70326 (Культура та мистецтво Сирії)

План

Вступ

Географічне розташування Сирії

Клімат

Політичний стан Сирії

Характеристика населення Сирії

Мова в Сиpії

Релігійна ситуація

Спосіб життя сирійців

Історичні пам'ятники

Національна література й фольклор Сирії

Національне театральне мистецтво Сирії

Сирійські свята й обряди

Сучасні традиції й звичаї Сирії

Національна кухня Сиpії

Список використаної літератури

Вступ

Сирійська Арабська республіка — країна на заході Азії на узбережжі Середземного моря, межує на півночі з Туреччиною, сході з Іраком, півдні з Йорданією і південному-заході з Ізраїлем і Ліваном; площа 185200 кв. км; Столиця Сирії —Дамаск.

Повну незалежність від Франції Сирія отримала в 1946 р. Сирія об'єдналася з Єгиптом для створення Об'єднаної Арабської республіки з 1958 р.; республіка перестала існувати в 1961 р. Під час Шестиденної війни 1967 р. з Ізраїлем втратила частину території. Ізраїль продовжує контролювати Голанські висоти після війни Йом Кіпур 1973 р. Сірійські війська були втягнені в громадянську війну на території Лівану в 1976 р. У 1981-1982 рр. виник ще один збройний конфлікт із Ліваном. У 1984 р. плани про національну єдність в Лівані були схвалені президентами обох країн. Президент Ассад сприяв звільненню 39 американських заручників, захоплених організацією Хезболлах у 1985 р. Боротьба з Ліваном продовжувалася. Дипломатичні відносини з Англією відновлені в 1990 р.

Сирія брала участь у війні в Перській затоці проти Іраку в 1991 р. Президент Ассад схвалив план мирного врегулювання на Близькому сході в 1991 р.

Географічне розташування Сирії

Сирія, Сірійська Арабська Республіка, держава в Південно-Західній Азії. Граничить із Іраком, Туреччиною, Йорданією, Ізраїлем і Ліваном, на заході обмивається Середземним морем (довжина берегової лінії 183 км).

На території Сирії, що простирається від Середземного моря на схід через північну частину Сірійської пустелі, виділяють п'ять природних районів: Приморська низовина, Західний гірський ланцюг, Рифтова зона, Східний гірський ланцюг, Плато Східної Сирії. Країну перетинають дві великі річки — Ель-Асі (Оронт) і Євфрат. Оброблювані землі відносяться в основному до західних районів — приморської низовини, горам Ансарія й долині річки Ель-Асі, а також до долин Євфрату і його припливів.

Клімат

Клімат Сирії субтропічний середземноморський, у внутрішніх районах — континентальний, аридний. Опадів випадає мало, і вони приходяться в основному на зимовий сезон. Характерна інтенсивна випаровуваність. Висока вологість повітря й випадання значної кількості опадів характерні тільки для прибережної низовини й західних схилів хребта Ансарія.

Західна Сирія. Клімат приморської смуги й навітряних схилів хребта Ансарія — вологий середземноморський. Середня річна кількість опадів 750 мм, у горах вона збільшується до 1000-1300 мм. Сезон дощів починається в жовтні й триває аж до березня - початку квітня, з максимумом інтенсивності в січні. Із травня по вересень опади майже не випадають. На низьких висотах у цей сезон погода дискомфортна для людей: вдень повітря прогрівається до + 30-35 C при високій вологості. Вище в горах улітку денні температури приблизно на 5 C нижче, ніж на узбережжя, а вночі — навіть на 11 C.

Середні зимові температури становлять 13–15° С, нижче 0 C вони опускаються лише на деякому видаленні від прибережної низовини. Іноді випадають і тверді опади, але снігопади звичайні лише для верхнього гірського пояса хребта Ансарія, де сніжний покрив може триматися два-три місяці. Хоча зиму вважають сезоном дощів, дощових днів буває небагато, так що й у цей період стоїть ясна погода, а температура вдень піднімається до + 18–21° С.

Східна Сирія. Уже на східних схилах хребтів Ансарія, Антиліван і Еш-Шейх середня сума опадів зменшується до 500 мм. У таких умовах панують степи й напівпустелі. Майже всі опади випадають взимку, так що озимі зернові культури можна вирощувати без зрошення. Сірійська пустеля, що простирається до сходу й півдня від степової зони, одержує менше 200 мм опадів у рік.

Амплітуда температур у межах степів і пустель більше, ніж на середземноморському узбережжі. Середня червнева температура в Дамаску, на західному краю степової зони, становить +28° С, як і в розташованому далі до сходу Халебі (Алеппо), тоді як у Дейр-Ез-Зорі, що перебуває в пустельній області, середня температура липня +33° С. Денні температури в липні-серпні часто перевищують +38° С. Після заходу сонця температура різко падає, зменшується вологість повітря. Таким чином, незважаючи на денну жару, завдяки прохолодним сухим ночам у внутрішніх районах країни в літню пору кліматична обстановка більше комфортна, ніж на узбережжя. Взимку в степових і пустельних районах приблизно на 5,5° С прохолодніше, ніж у прибережній смузі. Середні зимові температури Дамаска й Дейр-Ез-Зора +7° С, а Халеба – +6° С. На півночі степової зони часто бувають заморозки й випадає сніг, але в її південних районах, а також у пустелях ці кліматичні явища спостерігаються рідше. Нічні температури взимку опускаються значно нижче 0° С.

Політичний стан Сирії

Сирія – президентська республіка. Вона відрізняється централізованою, строго ієрархічною системою, при якій вся повнота влади зосереджена в руках президента країни й вищого керівництва Партії арабського соціалістичного відродження (ПАСВ, або Баас). Ця система була створена після захоплення влади збройним шляхом прихильниками Баас в 1963 роціц. З листопада 1970 року до червня 2000 року главою держави був генерал Хафез Асад, лідер військового крила Баас, який прийшов до керівництва в результаті перевороту, змістивши цивільну верхівку партії.

Хафез Асад займав пости президента, головнокомандуючого збройними силами, генерального секретаря регіонального керівництва Баас і голови Прогресивного національного фронту — коаліції партій, яка має більшість у Народній раді, що складається з 250 депутатів і виконує функції однопалатного парламенту, який обирається загальним голосуванням на 4 роки. Останні парламентські вибори відбулися в 2007 р.

Характеристика населення Сирії

Соціальна структура населення. Більшість жителів країни становлять промислові й сільськогосподарські робітники й члени їхніх родин, трохи менше половини всього населення — селяни й дуже невелика доля — кочові й напівкочові скотарі. Проживаючі в селах селяни трудяться на власній або орендованій землі, однак багато з них змушені задовольнятися сільськогосподарською роботою з наймання. Уряд вживає заходів по підвищенню рівня життя в сільській місцевості: були побудовані дорогі й школи, здійснена велика програма електрифікації.

Етнічний склад. Переважна більшість жителів країни — арабомовні сірійські араби (близько 90%). По віросповіданню вони переважно мусульмани, але зустрічаються й християни. Найбільші національні меншості утворять курди, які становлять бл. 9% населення. Більшість курдів зосереджені в передгір'ях Тавра, до півночі від Халеба, і на плато Ель-Джазира, на північному сході.

Курди сформували громади також на околицях Джераблуса й у передмістях Дамаска. Говорять вони на рідній курдській й на арабських мовах і дотримуються, як і сірійські араби, сунітського напрямку в ісламі.

Основна частина курдів живе в сільській місцевості. Багато курдів ведуть напівкочовий спосіб життя. У містах (в основному в Дамаску й Халебі) курди зайняті насамперед фізичною працею. Заможні курди одержують доходи в першу чергу за рахунок володіння нерухомістю. Деякі курди досягли високих службових постів, але торгівлею вони практично не займаються.

Доля вірменів, другої за чисельністю національної меншості, у складі населення 2-3%. Багато вірменів є нащадками біженців з Туреччини, що прибули наприкінці ХІХ ст., але більша їхня частина емігрувала в 1925-1945 рр. Вірмени сповідають християнство й зберегли свої звичаї, школи й газети. Майже всі вірмени проживають у містах: в основному в Халебі (75%), де їм належить видне місце в економічному житті, у Дамаску (15%) і Хасеке. Як правило, вірмени є торговцями, дрібними підприємцями й ремісниками, серед них також багато фахівців з інженерно-технічною освітою і кваліфікованих робітників, а також осіб вільних професій.

У Сирії проживають також туркмени й черкеси. Туркмени сповідують іслам, носять арабський одяг й говорять арабською мовою. Спочатку вони вели кочовий спосіб життя, але в сучасний час займаються переважно напівкочовим скотарством на плато Ель-Джазіра й у долині Євфрату, біля іракської границі, або землеробством у районі Халеба.

Черкеси відносяться до нащадків кочівників-мусульман, які перебралися в Сирію з Кавказу після його завоювання росіянами наприкінці ХІХ ст.; вони зберегли більшість своїх звичаїв і рідну мову, хоча говорять і на арабській. Приблизно половина черкесів проживала в мухафазі Ель-Кунейтра, але після руйнування ізраїльтянами в жовтні 1973 р. однойменного адміністративного центру більшість перебралася в Дамаск.

Самі нечисленні серед національних меншостей — кочові цигани, турки, іранці, ассірійці, євреї (останні зосереджені в основному в Дамаску й Халебі).

Демографія. У Сирії були проведені три загальні переписи населення. Його чисельність, відповідно до першого перепису 1960 р., становила 4565 тис. чоловік, включаючи 126,7 тис. палестинських біженців. Відповідні показники перепису 1970 р. — 6294 тис. і 163,8 тис., перепису 1981 р. — близько 9,6 млн. і близько 263 тис. чоловік біженців. На липень 2003р. чисельність населення становила 17,56 млн. чоловік. Як наслідок швидкого демографічного росту більшу частину населення країни становить молодь: 38,6% не досягли 15 років, 58,2% — від 15 до 65 років і тільки 3,2% – старше цього віку. Дівчата рано виходять заміж, жінки народжують у середньому по 7 дітей.

Чисельність населення продовжувала збільшуватися швидкими темпами: в 1960-х роках — у середньому 3,2%, в 1970-х — на 3,5%, в 1980-х — 3,6% у рік, однак в 2003 р. знизилася до 2,45%. З 1950-х до кінця 1980-х років рівень народжуваності становив 45 немовлят на 1 тис. жителів. У той же час показник смертності поступово знижувався, з 2,1% на початку 1950-х років до 0,7% наприкінці 1980-х років, в основному завдяки успіхам медицини й різкому скороченню дитячої смертності.

В 1945-1946 рр. кілька тисяч вірменів виїхали із Сирії в СРСР, а після державо створення Ізраїлю в 1948 р. туди емігрувала більша частина з проживавших раніше в країні 30 тис. євреїв. Близько 100 тис. палестинців влаштувалися в Сирії після захоплення Ізраїлем Галилеї.

Населення на липень 2007 р. – 18 млн. 017тис. Приріст населення – 2,4 (на 2007). Коефіцієнт народжуваності – 28,93 на 1000 чоловік (2007). Коефіцієнт смертності – 4,96 на 1000 чоловік. Середня тривалість життя чоловіка — 68,47, жінки – 71,02 років.

Мова в Сиpії

Офіційна мова — арабська. Також поширені англійська, курдська, вірменська, арамейська, черкеська і французька. Багато сирійців добре говорять російською мовою.

Релігійна ситуація

Не менш 90% населення Сирії — мусульмани, причому 75% — суніти, 13% — алавіти, а інші — представники шиїтів-ісмаїлітів і шиїтських сект ісмаїлітів і друзів. Сунізм сповідають араби, курди, туркмени, турки, черкеси. Друзи зосереджені в гірському районі Ед-Друз, до південно-сходу від Дамаска.

До 10% сирійців сповідають християнство. Найбільшим впливом серед християн країни користуються православна греко-візантійська й армяно-григоріанська церкви. Існують також невеликі громади яковитів, маронитів, несторіан, халдеїв, протестантів і католиків. Вкрай нечисленні іудаісти й езіди (йезіди).

Порівняно із прихильниками інших релігій у християнській громаді вище доля городян і солідніше прошарок людей, які одержали вищу освіту, а також представників високооплачуваних «білих комірців» і осіб вільних професій.

Спосіб життя сирійців

Харчовий раціон сільських жителів складається в основному із хліба, рису, кисломолочних продуктів, сиру, маслин і лука. До них додаються гарбуз, горох, кавун, інжир, фініки й виноград, а по святах м'ясо. Краще харчуються й постійно мають у раціоні м'ясні блюда землевласники з більш високими доходами, а також кваліфіковані фахівці й торговці в містах.

Найбільш відомі блюда національної кухні: киббе (телячий фарш в оболонці із пшеничної крупи), мешви (смажена на рожні баранина), хуммос (пюре з великого гороху) і кунафа (солодке блюдо з тесту із сиром, кремом і горіхами, залите сиропом).

Населення міст із середніх і вищих прошарків суспільства воліє носити європейський одяг, тоді як у сільській місцевості носять довгий одяг із традиційними головними уборами. Дома в селах на північно-заході Сирії споруджують із глини й соломи у формі вуликів; житла в південних і східних областях будують із каменю, що типово й для багатих міських кварталів. Середній прошарок городян живе в багатоквартирних будинках, побудованих зі шлакоблокових конструкцій і армованого бетону, а бідняки часто селяться на пустирях, де зводять халупи з підручного матеріалу — бляшаного аркуша й рифленого заліза.

Бедуїни пересуваються традиційними щорічними маршрутами в межах своїх племінних територій, вільно перетинаючи державні кордони. Напівкочівники, що займаються розведенням овець і кіз, переганяють свої череди в зимовий час, але влітку переходять на осілий спосіб життя й звертаються до землеробства. Обидві ці групи живуть у повстяних наметах, а в їхньому харчовому раціоні присутні набагато більше молока й м'яса, ніж у селян.