виживання людства. Людина постійно помічала, відкривала і засвоювала із користю для себе все нові й нові взаємозв'язки і закономірності типу "якщо-то", що дало їй можливість перетворювати оточуючий світ відповідно до своїх потреб. По-третє, в результатах її — особливостях організації людської життєдіяльності, становленні соціальних взаємин, суспільства. Коли виник ****, всі екологічні ніші на Землі були зайняті іншими біологічними видами. І тільки завдяки виникненню нової форми життєдіяльності — суспільства, людство змогло вижити, розселитись по всій планеті і стати домінуючим біологічним видом. У процесі розвитку особистості естетичне виховання, окрім основних, переслідує ряд додаткових цілей. Почуття прекрасного, піднесеного стає основним стимулятором діяльності людини. Моральна краса робить людину привабливою для інших людей, здатною впливати на їхні думки і поведінку. Краса праці облагороджує і полегшує сам процес трудової діяльності, краса громадянської поведінки стимулює суспільне значущі поступки. У результаті естетико-виховного процесу людина сприймає естетичні начала і керується ними в усіх сферах життя. Впливовість естетичних начал сприяє розвиткові творчого підходу до всіх явищ дійсності. Естетично розвинена людина прагне внести елементи прекрасного в усі види своєї діяльності, роблячи її тим самим більш успішною. Це означає, що ефективне здійснення трудового, морального, інтелектуального виховання неможливе, якщо ігнорувати виховання естетичне.

Разом з тим слід відзначити, що необхідною передумовою і умовою естетичного виховання, формування уявлень про красу, формування здібності відчувати, переживати і творити за її законами є в суспільстві атмосфера демократизму, надання людині свободи вибору і самовираження, усвідомлення нею своєї неповторності.

Естетичне виховання найтісніше пов'язане з культурним життям народу. З одного боку, воно відображає культурний прогрес нації, її національні традиції, а з іншого — саме цей прогрес, активно впливаючи на створення нових духовних цінностей, підтримуючи і посилюючи інтерес до творів мистецтва, пам'ятників історії й культури, до національних звичаїв та обрядів, стимулює розвиток культури народу

У той же час естетичне виховання покликане формувати свідомість людей в дусі дружби між народами, передбачаючи рішуче посилення взаємодії культур, піднесення культури міжнаціональних відносин. Активна взаємодія національних культур приводить до ефективного розвитку естетичних потреб, розвою художніх смаків представників різних народів.